Структурно-стильовий аналiз пiд час вивчення лiтератури модернiзму
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
План
. Поняття модернiзму
. Особливостi модернiзму
. Структурно стильовий аналiз новели М. Коцюбинського тАЮIntermezzo
Лiтература
Додаток
1. Поняття модернiзму
модернiзм аналiз концепцiя тенденцiя
Модернiзм - панiвний напрям, складний комплекс лiтературно-мистецьких тенденцiй, що виникли наприкiнцi XIX ст. як заперечення iлюзiонiстськона-туралiстичноi практики в художнiй дiйсностi, як спростування заангажованостi митця; i проiснували до другоi половини XX ст. модернiзм як конкретно-iсторичне явище сформувався у Францii, спираючись на досвiд проклятих поетiв (Ш. Бодлер, Лотреамон, А. Рембо, П. Верлен), невдовзi поширився в iнших СФвропейських лiтературах Молода Бельгiя, Молодий Вiдень, Молода Польща, срiбний вiк у Росii тощо), найповнiше реалiзувався у доробках С. Маларме, Ж. Мореаса, Е. Верхарна, Ч. Свiберна, О. Вайлда, М. Метерлiнка, Р.-М. Рiльке, С. Пшибишевського, Г. фон Гофмансталя, 3. Блока, Д. Мережковського, В. Брюсова та iн., схильних до вияву аристократизму духу, передусiм неоромантикiв та символiстiв. У рiчищi модернiзму XX ст. утверджувалася лiрика Л. Стаффа, В. Б. Ейтса, Т. С. Елiота, П Тичини, Ф. Гарсiа Лорки, Б.-РЖ. Антонича та iн., проза Дж. Джойса, Ф. Кафки, Дос Пассоса, наративнi пошуки яких позначилися на творах Е. Хемiнгуея, В. Фолкнера, Г.Грiна. Будучи iсторично визначеним перiодом iсторii, модернiзм вiдрiзняСФться вiд модерну, спiввiдносного з динамiчним поняттям сучаснiсть, запровадженим у мистецтво XVI ст. для означення номiнальноi можливостi кожного iсторичного моменту поставати генетичним продовженням усiх попереднiх сучасностей (М. РЖгнатенко). У СФвропейському мистецтвознавствi обидва поняття часто вживаються як синонiми або повнiстю збiгаються за значенням, як у випадку зi стилем у латиноамериканськiй лiтературi на межi XIX-XX ст. з притаманним iй оновленням змiстових i формальних зображально-виражальних засобiв (творчiсть Р. Дарiо). Не всi дослiдники вважають поняття модернiзму iсторично коректним. Зокрема, Д. Клiпiнгер, висловлюючи характернi для захiдноСФвропейських лiтературознавцiв думки, вбачав у модернiзмi поСФднання кiлькох ознак: завершену напередоднi Другоi свiтовоi вiйни тенденцiю, що усталювала пiзнi романтичнi та вiкторiанськi течii, iдеологiчний заклик до певноi сукупностi спiльних стилiстичних, культурних та фiлософських понять i методiв, систему, проти якоi виступив постмодернiзм - сукупнiсть рiзних вiдтiнкiв без домiнування жодного з них. Модернiзм спростовував формульованi соцiальною критикою позитивiстськi настанови, поширюванi на лiтературу, вiдмежовувався вiд вимог задовольняти утилiтарнi суспiльнi потреби, якi письменство здавен обслуговувало, тому що така практика не вiдповiдала його сутностi, охарактеризованiй тезою незацiкавленого iнтересу РЖ. Канта й положенням мистецтво для мистецтва. Замiсть позаестетичноi логоцентричноi методологii художньоi дiяльностi вводився принцип творчого осяяння, iнтуiтивiзму, втаСФмничення у транiендентну сутнiсть буття тощо, тобто запроваджувалися засадничi положення фiлософii життя та близькi iм концепцii позитивiстського фройдизму й расселiвського розумiння мови як шляху до повного, всеохопного осягнення структур довкiлля, що виражало прагнення модернiстiв створити духовний космос, протиставний хаосу, унiверсальностi. Вищим знанням проголошували не дискретну науку, а поезiю (музику), спроможну, зважаючи на ii здатнiсть одуховнювати довкiлля, проникати в найпотаСФмнiшi, недоступнi картезiанству глибини свiтобудови. Модернiзм позначений вiрою в СФднiсть досвiду, прагненням створити надiсторичну, унiверсальну систему значень за високими естетичними критерiями.
. Особливостi модернiзму
Представники модернiзму брали пiд сумнiв етичну дихотомiю добро - зло, надавали прiоритету символам порiвняно з наративом, мiфу як способу узагальнення духовного досвiду поза iсторично створеними культурою iСФрархiями, запроваджували спроби сполучати знаковi системи рiзних мистецтв, виявляли тенденцii до поСФднання миттСФвого та вiчного. РЖнерцiю наукового рацiоналiзму та логiки модернiзм намагався модифiкувати через транiендентнiсть, заперечуючи класицизм, реалiзм, прагнув не вдаватися до вiдкидання класики, застосовував прийоми iнтертекстуальностi. Термiн модернiзм досi не маСФ точного визначення, iнколи розглядався не в iманентних, а в позаестетичних категорiях, зокрема позитивiстськоi естетики. Недосконалiсть лiтературознавчого апарату зумовлювала понятiйну дифузiю, наслiдком якоi було те, що модернiзм ототожнювали з певною течiСФю або поСФднували з декадансом. У модернiзмi реалiзована теза попередника модернiстiв Ш. Бодлера (стаття Художник модерного життя) про потребу митця бути сучасним, витлумачена як апрiорний естетичний критерiй. Стала чинною настанова Ф. Нiцше на руйнування непорушноi логоцентричноi iСФрархii iмен та назв, запровадження дiонiсiйськоi творчоi стихii на противагу аполлонiйськiй стабiльностi. модернiзм, маючи конструктивний характер, будучи зорiСФнтованим на елiтарну творчiсть митця, що розбудовуСФ свiй неповторний свiт, рiвнозначний довколишньому, вiдрiзняСФться вiд свого вiдгалуження - авангардизму, для якого характернi деструктивний пафос, зорiСФнтованiсть на егалiтарну мiнус-культуру, епатацiйний пафос, деестетизацiю мистецтва та позбавлення його меж, тобто втрату iманент