Статут Казимира Великого
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вµнням неповноти й немiцностi централiзацiСЧ ПольськоСЧ феодальноСЧ держави того перiоду.
Згодом, наприкiнцi XIV - початку XV ст. (точна дата не встановлена) Вислицький i Петрковський статути були обСФднанi в СФдиний звiд. Основу зводу склав Вислицький статут, що ввiйшов у нього повнiстю; Петрковський же статут увiйшов у звiд як доповнення до нього в частинi, що не суперечить Вислицькому статуту.
ОбСФднання статутiв не було механiчним, тому що до цього часу самi статути зазнали деяких змiни. З Вислицьким статутом були обСФднанi рiзнi устави, виданi протягом XIV ст. Казимиром III i його спадкоСФмцями (цi устави в лiтературi мають назву екстравагантiв). Крiм того, у статут були додатково включенi статтi характеру предюдикатiв, тобто сформульованi як казуси. Петрковський статут пiддався також розширенню й доповненню.
Згаденi статути мали багато редакцiй, при яких вони викладалися роздiльно або разом. У мiру виникнення нових редакцiй вiдбувалася змiна окремих правових норм, що втримувалися в статутах. Одна з таких найпоширенiших редакцiй, що включала в себе всi статтi Вислицького статуту й вибiрку статей з Петрковського статуту iз зазначеними доповненнями, i одержала популярнiсть як Повний звiд статутiв Казимира Великого.
Звiд спочатку був написаний латинською мовою, i тому при його перекладi на польську мову найчастiше допускалися перекручування. Тiльки переклад Святослава з Вочешина, зроблений у серединi XV в., був правильним i дослiвним.
Знайомство зi змiстом памятника показуСФ, що в Польщi XIV ст. уже iснувало досить розвинене феодальне право, що охоплювало найважливiшi проблеми суспiльного й приватного життя, питання цивiльного й карного права, а також судочинства. Змiст зводу закрiплюСФ iснуючi в той перiод вiдносини панiвного класу феодалiв й експлуатованого селянства, вiдносини, що склалися у серединi класу феодалiв, а також вiдносини, що мали мiiе у феодальнiй родинi. Окремi статтi памятника характеризують державний лад i державний апарат феодальноСЧ Польщi XIV ст. Багатий змiст памятника став причиною його тривалого життя й послужив основою для всього наступного законодавства феодальноСЧ Польщi. Хоча Повний звiд статутiв Казимира Великого був предметом вивчення багатьох польських iсторикiв права, починаючи з XVIII ст. i по теперiшнiй час (Мнiшек, Чацький, Лелевель, Бандтке, Губе, Гельцель, Пекосинський; iз сучасних iсторикiв - Ю. Бардах, В. Ветулянi й iн.), однак повнiстю робота з його вивчення ще не закiнчена.
4. Основнi статтi памятника та СЧх характеристика
Стаття I. Тому що всi постанови й Статути передбачають справи й учинки майбутнього, а не минулого, то ми бажаСФмо, щоб всi нашi постанови, нинi на Великому Соборi у Вислицi прийнятi, ставилися не до давнiх, а тiльки до нинiшнiх i майбутнiх судових справ...
У цiй статтi визначаСФться змiст усього памятника як зводу законiв, що не тiльки фiксував сформованi правовiдносини, але й права, що встановлював новi норми, обовязковi для всiСФСЧ краСЧни.
Стаття VI. Тому що син i батько перед особою закону вважаються однiСФю особою, то постановляСФмо, щоб поки живi батьки, : сини мали право користуватися тiльки батькiвською печаткою, а iншоСЧ печатки носити або мати в жодному разi не смiли.
Обмежуючи дiСФздатнiсть дiтей при життi батька, закон переслiдуСФ тим самим цiль охорони феодальноСЧ власностi. Це пiдтверджувалося також i тим, що в статтi XXVI зводу прямо говориться, що якщо син програСФ кому-небудь грошi, то батько за його борги не вiдповiдаСФ.
Стаття VII. Тому що тягар, що насамперед стосуСФться iнтересiв усiх, роздiлений мiж багатьма, легше переноситься, то тому постановляСФмо, щоб усi без винятку старости як духовних, так i свiтських персон у мiру СЧхнiх можливостей озброюючись, у кожен похiд з нами йшли i йти зобовязанi.
Ця стаття заслуговуСФ iнтерес тим, що свiдчить про змiцнення королiвськоСЧ влади, тому що вперше закон встановлював обовязок духовних феодалiв брати участь у вiйськових походах короля.
Стаття X. Тому що нiкому самий посилений захист не може бути заборонений, тому постановляСФмо, що в судах нашого королiвства кожна людина, до якого би стану не належала i яке б положення не займала, може й повинна мати свого адвоката, прокуратора або ж довiрену особу захисника.
Природно, що мати свого захисника могли тiльки представники iмущого класу феодалiв, i тому встановлене тут право було спрямовано на посилення захисту СЧхнiх iнтересiв. Одночасно цiкаво помiтити, що ця стаття свiдчить про наявнiсть елементiв змагального процесу.
Стаття XI. Тому що в багатьох суддiв, як навчив нас досвiд, у справах, хоча й однакових, iнакше й по-рiзному часто буваСФ винесений вирок, то тому, бажаючи встановити кiлькiсть суддiв i перешкоджати зазначенiй невiдповiдностi, постановляСФмо, щоб нашi суддi, один у Кракiвськiй, а iншiй у Сандомирськiй землi були, i, таким чином, коли нам доведеться яку-небудь iз цих Земель вiдвiдати або ж у СЧСЧ границi вСЧхати, бажаСФмо, щоб Суддя i Пiдсудок тiСФСЧ Землi, мiж Границями якоСЧ ми будемо жити, судовi справи при нашому дворi повинен буде вирiшувати й розглядати. Визначаючи повноваження цих Суддiв, постановляСФмо, що вiдтепер у всiх справах, включаючи й вотчинних, бiльших строкiв, чим три тижнi, вони дати не повиннi й не можуть. Але коли надiйде вотчинна скарга, Суддя або Пiдсудок повиннi СЧСЧ нам повiдомити i СЧСЧ розгляд у нашiй й лицарiв наших присутностi бажаСФмо й наказуСФмо робити. Якби ми щод