Становлення фiлософсько-правовоСЧ проблематики в античнiй та середньовiчнiй фiлософiСЧ
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
зницi, й тАЬзгадуСФтАЭ про свiт iдей. Пiзнання, згiдно з Платоном, СФ згадування душею свого доземного iснування. Платон був прибiчником теорiСЧ переселення душ i вважав, що вiдповiдно до того, наскiльки доброчесне й праведне життя вела людина в земному свiтi, залежить те, в яке iнше тiло вона далi може переселитися. Лише найдосконалiшi душi, на його погляд, залишаються в царствi iдей.
Платон СФ прямим послiдовником Сократа у вченнi про справедливiсть. Особливе значення маСФ його робота про справедливу державу (найвiдомiша праця тАЬДержаватАЭ). Патонiвська модель тАЬiдеальноСЧ державитАЭ зорiСФнтована на пiдпорядкованiсть iнтересiв особистостi iнтересам держави i пропонуСФ структуроване суспiльство з визначеними соцiальними функцiями кожноСЧ верстви (фiлософи-правителi, охоронцi, ремiсники) й абсолютним правом держави на громадянина. Управлiння, засноване на iнтелектi й знаннях, стаСФ важливою умовою досконалостi держави, де пануСФ влада розуму, за якою тягнуться iншi, адже правителями становляться тi, хто здатен управляти як в силу природних задаткiв, так i в результатi вiдповiдноСЧ багаторiчноСЧ пiдготовки.
РЖдею загального блага фiлософ бачить як вищу iдею, якiй маСФ вiдповiдати моральна й полiтична органiзацiя держави, коли остання охороняСФ та забезпечуСФ гiдне життя громадян, управляСФ СЧхнiм духовним життям i творчiстю, виходячи iз суперечностi мiж рiзноманiтнi- стю потреб громадян i обмеженою здатнiстю кожноСЧ окремоСЧ особи СЧх задовольнити. Таким чином, держава виступаСФ основним засобом i СФдиною формою управлiння суспiльством, незважаючи на певну моральну дискримiнацiю громадян i трактування справедливостi з точки зору соцiального й полiтичного аристократизму.
Така модель, за оцiнкою К. Поппера, СФ тоталiтарною, бо в нiй стабiльнiсть суспiльства забезпечена iСФрархiСФю класiв, де правителi правлять, робiтники працюють, а раби залишаються рабами. Основними принципами такоСЧ держави СФ збереження СФдностi правлячого класу (для чого використовуються рiзнi методи вiд психологiчного впливу до придушення економiчних iнтересiв), формування iнтелектуальноСЧ дiяльностi правлячого класу за СФдиним зразком з метою уникнення будь-яких нововведень; економiчна автаркiя; проголошення державного iнтересу критерiСФм моральностi та iн. Отже, за гегелiвським виразом, у платонiвськiй державi всi сторони, в яких стверджуСФ себе одиничнiсть як така, розчиняються у всезагальному, всi визнаються лише як всезагальнi люди.
Водночас неможливо заперечувати, що платонiвський критерiй розумностi й моральностi маСФ важливе значення i в нашi днi, адже ефективнiсть управлiнськоСЧ дiяльностi значною мiрою визначаСФться тим, наскiльки здiбним i добре пiдготовленим СФ субСФкт управлiння, наскiльки значною СФ роль в управлiннi суспiльством управлiнськоСЧ елiти. Не менш важливими можна вважати платонiвськi тези щодо досягнення стабiльностi суспiльства через твердо установлений устрiй та необхiднiсть виховання громадян, яке перетворюСФ СЧх на однодумцiв, що розглядаСФться як умова СФдностi всiх членiв суспiльства i критерiй його моральностi.
Вершиною фiлософськоСЧ думки ДавньоСЧ ГрецiСЧ СФ працi Арiстотеля (384-322 рр. до н. е.). Арiстотель намагався узагальнити досягнення античноСЧ науки, тому його погляди поСФднують матерiалiзм й iдеалiзм, дiалектику i метафiзику. СвоСЧ фiлософськi погляди Арiстотель почав розробляти на противагу iдеалiзму Платона. Саме йому приписуСФться вислiв: тАЬПлатон менi друг, але iстина дорожчатАЭ. У мiркуваннях Арiстотеля взаСФмоповязанi правова й етична проблематика. На вiдмiну вiд Платона, у працях Арiстотеля аналiз соцiальних iнститутiв приводить до висновку, вiдповiдно до якого держава, що виконуСФ функцiю управлiння суспiльством, маСФ iснувати на засадах розумноСЧ рiвноваги i СФ полiтичним обСФднанням людей заради спiльного благополуччя. ФункцiСЧ управлiння в такiй державi виходять за межi iСФрархiчноСЧ системи i передбачають участь в управлiннi вiльних громадян. На думку Арiстотеля, для побудови iдеальноСЧ держави не потрiбнi революцiйнi потрясiння та руйнацiя наявного устрою. Створення новоСЧ держави знаходиться в межах гнучкоСЧ полiтики справжнього полiтичного дiяча та доброго законодавця: i добрий законодавець, i справжнiй полiтичний дiяч не мають випускати з уваги не лише абсолютно найкращоСЧ форми, але й форми, вiдносно найкращоСЧ за вiдповiдних обставин.
Арiстотель, вiдмiнно вiд Платона, виступаСФ на захист приватноСЧ власностi, причому його думка вiдносно того, що приватна власнiсть маСФ поСФднуватися з вихованням у людей почуття доброчинностi, дос-татньо актуальна i в сучасному управлiннi суспiльством, як i думка про те, що наявнiсть у державi тАЬсереднього елементутАЭ, тобто громадян, якi мають середнiй достаток, даСФ змогу створити найкращий державний устрiй.
Вивчивши рiзнi варiанти устрою грецьких мiст-держав, Арiстотель робить висновок про те, що оцiнка дiяльностi уряду залежить вiд того, чи працюСФ вiн на благо всього суспiльства, чи пiклуСФться лише про себе. Шлях до iдеального устрою держави фiлософ вбачаСФ не у створеннi новоСЧ системи i змiнi реальноСЧ людини, а через упровадження такого державного устрою, який був би найбiльш гнучким i прийнятним за даних обставин.
Кожна форма держави маСФ своСФ визначення громадянина й обсяг вiдповiдних громадянських прав. Разом зi змiною останнiх, змiнюСФться i сама держава. При цьому Арiстотель, як i Платон, категорично виступаСФ проти крайньоСЧ демократiСЧ, де влада належить демосу, а не законам. Оптимальний варiант суспiльного устрою Арiстот