Барон Федір Штейнгель: особистість і науковець
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ені 1915 року очолює Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст, який надавав допомогу пораненим і хворим, санітарну обслугу армії, а потім технічну постачання зброї, ремонт шляхів, мостів і т.д. Він очолював і Виконавчий Комітет обєднаних громадських організацій м. Києва, входив до Першого складу Центральної Ради УНР (7 березня 7 квітня 1917р.). У квітні 1917 року брав участь у роботі Всеукраїнського Національного Конгресу в складі президії. У серпні 1917р. Д.І. Дорошенко, формуючи новий уряд, запропонував кандидатуру Ф.Р.Штейнгеля на посаду Генерального Секретаря торгу і промисловості. За часів правління гетьмана П.Скоропадського барон працював послом Української Держави в Німеччині (з 10 червня 1918р.) [5, 33]
У 1922 році повернувся Штейнгель у Городок.
Після приходу в Городок червоної армії у вересні 1939р. радянська влада конфіскувала всі земельні володіння, все майно, яке належало барону. У січні 1940 року він у числі інших десятків тисяч німців-волиняків-колоністів був депортований у Німеччину. [9, 12]
Як ми бачимо, що виходець з Німеччини барон Штейнгель за Україну і її незалежність. Він як ніхто відстоював, щоб у школах вводилась лише українська мова, в той час як багато українців за походженням розмовляли і відстоювали лише російську мову. Він як політик зробив не мало для нас українців.
Отже, як ми бачимо, німець барон Федір Штейнгель так багато зробив для створення і зміцнення молодої самостійної Української Держави, для розвитку її культури. І він назавжди вписав свої імя в багатовікову історію України. Саме через те його високо цінили видатні люди України, прості селяни, трудівники, жителі не лише Городка, а й всієї Волині. Історик, публіцист, громадський діяч України Дмитро Дорошенко чимало рядків праць присвятив своєму доброму знайомому Федору Штейнгелю. Він зокрема писав: Як людина це був джентльмен в кращому й ідеальному розумінні цього слова. Мати з ним відносини доставляло кожному найбільшу приємність, наскільки це була мила й симпатична людина. В українських кругах він тішився високою повагою й авторитетом. [9, 15]
Чимало славних імен діячів науки і мистецтва дослідників Волині введено в енциклопедичні довідники, щоб ознайомити з ними сучасників. Подвижництву їх у нашім краю присвячуються окремі сторінки публікацій, монографії, організовувались конференції. Останнім часом прізвищами персоналій зарясніли окремі монографії, в яких проливається світло на Волинське краєзнавство. Але ряд постатей, які прислужилися науці, літературі, мистецтву потребують реалістичного слова, щоб повернути їх із забуття до безсмертя, бо вони наполегливою працею дбали про увіковічення історії України, так і застереження матеріальної і духовної спадщини волинського краю. [4]
Зі студентських років захопившись краєзнавством Волині Ф.Штейнгель на власні кошти проводив археологічні розкопки та етнографічні експедиції. Зокрема досліджував могильники періоду Київської Русі у с. Студниці (Рівненський район Рівненської області). [5, 33]
Мабуть під час свого навчання у Варшаві Федір познайомився з Миколою Біляшівьским, згодом українським археологом, етнографом, мистецтвознавцем, академіком АН України, директором Київського історичного музею. У 1983 році працював у Варшаві завідувачем архівом управління колишнього Царства Польського. Робота по створенню музею розпочалася ще у Варшаві. Біляшівський відвідував букіністів та скуповував книги про Волинь. А влітку 1895 року М. Біляшівський приїхав до Городка, де для музею було виділено бароном частину будинку. Цим було покладено початок музейної роботи у цьому селі. Відтоді пише Микола Федотович, протягом кількох років я щоліта й взимку бував у Городку й працював у музеї.
Барон же і фінансував всі роботи, повязані з музеєм. Біляшівський склав і структурний план майбутнього музею. Цей заклад мав діяти по широкій програмі. Природничий його відділ розподілявся на підвідділи: геології, мінералогії, палеонтології, флори та фауни Волинської Губернії. А потім були географія, антропологія, етнографія; далі древності: археологія, доісторична і історична; стародруки (видані в Острозі, Почаєві і т.д.), археографія, предмети мистецтва і портрети історичних діячів, старовинні образи, писані місцевими художниками, тканини, посуд і т.д.
Почалася збиральницька робота. М. Біляшевський мандрував по Волині з групами аматорів музейної справи. І результати роботи не примусили себе довго чекати. Через кілька місяців у ньому були вже експонати по всіх відділах. Серед інших виділявся Вертеп в повному комплекті і з відповідними текстами, які нагадували одну з містерій Сімеона Полоцького. Вертеп цей було розшукано в Славуті, нині Хмельницька область.
А через рік (музей почав працювати 25 листопада 1896 року). Фонди закладу поповнювались внесками В.А.Мошкова (предмети народного побуту, фотографії, записи народної творчості), О.О. Матвєєва (фотографії памяток старовини), С.П.Яремича та інших. Експертизу речей, відібраних для музею, їх фондування проводили при сприянні баронеси Н.В.Врангель і графа Б.І. Толстого. Зацікавив своїми пошуками Городецький музей і відомого українського археолога, антрополога і етнографа Ф.К.Вовка (Волкова). Асистент його Левко Чикаленко проводив в краї розкопки аж до вибуху першої світової війни. [9, ст.13]
На 18991905 рр. припадає найбільш діяльний період у роботі музею. Ф.Р.Штейнгель бере участь в Петербурзькому зїзді природознавців та зїзді археологів в Харкові. На початку 1902 року він ?/p>