Барон Федір Штейнгель: особистість і науковець
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
т баронеси мав незакінчену університетську освіту і активно зацікавився місцевим фольклором, записував українські пісні, перекази, казки і зібрав чимало такого матеріалу. Сама баронова, як і чоловік, опікувалася місцевою школою, дбала про дівчат-випускниць, щоб вчилися на сільських учительок.
Діяльність барона Ф.Р.Штейнгеля (18701946) багатогранна. Вона ще очікує невтомного дослідника. Серед місцевих селян і по всій Волині він здобув славу доброго батька, доброго барона, дбайливого господаря. Федір Рудольфович утвердив своє імя і як громадсько-політичний діяч, член першої Державної Думи в царській Росії, член Товариства українських поступовців, посол у Берліні 1918р. Коли царський уряд вирішення українського питання зводив до гасла Нет, не было и быть не может, прогресивні діячі І.Л.Шраг, П.І. Чижевський, А.В.Вязов, М.Ф. Біляшівський, Ф.Р. Штейнгель, О. Свєчин, К. Барідж та ін. стояли в обороні паростків національного життя, народних інтересів. Ф.Р.Штейнгель намагався українські національні традиції висвітлювати у європейському контексті, тому й взявся бережно їх успадковувати з допомогою відомих діячів науки і мистецтва.
Журнальна стаття Фольклорно-етнографічні студії Городоцького музею одна з перших ввела у науковий обіг велику інформацію, в якій називалися імена подвижників у галузі дослідження Волині та всієї української культури. Саме академічний журнал Народна творчість та етнографія посприяв вагомому увіковіченню оригінального наукового осередку під опікою Ф.Р.Штейнгеля та назвав напрями діяльності Миколи Біляшівського, його сучасника з розгортання дослідницьких студій на Волині В.Мошкова. Для формування обєктивної думки скажемо, що фонди Штейнгеля у Київських, Рівненському архівах опрацьовувалися ученими, але утверджувати подвижництво в галузі українознавства, волинєзнавства, поліссєзнавства у позитивному плані з ідеологічних мотивів не рекомендувалося.
Завдяки спонукуванню ентузіаста Рівненської міської Просвіти ім. Т.Г.Шевченка Михайла Борейка визріла необхідність ще раз проаналізувати наявні архівні джерела, періодичні видання, щоб оповісти про наукові студії Валентина Олександровича Мошкова в Городоцькому музеї, а також про збережену спадщину дослідника. Вагома результативність у галузі краєзнавства, етнології, фольклористики, музикології, історії ремесел, промислів, іконопису засвідчується у звітах Городоцького музею, складених як Ф.Р.Штейнгелем, так і М.Ф. Біляшівським. За такими звітами довідуємося, що Федір Штейнгель розумів, що в кінці XIX ст. царська Росія мало дбала про створення губернських музеїв, які б допомагали відтворити реалістичну історію окраїнних земель. У представленій передмові до першого звіту музею Федір Рудольфович обґрунтував, чим викликане створення краєзнавчої установи: Проживаючи постійно на Волині і, безумовно, виявивши найбільше зацікавлення до цього краю, я прийшов до висновку, хоча чимало зібрано, чимало уже зроблено різними особами для вивчення нашого краю, але весь цей багатий матеріал настільки розкиданий, що користуватися ним майже неможливо. Обєднати все це, зібрати окремі предмети, що відносяться до історії Волині, значимо доповнити все, що ще мало чи зовсім не розроблено, міг би тільки обласний музей Волинської губернії. Такого у нас на Волині до цього часу нема, і тому я вирішив започаткувати його, що й розпочав здійснювати з листопада 1896р.. Всю справу ведення і наукового керівництва музеєм доручалося Миколі Федотовичу Біляшівському. За стислими звітами дізнаємося, що організація і створення такого наукового осередку потребували великого ентузіазму. Окрім матеріальних затрат, важливо було, щоб музейну справу започатковували не кабінетні науковці, а вчені, здатні до польової пошукової діяльності. Тому до організації етнографічного відділу залучався В.Мошков, антропологічного Хв. Вовк та ін.
Створення регіонального музею на Волині зумовлювалося як економічними, так і науковими потребами. Насамперед відчувалася потреба в розширенні виробництва продукції з місцевої сировини на базі традиційних кустарних промислів, щоб конкурувати, а потім витіснити дорогі для Росії західноєвропейські вироби. Для визначення напряму розвитку промислів на традиційній основі потрібно було створити своєрідний науково-дослідний осередок.
У Волинській губернії на той час працювали музеї у Володимирі-Волинському та Житомирі. Проте займалися вони переважно вивченням памяток церковно-археологічної старовини та іконопису. В західноукраїнських землях не могло бути й мови про відкриття такої установи з асигнуванням державної скарбниці. Тому за рекомендаціями М.Ф. Біляшівського Ф.Р.Штейнгель, який для розвитку освіти, краєзнавства виділяв великі кошти і зробив значний внесок у вивчення старожитностей Волині, згодився організувати фольклорно-етнографічний осередок.
Людські долі складаються по-різному. Невблаганний час завжди залишає на них свої відмітки теж неоднакових оцінок. Але в памяті нащадків добрі справи завжди мають тільки прихильну вдячність. І хоча уже прошуміло більше століття, коли у селі Городку під Рівним народився 9 грудня 1870 року в і сімї німця і українки Штейнгелів син Федір (Теодор), але память про нього живе. Бо він зробив багато як для рідного краю, так і для Української держави. Закінчивши природниче відділення фізико-математичного факультету Варшавського університету, створив у власному. маєтку краєзнавчи