Структурно-стильовий аналiз пiд час вивчення лiтератури модернiзму
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
iсть.
Модернiсти свiдомо роблять свою творчiсть анти-демократичною, елiтарною.
Модернiзм ставить собi за мету бути мистецтвом для митцiв, а не для мас людей.
Модернiзм затверджуСФ примат форми над змiстом. РЖнодi форма модернiстського твору СФ самодостатнього та абсолютизованою, iнодi - пiдкорена формi категорiя змiсту СФ також важливою.
Лiтература модернiзму СФ рiшучим протестом i запереченням художнiх принципiв реалiзму й натуралiзму з iхнiм зверненням до реальноi дiйсностi, життСФподiбностю, демiфологiзмом, аметафiзичнiстью. Але в той же час модернiзм не приймаСФ романтичноi втечi вiд дiйсностi.
На змiну реалiстичнiй та натуралiстичнiй обСФктивностi приходить модернiстська художня субСФктивнiсть. Модернiстiв не цiкавить предметний свiт - вiн завжди ними деформуСФться та абсурдизуСФться. РЖ ця нова дiйснiсть СФ для митцiв-модернiстiв абсолютно помольною.
Популярним художнiм прийомом модернiзму СФ монтаж, що прийшов у лiтературу з кiномистецтва. Вiн заснований на поСФднаннi рiзнорiдних тем, фрагментiв, образiв.
Фантастика тiсно повязана з реальнiстю в мистецтвi модернiзму.
Нерiдко модернiсти руйнують традицiйнi конструктивнi елементи твору. РЗхнiм творам може бракувати сюжету й композицii, художнього часу та простору, персонажiв i дii. На всю художню дiяльнiсть модернiстiв поширюСФться тотальна iронiя. Згiдно з цим, постiйно натрапляСФмо на пародiю та iлюзiю, оголення прийому та акцентуацiю на зробленостi твору, елементи гри та iлюзii творчостi.
Лiтература
1.Викторов В.В. Культурология: Учебник / В.В. Викторов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство Экзамен, 2004.
2.Гончарук Т.В. Культурологiя: Навчальний посiбник. - Тернопiль: Карт-бланш, 2004;
.Культурология.: Учебное пособие для студ. вузов. / Под. общ. ред. С.В. Лапиной. - М.: ТетраСистемс, 2003.
.Подольська РД.А. та iн. Культурологiя. Навч. посiбник. / РД.А. Подольська, В.Д. Лихвар, К.А. РЖванова. - К.: Центр навчальноi лiтератури, 2003.
.Теоретическая культурология. - М.: Академический проспект; Екатеринбург: Деловая книга; РИК, 2005. - С. 354;
Додаток
INTERMEZZO
(Скорочено)
Присвячую кононiвським полям
Дiйовi особи:
Моя утома.
Ниви у червнi.
Сонце.
Три бiлих вiвчарки.
Зозуля.
Жайворонки.
Залiзна рука города.
Людське горе.
Лишилось тiльки ще спакуватись... Се було одно з тих незчисленних "треба", якi мене так утомили i не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике - вагу те маСФ, що кожен раз воно вимагаСФ уваги, що не я ним, а воно мною уже керуСФ. Фактично - стаСФш невiльником сього многоголового звiра. Хоч на час увiльнитись вiд нього, забути, спочити. Я утомився.
Бо життя безупинно i невблаганно iде на мене, як хвиля на берег. Не тiльки власне, а i чуже. А врештi - хiба я знаю, де кiнчаСФться власне життя, а чуже починаСФться? Я чую, як чуже iснування входить в моСФ, мов повiтря крiзь вiкна i дверi, ^як води притокiв у рiчку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути самотнiм. Признаюсь
-заздрю планетам: вони мають своi орбiти, i нiшо не стаСФ iм на iхнiй дорозi. Тодi як на своiй я скрiзь i завжди стрiчаю людину.
Так, ти стаСФш менi на дорозi i вважаСФш, що маСФш на мене право. Ти скрiзь. Се ти одягла землю в камiнь й залiзо, се ти через вiкна будинкiв - тисячi чорних ротiв
вiчно дихаСФш смородом. Ти бичуСФш святу тишу землi скреготом фабрик, громом колiс, брудниш повiтря пилом та димом, ревеш вiд болю, з радостi, злостi. Як звiрина. Скрiзь я стрiчаю твiй погляд; твоi очi, цiкавi, жаднi, влазять у мене, i сама ти, в твоiй розмаiтостi кольорiв й форм, застрягаСФш в моiй зiницi. Я не можу розминутись з тобою я не можу бути самотнiм. Ти не тiльки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаСФш у моСФ серце, як до власного сховку, своi страждання, своi болi, розбитi надii i свою розпач.
От я iх вже бачу. Ба, ба! Як вас багато. Се ви, шо з вас витекла кров в маленьку дiрку вiд солдатськоi кульки, а се ви... сухi препарати: вас завивали у бiлi мiшки, гойдали на мотузках в повiтрi, а потому складали в погано прикритi ями, звiдки вас вигрiбали собаки... Ви дивитесь на мене з докором - i ваша правда. ЗнаСФте, я раз читав, як вас повiшали цiлих дванадцять... Цiлих дванадцять i позiхнув. А другий раз звiстку про ряд бiлих мiшкiв заiв стиглою сливою. Так взяв, знаСФте, в пальцi чудову сочисту сливу i почув у ротi приСФмний, солодкий смак... Ви бачите, я навiть не червонiю, лице моСФ бiле, як i у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров. Я не маю вже краплi гарячоi кровi й для живих мертвякiв, серед яких ви йдете, як кривава мара. Проходьте! Я утомився.
А люди йдуть. За одним другий i третiй, i так без кiнця. Вороги й друзi, близькi й стороннi - i всi кричать у моi вуха криком свого життя або своСФi смертi, i всi лишають на душi моiй слiди своiх пiдошов. Затулю вуха, замкну свою душу i буду кричати: тут вхiд не вiльний!
...Розплющую очi i раптом бачу у вiкнах глибоке небо i вiти берези. КуСФ зозуля. Б'СФ молоточком у кришталевий великий дзвiн: ку-ку! ку-ку! - i сiСФ тишу по травах... УявляСФться раптом зелений двiр - вiн уже поглинув мою кiмнату - я зскакую з лiжка i гукаю в вiкно до зозулi: ку-ку ку-ку Добридень!
Ах, як всього багато: неба, сонця, веселоi зеленi. Пiзно я повертався додому. Приходив обвiяний духом полiв, свiжий, як дика квiтка. В складках своСФi одежi приносив запах полiв, мов старозавiтний кав1.
Спокiйний, самотнiй, сiдав десь на ТСанку порожнього дому й дивився, як будувалась нiч. Як вона ставила легкi колони, заплiтала