Статут Казимира Великого
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Змiст
Вступ2
1.Загальнi риси формування польськоСЧ держави3
2.Першi зводи польського звичаСФвого права5
3. Особливостi процесу створення статуту 1347 р.6
4. Основнi статтi памятника та СЧх характеристика9
Висновки18
Список використаноСЧ лiтератури20
Вступ
Вивчення iсторiСЧ держави i права пiвденно та захiднословянських краСЧн створюСФ передумови для найкращого розумiння iсторiСЧ держави i права в словянських краСЧнах. Актуальнiсть обраноСЧ теми дослiдження полягаСФ у досить значнiй вазi вивчення процесiв становлення державностi та законодавства зарубiжних краСЧн для процесу державотворення у нашiй краСЧнi. Вивчення основ правового устрою дозволяють зрозумiти характер впливiв, що здiйснювали захiднословянськi краСЧни, зокрема Польща, на УкраСЧнську державу.
Рiзнi шляхи переходу до феодалiзму обумовили i конкретно-iсторичнi форми соцiальноСЧ стратифiкацiСЧ, i специфiку правового становища окремих груп населення феодального суспiльства в тих чи iнших краСЧнах. Але у всiх, без винятку, феодальних державах iснували панiвнi верстви феодалiв, якi були субСФктами права приватноСЧ або державноСЧ власностi на землю, i пригнобленi феодально-залежнi селяни, якi вели дрiбне господарство i були змушенi у звязку з системою позаекономiчного примусу вiддавати значну частину отриманого ними продукту представникам панiвноСЧ верхiвки.
Соцiальна i правова структура населення у феодальних державах визначалась особливою складнiстю. Так, у багатьох краСЧнах поряд з основними станами, а також у СЧх складi, iснували численнi групи населення, якi вiдчутно рiзнилися мiж собою за своСЧм правовим статусом.
Мета даного даноСЧ роботи полягаСФ у намаганнi розкрити всi особливостi процесiв становлення державностi та законодавства, що протiкали на землях середньовiчноСЧ Польщi.
- Загальнi риси формування польськоСЧ держави
Першi достовiрнi вiдомостi про Польщу вiдносяться до другоСЧ половини ХХ ст. Польща вже тодi була порiвняно великою державою, створеною династiСФю Пястiв шляхом обСФднання декiлькох племiнних князiвств. Перший iсторично достовiрний правитель Польщi - МСФшко I (правив в 960-992 рр.) з династiСЧ Пястiв, володiння якого - Велика Польща - перебували мiж рiками Одер й Вiсла. При правлiннi МСФшко I, що боровся з германською експансiСФю на схiд, поляки в 966 р. були похрещенi в християнство латинського обряду. В 988 р. МСФшко приСФднав до свого князiвства Сiлезiю й Поморя, а в 990 р. - Моравiю. Його старший син Болеслав I Хоробрий (роки правлiння 992-1025 рр.) став одним з найвидатнiших правителiв Польщi. Вiн установив свою владу на територiСЧ вiд Одера й Нiси до Днiпра й вiд Балтiйського моря до Карпат. Змiцнивши самостiйнiсть Польщi у вiйнах зi Священною Римською iмперiСФю, Болеслав прийняв титул короля (1025 р.). Пiсля смертi Болеслава феодальна знать, яка пiдсилилася, виступила проти центральноСЧ влади, що призвело до вiддiлення вiд Польщi МазовiСЧ й Поморя.
Болеслав III (роки правлiння 1102-1138 рр.) повернув Поморя, але пiсля його смертi територiя Польщi була роздiлена мiж його синами. Старший - "адислав II - одержав владу над столицею Краковом, Великою Польщею й Поморям. У другiй половинi ХРЖРЖ ст. Польща, як й СЧСЧ сусiди Нiмеччина й КиСЧвська Русь, розпалася. Розпад призвiв до полiтичного хаосу; васали незабаром вiдмовилися визнавати повновладдя короля й за допомогою церкви значно обмежили його владу.
У серединi ХРЖРЖРЖ ст. монголо-татарська навала зi сходу спустошила бiльшу частина Польщi. Не менш небезпечними для краСЧни були набiги, що не припинялися литовцiв i пруссiв з пiвночi. Аби захистити своСЧ володiння, князь МазовiСЧ Конрад в 1226 р. запросив у краСЧну тевтонських лицарiв з вiйськово-релiгiйного ордена хрестоноiiв. Протягом нетривалого часу тевтонськi лицарi завоювали частину прибалтiйських земель, що пiзнiше стала називатися Схiдною ПруссiСФю. Цю землю заселили нiмецькi колонiсти. В 1308 р. держава, створена тевтонськими лицарями, вiдрiзала Польщi вихiд до Балтiйського моря.
В результатi роздробленостi Польщi стала зростати залежнiсть держави вiд вищоСЧ аристократiСЧ й дрiбнопомiсного дворянства, у чиСЧй пiдтримцi вона потребувало для захисту вiд зовнiшнiх ворогiв. Винищування населення монголо-татарами й литовськими племенами призвело до припливу на польськi землi нiмецьких поселенцiв, якi або самi створювали мiста, що управлялися за законами Магдебурзького права, або одержували землi як вiльнi селяни. На вiдмiну вiд них польськi селяни, подiбно селянам майже всiСФСЧ РДвропи того часу, стали поступово попадати в крiпосну залежнiсть.
ВоззСФднання бiльшоСЧ частини Польщi здiйснив "адислав Локеток (Ладислав Короткий) з КуявiСЧ - князiвства в пiвнiчно-центральнiй частинi краСЧни. В 1320 р. вiн був коронований як "адислав I. Однак нацiональне вiдродження бiльшою мiрою повязане з успiшним правлiнням його сина, Казимира III Великого (роки правлiння 1333-1370). Казимир змiцнив королiвську владу, реформував управлiння, юридичну й грошову системи по захiдному зразку, обнародував звiд законiв, що одержав найменування Вiслицькi статути (1347 р.), полегшив положення селян i дозволив оселитися в Польщi СФвреям - жертвам релiгiйного переслiдування в Захiднiй РДвропi. Йому не вдалося повернути вихiд до Балтiйського моря; вiн також втратив Сiлезiю ( що вiдiйшла до ЧехiСЧ), але захопив на сходi Галичину, Волинь i Подiлля. В 1364 р. Казимир заснував у Краковi перший поль