Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
p>
30 травня 1942 р. партизани вчинили напад на табір радянських військовополонених в селі Литвинівці Валківського району, вони знищили фашистську охорону і визволили з полону 200 чол. військовополонених. Загін завдав окупантам великих втрат. Майже щодня партизани вели бої і вступали в сутички з карателями.
В червні загін перебазувався в Краснокутські ліси, залога карателів, що переслідувала партизан, була розгромлена. Та фашисти зібрали великі сили й оточили Краснокутський ліс. бій тривав кілька годин. Вміло маневруючи, партизани прорвали кільце ворога і вийшли з оточення. Карателі зазнали великих втрат. Понесли втрати і партизани: на полі бою загинуло 20 бійців. Чимало було важко поранених, серед них командири І.Й. Копьонкін і С.О. Либа. В звязку з ускладненням умов командування вирішило поділити загін на невеликі групи. Нововодолазькі партизани під командуванням комісара Ю.П. Іванова пробивались до свого району.
Діючи у водолазьких, рокитнянських та люботинських лісах, партизани продовжували боротьбу з загарбниками. Коли карателі виявляли місце постійного перебування загону, партизани міняли дислокацію. Загін перебазувався у вовчанські ліси, де зєднався з загоном І.А. Шапелєва. В складі цього загону нововодолазькі партизани продовжували боротьбу аж до повного вигнання Радянською Армією фашистських окупантів.
З жовтня 1941 до 25 лютого 1943 р. дня першого визволення Нової Водолаги радянськими військами нововодолазькі партизани знищили 497 фашистських солдат і офіцерів, 69 поліцаїв і 5 інших зрадників, пустили під укіс 2 ешелони, знищили 4 вагони з фашистськими солдатами, 2 гармати, 10 автомашин, висадили в повітря 10 мостів.
Ще в перші дні війни у Сахновщині був створений винищувальний батальйон, до складу якого ввійшли переважно комуністи і комсомольці. Після захоплення району ворогом, він злився з партизанським загоном, очолюваним О.К. Кондратьєвим (керуючий конторою "Заготскот").
У жовтні 1941 р. партизанський загін із Сахновщини перебазувався до Ізюмського р-ну, вийшовши в тил фашистам для бойових операцій і диверсійних дій. У селищі залишилася невелика група партизанів, яка в ніч на 18 грудня 1941 р. підпалила німецький продовольчий склад і базу з бензином.
В січні 1942 р. партизани підплили стайню з кіньми окупантів. особливу активність партизани проявили в період прориву фронту німецько-фашистських військ Радянською Армією в січні 1942 р. 26 січня партизани напали на штаб німецького підрозділу, знищили до 10 фашистських офіцерів і захопили штабні документи.
Народні месники вели бої проти гітлерівців як у Сахновщині, так і в селах Гаркушиному, Гришівці, Германівці, Максимівці. Разом з розвідкою, а потім з частинами Радянської Армії партизани 21 січня розгромили німецький гарнізон в Сахновщині. 27 січня 1952 р. частини Радянської Армії вступили в Селище. Прийшов час визволення. Але німецько-фашистські загарбники, зосередивши на цьому напрямку значні сили, 1 березня знову захопили Сахновщину.
В березні 1942 р. з загону народних месників, що налічував тоді 124 чол., було створено 5 окремих груп. Серед партизанів, які увійшли до цих груп, було більше 20 учнів. Командирами були місцеві активісти Ю.В. Чернявський (заступник уповнаркомзщагу), І.Ю. Сидоренко (працівник райкому партії), І. Сосюрко (робітник млина) та М.П. Лемішко. Народні месники висадили в повітря залізничний міст на річці Оріль, знищували солдатів, офіцерів і військову техніку ворога, нещадно карали зрадників Батьківщини. Так, 13 травня партизани взяли в полон 20 німецьких солдатів і старшого поліцая в Сахновщині.
Жорстокі бої відбулися в районі Сахновщини 15 травня 1942 р., коли частини Радянської Армії разом з обєднаним партизанським загоном сахновщинського і Красноградського районів знову вступили в районний центр Сахновщини і утримували селище до 22 травня. В цей час багато партизанів влились у частини Радянської Армії, решта і далі вела героїчну боротьбу в тилу ворога.
Багато партизанів загинуло у боротьбі за незалежність нашої Батьківщини. Після тривалих тортур 16 червня 1942 р. фашисти розстріляли у Сахновщині командира партизанського загону О.К. Кондратьєва, повісили М.П. Кудрю, закатували А.Д. Коваленко, розстріляли Г.О. Жоряка, Миколу Глобу, Г.К. Паламаря та багато інших.
Головним методом приборкання партизанського руху для більшості німецьких адміністраторів (хоча й не для всіх) залишався терор. Характерним щодо цього є наказ від 12 липня 1942 р. "Особливі розпорядження щодо боротьби з партизанським рухом та шпигунством", виданий генералом Р. Руоффом, чиї війська дислокувались тоді на Харківщині. З одно боку, рекомендувалося здобути прихильність місцевого населення, виявляти з допомогою довірених осіб партизанську агентуру, заохочуючи подібні дії преміями як грошовими, так і матеріальними. Якщо в полон до карателів потрапить партизан українець, говорилося далі, його не треба розстрілювати на місці. Краще допитати цю людину, і якщо офіцер упевниться, що її примусом включили в загін, то в такому разі треба зберегти життя затриманому. Але навіть у такому разі партизанам-українцям заздрити не варто, бо відправлення у розпорядження польової жандармерії чи айнзатцкоманди виявлялося не набагато кращим, ніж розстріл. З другого боку, коли населення не буде активно видавати німцям партизанів та їхніх помічників, війська повинні вішати заложників, спалювати населені пункти, виселяти жителів тощо [71, с. 200].
Дещо збільшилася кількість партизанських груп в лютому 1943 року, коли внаслідо?/p>