Статут Казимира Великого
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
iсть цивiльно-правових вiдносин позики, ця стаття характеризуСФ привiлейоване правове положення феодалiв стосовно городян i тим самим залежне положення мiст у феодальнiй Польщi. Пiд термiном землевласники розумiють представники феодалiв, i, оберiгаючи СЧхнього привiлею, закон установлюСФ складний порядок стягнення з них боргу: незважаючи на предявлення в судi боргового аркуша, городянин зобовязаний був пiдтвердити наявнiсть боргу ще показаннями свiдкiв.
Стаття XXXI. Шляхетнi пологи вiд СЧхнiх прабатькiв завжди ведуть свiй родовiд, i своСФ походження шляхетнi переконливим доказом пiдтверджувати звикли. А тому, якщо хто-небудь оголосить себе шляхтичем або ж приналежним до вiдомого роду й iнших шляхтичiв, цього за ним не визнаСФ, оголосить себе рiвним, то на доказ шляхетного свого походження повинен привести шiсть родовитих чоловiкiв, що вiдбуваються з його роду, якi, присягаючи, пiдтвердять, що вiн СФ СЧхнiм братом i з будинку й роду СЧх батькiвського i материнського вiдбуваються.
Закон, оберiгаючи чистоту шляхетського стану, тим самим закрiпив його особливе привiлейоване положення в суспiльствi й непорушнiсть пануючого положення феодалiв.
Стаття XXXVIII. ...Ми сказали й ухвалили, що коли хто думаСФ, i вважаСФ себе вибраним деяким правом на певну вотчину й коли протягом трьох рокiв i трьох мiсяцiв мирного часу й згоди вiн здаСФ в оренду й допускаСФ, щоб орендар володiв дiлянкою спокiйно й тихо, перебуваючи на дiлянцi увесь час, а власник, знаючи про його присутнiсть i заможнiсть, не подаСФ проти нього якоСЧ-небудь скарги або прохання в суд, ми присуджуСФмо, що вiн вiдразу повинен вiдступитися вiд всiх прав i продажу цiСФСЧ вотчини.
Стаття XXXIX. Якщо хтось буде володiти дiлянкою пiд заставу, ми ухвалили, що, коли не стане або не буде заставника, кожен його родич або ближнiй, якщо вiн може бути присутнiм або принаймнi бути в мiii цiСФСЧ закладеноСЧ дiлянки, повинен засвiдчити хоча б одне в рiк посвiдчення перед нашим Суддею або на загальних зборах, що згадана вотчина закладена, як це СФ або дiйсно було за такi-то грошi...але якби вiн лiнувався або постiйно гаявся подавати засвiдчення протягом 15 рокiв, вiн повинен вважати себе позбавленим усякого права на закладену дiлянку.
Стаття XLIV. Франтiшек продав за 100 гривень дiлянка Гжегожу, що 60 вiдразу заплатив, обiцяючи решту грошей заплатити в iншi строки, i цей Гжегож протягом чотирьох рокiв спокiйно й тихо, не роблячи повноСЧ сплати, володiв i господарював на згаданiй дiлянцi. Потiм до кiнця четвертого року Гжегож грошi, що залишилися, вирiшуСФ дати й заплатити продавцевi Франтiшеку, але Франтiшек домагаСФться того, щоб цю угоду розбудувати, оскiльки в продовження настiльки тривалого часу йому несповна було заплачено. РЖ тому ми говоримо й постановляСФмо: у випадку тихого й спокiйного володiння протягом трьох зазначеного рокiв i трьох мiсяцiв згаданий продаж здобуваСФ вiчну силу й ми уступаСФмо настiльки тривалому часу мовчанням i давнини.
Стаття XLV. Франтiшек позичив у Гжегожа 20 сетье пшеницi, що вищезгаданий не вiддав. Гжегож запитав у Франтiшека, коли вiн взяв у нього цю пшеницю. Той вiдповiдав: чотири роки пройшло, як це трапилося. Ми наклали на Франтiшека мовчання, раз пройшло стiльки часу.
Приведеннi статтi, як i деякi iншi, показують наявнiсть ретельноСЧ регламентацiСЧ у зводi питання про позовну давнiсть. Одночасно iз цим вбачаСФться наявнiсть в XIV в. уже розвиненого зобовязального права, зокрема iнститутiв застави, оренди, купiвлi-продажу, позики й iн. Статтi XLIV й XLV являють приклад згаданих вище предюдикатiв (казусiв), що влилися у звiд статутiв.
Стаття XLVIII. Нагод, селянин, подав скаргу на своСЧх сусiдiв, що в нього в нiчний час була украдена кiнь, а вiн наполегливо вмовляв i просив своСЧх сусiдiв селян, щоб вони допомогли переслiдувати злодiя по слiду для повернення коня, але селяни переслiдувати злодiя вiдмовилися й згаданий Нагод втратив коня. Ми в цiй справi присуджуСФмо, що згаданi селяни повиннi бути присудженi до оплати за вищезгаданого коня.
Ця стаття свiдчить про наявнiсть залишкiв общинних вiдносин, що виражаються в колективнiй вiдповiдальностi членiв громади за злочини, зробленi на СЧСЧ територiСЧ.
Стаття LXV ...За пiдпал будинкiв, гумен або iншого майна карають жорстокою й безжалiсною смертю Тих, хто буде знайдений, коли бiжить у церкву й не може одержати там нiякоСЧ допомоги в силу тягаря зробленого грiха.. .
Тут маСФться на увазi особливий випадок пiдпалу, що повязаний зi спробою причинителя вчинити опiр владi. Встановлення законом вищоСЧ мiри покарання за такий пiдпал не СФ випадковим, тому що пiдпали панських садиб були однiСФСЧ з найпоширенiших форм селянського руху, що зароджувався.
Стаття LXIX. Тому, що пiдданi розбiгаються, панськi маСФтки часто порожнiють, нашi кавалери порахували потрiбним, допомагаючи цiй справi не одним доброчинним приводом, стати проти, не гаючись, цьому лиху. А ми нашою волею встановлюСФмо, щоб з одного села в iншу могло перебратися всупереч бажанню пана села, у якiй вони живуть, не бiльше, нiж один-двоСФ кметiв або переселенцiв...
Це перше в iсторiСЧ Польщi зафiксоване законом обмеження вiдходу селян вiд своСЧх панiв, що свiдчить про покрiпачення, що посилюСФться в цей перiод, селян феодалами, з одного боку, i про посилення класового протесту селян у виглядi втечi вiд панiв, з iншоСЧ сторони. Про це ж, але бiльш докладно, говориться в статтi CXXXIV зводу.
Стаття LXXIX. ...Ми й наша шляхта вважаСФмо потрiбним, я