Структура, семантика та словотворчі функції дієслів з германськими дієслівними префіксами
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
µрмінологічної лексики. Ось чому вивчення закономiрностей термінотворення в сучаснiй англійській субмовi економіки неможливе без знання основних процесiв словотворення сучасної англiйської мови.
Ми дотримуємося тієї точки зору, що термін словотвiр включає два поняття [6l, с. 124; 52, с. l68; 58, с. 141; 65, с. 206; ll6, с. 5; 91 с. 37; 95, с. 69-70]. По-перше, словотвір (деривацiя) це регулярний інтегративно-регуляцiйний синхронiчний процес, який полягає у формуваннi (конструюваннi та оформленнi) нових цілісних похiдних одиниць (дериватiв) за особливими моделями встановлення похiдностi, якi властивi мовi певного типу. По-друге, словотвір це наука про закономiрностi творення та функцiонування похiдних слiв, яка включає синхронiчний та діахронічний (або iсторичний) словотвiр.
Дослiдження мовних явищ в синхронiї не виключає діахронії, i навпаки [54, с. 14; 54, с. 14; 84, с. 22; 118, с. 34; 124, с. 6]. При будь-якому вивченнi ми не можемо забувати, що основна вимога дiалектики в нayцi полягає в тому, щоб вивчати явища у звязку та розвитку [89, с. 47]. Повний синхронiчний опис мови повинен враховувати й дiахронiчнi аспекти. У самiй синхронiї нiби-то присутня діахронія, кожний синхронiчний стан мови обумовлений попереднiм синхронічним же станом. У такiй взаємодії синхронії з попередньою синхронією виявляється взаємодiя синхронії з дiахронiєю [16, с. 232]. Поєднання синхронiчного та діахронічного вивчення також обумовлюється функцiонуванням в сучаснiй англiйськiй мовi слiв та термінів, що yтвopeнi за допомогою непродуктивних словотворчих засобiв за непродуктивними в сучаснiй англiйськiй мовi моделями, для розумiння яких необхiдне залучення iсторичних довiдок. Без знання причини, історії виникнення та розвитку того чи iншого мовного явища неможливо зрозумiти його теперішній стан. Наша робота виконана у синхронiчному руслi з застосуванням деяких історичних довідок.
За останні півстоліття розбудова теорії словотвору здійснювалася настільки інтенсивно, що продемонструвала зміну аспектів дослідження та пiдходiв до вивчення системи словотвору. На сьогоднішній день не існує єдиної тeopiї словотворення, єдиного погляду на характер даних, що є суттєвими для створення такої тeopії [122, с. l]. У центpi уваги дослiдникiв були рiзнi аспекти словотвору [100]. Однi лінгвісти вивчали питання словотвору в рамках етимології [2; 149; 157; 161]. Iншi розглядали проблеми творення слiв у контексті граматики, орiєнтуючись на структурний аналiз [19; 117; 120; 121; 130; 138; 141; 147; 160; 166]. Представники лексичного напрямку вивчали семантичні вiдносини мiж мовними одиницями [77; 126; 133; 142; 154]. Пiдтвердженням тeopії взаємодії рiзних мовних piвнів стало дослiдження структурно-семантичних стосунків у опозицiйних парах спiльнокореневих слiв твірне похiдне [4; 25; 41; 97; 76; 93; 179; 118; 132; 134; 153]. Вивчення словотвору здiйснювалось також i з точки зору синтаксичних стосунків мiж словами [22; 88; 125]. За останні десятилiття у лiнгвiстицi спостерiгається зростання зацікавленості в ономасіологічному трактуванні мовних явищ, у тому числi й словотвору [28; 62; 87; 128; 143]. При такому пiдходi змiст слiв та термінів дослiджується з позиції співвіднесення мовних одиниць як засобiв позначення найменування з позамовним предметним рядом. Номiнативна функцiя вважається головною у процесi творення слів та термінів. Пiд номiнативнiстю розуміється здатність мовної одиниці самостiйно, без допомiжних засобiв, виражати, актуалiзувати (викликати у свiдомостi пiд час сприйняття) та передавати вiдповiдний змiст (реалії, явища, предмети) [77, с.9]. Номінативнiсть характерна для вcix знаменних частин мови, але найбiльше для іменників, оскільки стосункам між компонентами слова на морфологiчному piвнi відповідають живi звязки та стосунки, які людина вбачає мiж явищами оточуючої дiйсностi. Досить актуальним сьогодні стає функцiональне дослiдження словотвору, при якому основним детермiнантом словотворчих процесiв вважається контекст, оскiльки прагнення зробити результати пiзнавальної дiяльностi доступними i для iнших людей потребує не лише їх закрiплення у формах певних мовних знакiв, але й визначення дискурсивної ролi форми знакiв, що утворюються [20; 34; 107; 135; 144]. Все більшу увагу вчених привертає етно- та психолiнгвiстичний вимір словотворення, інтepec до яких викликаний розумiнням значимостi словотвору в класифiкацiйно-пiзнавальнiй дiяльностi людей для забезпечення процесу комунiкації. У центрi уваги дослiдникiв постає проблема співвідношення мови та унiверсальних i етноспецифiчних особливостей мислення та свiтогляду. Когнiтивний аспект вивчення словотвору на перший план висуває людину, її досвiд, знання, культурний та iнтелектуальний piвень, якi обумовлюють словотворчі процеси та проявляються в концептуалізації як одному з найважливіших процесiв ії пiзнавальної дiяльностi [12; 131; 152; 162; 164]. Когнiтивний пiдхiд включає семантику i прагматику слова, повязанi з ним асоцiації, потенцiйнi модифiкації значення слова в мовленнi, субєктивнообєктивне у словi [86, с. 211]. При такому пiдходi основна увага придiляється обробцi мовної iнформації, а лiнгвiстика займає периферiйне положення [74; 151]. Різноманітність пiдходiв до вивчення словотвору на сучасному етапi обумовлюється iснуванням великої семантичної та структурної рiзноманiтностi похідних основ та свідчить про актуальність дослідження словотворчих процесів.
Наша робота базується на поєднаннi морфологiчного, ономасiологiчного та семасіологічного пiдходiв. Слово (термін), з одного боку, є номiнативною одиницею, а з іншого знаковим утворенням, тому доцільно описувати лексичну семантику в двох аспектах: 1) в ономасiол