Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
°селення знаходилось поміж молотом сталінського примусу та ковадлом фашистських репресій. Саме тому радянська розвідниця З. Сиромятникова, що тричі побувала у ворожому тилу в кінці 1941 на початку 1942 рр. доповідала "Населення Харкова, Чугуєва і сіл в більшості налаштоване проти партизанів" [70, с. 56]. Отже, коли навесні 1942 р. якась невідома жінка видала обєднаний загін кегичівських та зачепилівських партизанів, то вона, скоріш за все, мала надію, що німці хоча б залишать бійців у живих. Аби уникнути взяття заложників поміж мирного населення, вона послала на смерть десятки людей з обох загонів.
Підпільний партійний центр Краснокутського району добре знав каральну систему гітлерівців, одначе 15 липня 1943 р. ухвалив рішення будь-що зірвати обмолот хлібів. Для цього планувалося провести ряд операцій підпалення скирд, але населення не повинно було знати про це. Крім того, члени центру мали вести наполегливу агітацію за невихід селян на роботу, особливо до молотарок "аж до масових відмов, якщо це навіть викликає репресії" [44, с. 168].
До літа 1942 р. реально можна було говорити про діяльність в області шести загонів, що виконували в основному агітаційні диверсійно-розвідувальні дії: Ізюмський, Краснокутський (хоча раніше в районі було створено 8 загонів загальним числом 265 чоловік), Липецький, Балакліївський, Барвінківський, Печенізький.
Той факт, що лінія фронту проходила по території області, зумовив і специфіку партизанської боротьби. Вони діяли разом із частинами Червоної Армії, виконуючи їх завдання з розвідки розташування ворожих військ; добували "язиків", переходили лінію фронту. Головною тактикою партизанської боротьби бойові стали вилазки (під час яких вони знищували окупантів, захоплювали трофеї) і проведення диверсійних акцій.
Ефективно діяли партизанські загони під керівництвом О.М. Салова (Ізюмський район), О.А. Камишана (Харківський сільський район), С.О. Либи (Нововодолазький район), І.А. Шепелєва (Вовчанський район) та багато інших. Особливо активний опір окупантам чинила молодь. Нацисти зазначали, що молоді люди "глибоко засвоїли основоположення більшовизму… Прорадянськи вихована молодь після вступу німецьких військ являла собою постійну загрозу суспільному спокою, порядку та безпеці." Юні патріоти поруч із дорослими зробили свій внесок у розгром фашизму. У січні 1942 року до штабу Сахновщинського загону звернувся 12-річний Григорій Перець із проханням прийняти його до своїх лав. Гриша став розвідником, ходив по селах, збирав дані про військові частини, їх озброєння, розташування вогневих точок і техніки. У березні 1942 року Гриша потрапив до пазурів німців у с. Тарасівка і після страшних допитів був розстріляний у м. Краснограді. У серпні 1943 року Григорія Перця посмертно було нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. Віктор Муковоз із Краснокутчини восени 1941 року у тяжкі дні відступу вивів із оточення підрозділ Червоної Армії. Схоплений фашистами, навіть під катуваннями він не сказав, де знаходяться врятовані воїни. Віктор посмертно був нагороджений медаллю "За відвагу". Такий же подвиг здійснив у с. Мартова Печенізького району Павлик Піддубний.
Героїчно загинув Володя Скворцов, розвідник Дворічанського партизанського загону. Опинившись у руках ворога, він не видав, де розташований загін і яка його чисельність. Учень ізюмської школи Володя Кузнєцов разом із товаришами знищив 6 німецьких бензовозів. Його схопили і погнали у концтабір аж до Німеччини. Опинившись там, Володя увійшов до антифашистського загону табору, виконував його численні завдання. Гітлерівці страшенно знущались над схопленим сміливцем, 20 липня 1944 року він був розстріляний.
Перший партизанський загін у Шевченківському районі було створено наприкінці 1941 р. складався він з 32 чол. командиром його призначили голову райвиконкому М.Ф. Гаврюшенка. Проте цей загін не розгорнув активної діяльності, оскільки Червона армія не допустила німецькі війська на територію Шевченківського району.
З кінця 1942 і на початку 1943 р. на території Шевченківського та прилеглих районів діяв партизанський загін під командуванням І.М. Підлипняка, агронома Булацелівської МТС. Ще влітку 1942 р. Підлипняк в складі партизанської групи з 9 чол. на чолі з секретарем Дворічанського райкому партії В.Я. Юрченком був направлений до Москви для спеціальної підготовки. Після закінчення курсів ця група 29 жовтня на парашутах опустилась помилково на території Липецького району біля с. Веселиного.
Дізнавшись від місцевих жителів, що його товаришів по десанту майже всіх захопили гітлерівці і розстріляли, Підлипняк вирішив діяти самостійно. 15 листопада він прибув до Шевченківського району і організував партизанський загін в складі 50 чол.
За час своєї діяльності з 5 січня по 1 лютого 1943 р. партизанський загін Підлипняка знищив чимало фашистів та їх посібників. Особливою хоробрістю в загоні відзначився 17-річний комсомолець Д.І. Козлов, який лише в одному бою знищив 8 гітлерівців. Крім того, одна з груп загону Підлипняка поблизу станції Щеняче підірвала німецький поїзд, під час аварії загинуло близько 200 окупантів.
У жовтні 1941 р. Зміївський райком КП України створив партизанський загін № 65 на чолі з Я.А. Брехунцем. До складу загону ввійшли жителі Таранівки та навколишніх сіл. умови бойових дій партизанів були надзвичайно складні. Адже неподалік від баз загону проходила лінія фронту, район був насичений фашистськими військами. Та незважаючи на це, партизанський загін розгорнув ді?/p>