Структурно-стильовий аналiз пiд час вивчення лiтератури модернiзму
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В±становцi героя обступають людськi обличчя i долi: Затулю вуха, замкну свою душу i буду кричати: тут вхiд невiльний! Серце переповнене людським горем, воно бiльше не можесприймати, перейматися, навiть нездатне адекватно реагувати. Це вже край. Межа людських можливостей. ...Я раз читав, як вас повiшали, цiлих дванадцять... i позiхнув. А другий раз звiстку про ряд бiлих мiшкiв заiв стиглою сливою.
Символiчне переживання звiльнення через змалювання iени, де вiдпущено з ланцюгiв бiлих вiвчарок: Тобi воля дорожча, нiж задоволена злiсть!
4. Переживання набутого спокою й самотностi як найбiльшого блага: ...самотнiй на землi, як сонце на небi, i так менi добре, що не паде мiж нами тiнь котрогось третього... Спочатку ще певний острах втратити благо, навiть якщо це лише тiнь вiд хмарки. А потiм нарештi повна внутрiшня гармонiя, як стародавнiй РЖсав.
5,6, 7, 8-й фрагменти фiксують переживання лiричним героСФм почуття умиротвореностi, внутрiшньоi гармонii, набутих внаслiдок спiлкування з природою, з сонцем, небом, нивами, птахами. Вiн вiдчуваСФ себе часткою природи, i вона наповнюСФ його своСФю могутньою енергiСФю.
9. Герой, благословенний золотим сонцем i зеленою землею, вiдчуваСФ готовнiсть до зустрiчi з людиною, з ii проблемами, горем.
10. Враження вiд зустрiчi з людиною. Вiн знову здатен тремтiти, перейматися чужими бiдами, вiн може продовжувати жити.
Ага, людське горе, ти таки ловиш мене? РЖ я не тiкаю! Вже натягайся ослабленi струни, вже чуже горе може грати на них!
11. Лiричний герой переживаСФ прощання з нивами, позолоченими сонцем, зозулею, що теж потроiла струни його душi. Вiн сповнений енергii рiдноi землi, жаги до життя, бажання служитилюдству: Йду помiж люди. Душа готова, струни тугi, наладженi, вона вже граСФ.
Далi працюСФмо з головним образом новели. Хто вiн? Традицiйний портрет та характеристики вiдсутнi, не розкриваСФться образ i через вчинки. ВiдтворюСФться лише психологiчний стан лiричного героя. З'ясувати риси головного персонажа допоможе виокремлення основноi бiнарноi опозицii - глобального протиставлення, що лежить в основi драми героя.
Я - ти: лiричний герой - людина, людство. Ця опозицiя закладена вже в першому епiзодi. Лiричний герой прагне самотностi (що за P.M. Рiльке СФ благом), незалежностi, спокою: ...заздрю планетам, вони мають своi орбiти.... А ти стаСФш менi на дорозi i уважаСФш, що маСФш на мене право, ти влазиш всередину мене, ти кидаСФш у моСФ серце, як до власного сховку, своi страждання i своi болi, розбитi надii i свою розпач, свою жорстокiсть i звiрячi iнстинкти. Весь жах i весь бруд свого iснування.
Результат цього протистояння - втома лiричного героя: Я утомився... Мене втомили люди... Я живу не так, як хочу, а як ти менi кажеш.
Однак це протистояння СФ не тiльки драмою лiричного героя, а й сенсом його життя (хоч на перший погляд це звучить парадоксально). Адже я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнiм. Отже, лiричний герой - це той, хто переймаСФться усiма людськими проблемами, вмiщуСФ у своСФму серцi людський бiль, страждання, всю ницiсть людини i ii вищiсть. Недаремно герой порiвнюСФ свою душу з музичним iнструментом: найменше коливання примушуСФ ii звучати у вiдповiдь. Це iнструмент, що озвучуСФ людськi долi. Тобто перед нами митець, поет, письменник. Сенс його життя-горiння - у служiннi людям. Але вiн стомився. Вiн, як музичний iнструмент вiд довгого служiння, розладнався i не здатен бiльше об'СФктивно, адекватно реагувати на довкiлля. Йому потрiбне intermezzo, пауза, перепочинок... РЖ таким intermezzo може бути спiлкування з природою (тут Коцюбинський близький до СФвропейських митцiв початку XX ст.,таких, як Стефан Цвейг, Кнут Гамсун та iн., якi вважали, що врятувати людську душу вiд руйнiвноi сили цивiлiзацii може лише повернення до природи, спiлкування з нею, насичення ii енергiСФю i гармонiйнiстю). Звичайно ж, це мотив неоромантичний. Однак спiлкування з природою потрiбне герою Коцюбинського не заради самого зцiлення, а для того, щоб, сповнившись енергiСФю землi i сонця, продовжити виконувати свою мiсiю.
Таким чином, iдея твору - переживання митцем своСФi долi, мiсii: бути причетним до всього, що вiдбуваСФться в суспiльствi, до долi народу й кожноi окремоi людини. Це вимагаСФ титанiчних душевних сил, а iх може дати рiдна природа й самота.
Проте змiст новели може прочитуватися ще бiльш узагальнено, унiверсально. Про це свiдчать iншi образи, сповненi абстрактного, символiчного смислу: Моя утома, Ниви у червнi, Сонце, Три бiлi вiвчарки, Зозуля, Жайворонки, Залiзна рука города, Людське горе. Уже те, що вони представленi пiд заголовком Дiйовi особи, свiдчить про iхню неоднозначнiсть. Цiкаво, що я лiричного героя вiдсутнСФ серед цього перелiку. Я не СФ дiйовою особою, його внутрiшнiй свiт, душа - це мiiе, де вiдбуваються подii: утома, породжена Людським горем, Залiзною рукою города, знiмаСФться Сонцем, Нивами, Зозулею, Жайворонками та наповнюСФться новою снагою. Утома тут може прочитуватися як несила далi жити в людському суспiльствi i несила жити поза ним; Залiзна рука города - як цивiлiзацiя; Людське горе - як несправедливе влаштування свiту, суспiльства; Сонце, ниви, Зозуля, Жайворонки - це гармонiйна природа, що СФдина здатна вiдродити людину.
Тепер iдея твору може звучати глобальнiше (дозволимо собi iнтерпретувати). Можливо, у новелi йдеться не лише про драму митця, а про драму iснування у свiтi будь-якоi людини, яка страждаСФ вiд усвiдомленн