Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ом зрадника у січні 1942 року Зубарєв і його звязкова Галина Нікітіна були заарештовані та після катувань страчені. У червні ц.р. у звязку з арештом Бакуліна припинив діяльність і підпільний обком партії. Намагання відновити діяльність обкомів не мала успіхів. Новий склад обкому комсомолу (Олександр Щербак секретар, Федір Слинько і Галина Пархоменко відповідальні організатори, Надія Волкова - звязкова ) не зумів пройти у Харків і влився до складу загону Синельникова. Під час одного з боїв із фашистами вони загинули. "Основною причиною арештів і провалів у діяльності підпільних організацій, - наголошувалося у звіті обкому партії, - була зрада й порушення конспірації".
В області діяли партизанські загони. Не зважаючи на те, що в області повинно було діяти 72 партизанські загони, на звязок вийшло лише 34. За звітом обкому партії, у лютому 1942 року в області у тилу ворога діяв 21 загін, 24 на лінії фронту і 19 опинились у радянському тилу.
На жаль, неможливо точно відповісти навіть на питання, яку ж кількість загонів було створено до кінця жовтня 1941 року та після окупації частини Харківської області. Найчастіше вживана в літературі й наведена нами раніше цифра 94 партизанських загони та 66 диверсійних груп загальною чисельністю 3 581 боєць [3, с. 241, 4, с. 17], по вивченні архівних документів викликає поважні сумніви. Так, у доповідній записці М.С. Хрущову обласний комітет ВКП(б) повідомляв 13 грудня 1941 року, що в області було сформовано 108 партизанських загонів та 57 диверсійних груп, до яких залучено 2 662 більшовики та 1 780 комсомольців. Але загони створювалися й після грудня 1941 року: тільки за квітень травень 1942 року обком та органи НКВС під керівництвом Л.Г. Добровольського організували ще 23 загони, де налічувалось 374 партизани. Стосовно кількості диверсійних груп, то в іншому документі мова йде вже про 130, а не 57 або 66 груп [55, с. 32]. Всі ці дані створюють складну картину неточностей та недомовок.
Станом на березень 1942 року в запіллі ворога повинен був залишитися 71 харківський загін, а згідно з доповідною запискою обкому там знаходився лише 21 загін. Навіть коли взяти до уваги, що 20 загонів розпалися чи було розформовані, 15 відправлені в інші регіони України, то все одно невідомо, де поділися інші [55, с. 32].
Певне світло на цю проблему проливає конкретний аналіз діяльності окремих партизанських формувань, а також ситуації, що склалася в осені 1941 року у прифронтовій зоні, якою досить довго вважалася Харківщина адже територія 9 районів області частково не була окупована до літа 1942 року.
В неймовірно складних умовах ворожого тилу, долаючи величезні організаційні та матеріальні труднощі, щодня піддаючи себе смертельному ризику, гуртували однодумців, збирали на полях недавніх боїв зброю, самотужки виробляли конспіративні прийоми, тактику бойових дій, налагоджували приймання радіодонесень, розмножували та поширювали антифашистські листівки. Завдяки цій невтомній, безстрашній роботі вже на кінець 1942 р. у нелегальній діяльності на території України стався вирішальний злам. Підпільна та партизанська мережа була не тільки відновлена, а й значно розширена і посилена. Певною мірою вдалося виправити й численні помилки, допущені під час формування партизанських загонів і нелегальних організацій.
Серед різних форм народної боротьби в тилу ворога у всіх районах України найактивнішою були збройні партизанські дії. У кількох тисячах радянських загонів воювали сотні тисяч патріотів. Робітники, селяни, службовці нерідко під впливом діяльності підпільників саботували економічні, політичні та воєнні заходи окупантів, чим ослаблювали ворожий тил.
В напруженій і складній обстановці доводилось працювати харківським комуністам-підпільникам. Підпільний обком і 4 підпільні райкоми партії (Нагірний, Заводський, Залізничний і Основянський) були тісно звязані з патріотично настроєними безпартійними масами і залучали сотні радянських патріотів до партизанської боротьби на Харківщині. Комуністи і комсомольці підпільники розповсюдили в 1941 р. понад 5 млн. листівок, у 1942 р. близько 1 млн., а в 1943 р. 3,5 млн. Ці листівки мали дуже невеликий розмір, були бойові за змістом. В одній з таких листівок писалося: "Помстимося німецько-фашистським мерзотникам за пограбування і розорення наших міст і сіл, за насильства над жінками і дітьми, за вбивства і вигнання в німецьке рабство радянських людей! Смерть німецьким окупантам"
Активну участь у підпільній роботі брала сімя радянських патріотів Першиних: Тетяна Михайлівна та її сини Микола й Олександр. Знаючи А.М. Китаєнка по спільній роботі на фабриці, вони всіляко допомагали йому як секретарю Залізничного підпільного райкому партії. У своїй квартирі Микола Першин друкував листівки на друкарській машинці, принесеній Китаєнком, а Олександр встановив приймач. Протягом осені й зими 1941 1942 рр. вони слухали зведення Радінформбюро, розмножували їх і передавали Китаєнкові для розповсюдження. Брати Першини були заарештовані разом з Китаєнком наприкінці травня 1942 р. і закатовані.
У листопаді 1941 р. ЦК Компартії України направив на Харківщину Анатолія Павловича Коротуна. Разом з членами підпільного обкому партії парторг ЦК багато зробив для активізації і посилення боротьби трудящих Харківщини проти гітлерівських окупантів, незважаючи на постійну небезпеку. На засіданнях розроблялись практичні заходи по розгортанню підпільної роботи і партизанського руху в області.
Поступово підпілля набирало сили. Незабаром у Харкові відбувся ряд диверсій