Російська імперія на початку 20 ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?оплення влади до еволюційної концепції, з натиском на необхідність демократичних реформ, які б гарантували основні свободи і забезпечили організацію парламентської системи шляхом загальних, прямих, таємних виборів і враховували права національних меншин. Ліберали, близькі до Струве за переконаннями, заснували за кордоном організацію "Союз звільнення", який із січня 1904 р. розповсюдив свою діяльність на Росію. До "Союзу" входили провідні університетські вчені (історик П.Милюков, філософи С.Булгаков і М.Бердяєв), члени земств (П.Долгоруков, І.Петрункевич), адвокати (В.Маклаков). Програма партії була набагато радикальнішою, ніж програма ліберального дворянства. "Союз звільнення" вимагав обрання шляхом загальних виборів конституційного зібрання, яке визначило б подальше життя країни і долю монархії, провело б широкі реформи, насамперед соціальне забезпечення робітників і аграрну реформу (включаючи виплату компенсацій поміщикам за відчуження землі). Будучи противниками насильства, ліберали прагнули до організації "конституційного" руху. Вони збиралися на численні "політичні бенкети", подібно противникам Липневої монархії у Франції в 1847 р. За десять років ліберальна течія сильно радикалізувалася. Це сталося внаслідок усвідомлення лібералами своєї сили, в противагу розрізненому революційному руху і владі, якій належало починаючи з 1900 р. вступити в смугу найгострішої економічної та соціальної кризи.
Революційні організації на рубежі століть були ще дуже роздробленими та слабкими. Після кількох невдалих спроб марксистські гуртки в Росії зявилися в 1890-х рр. Спочатку проникнення марксистських ідей ішло повільно й важко, бо ні в історії, ні в національних традиціях не було ґрунту, на якому вони могли б вкоренитися. Маркс та Енгельс, хоч і цікавилися Росією як деяким особливим випадком, однак не зробили ніяких конкретних висновків відносно революційних перспектив країни, де пролетаріат був ще дуже слабо розвинений. У 1880-их рр. Г.Плеханов, П.Аксельрод і В.Засулич, покинувши народницьку організацію "Земля і воля", не тільки видавали в Женеві теоретичні труди з соціалізму, але й створили політичну організацію, покликану розповсюджувати марксизм в Росії, так звану групу "Звільнення праці". Протягом ряду років діяльність групи обмежувалася боротьбою проти ідеології народництва. Члени групи прагнули довести, що Росії неминуче належить пройти капіталістичний етап розвитку і тільки тоді пролетаріат зможе стати тією єдиною силою, яка скине царизм в ході буржуазно-демократичної революції, а потім візьме владу і встановить соціалізм. А доти потрібно займатися пропагандистською та організаційною діяльністю в робітничому середовищі. Для початку вони організували в кількох містах країни підпільні гуртки, які незабаром були розігнані поліцією. Однак після 1890 р. ситуація змінилася: прискорений промисловий розвиток, поява пролетаріату, перші страйки - все це, здавалося, підтверджувало правильність марксистської теорії і сприяло пропаганді їхніх ідей. Голод 1891 р. спростував теорію народників про економічну рівновагу сільської громади і виявив крайню відсталість російського села. Розчаровані народники звернулися в більшості своїй до марксизму, який своєю видимою науковістю, здавалося, міг пояснити події, що відбулися і вказати альтернативу царському самодержавству.
Серед фундаторів марксистських гуртків досить скоро виділився молодий адвокат В.Ульянов, який облаштувався з 1893 р. у Санкт-Петербурзі. У 1887 р. він був виключений з Казанського університету за "революційну агітацію", а в 1891 р. екстерном здав екзамени за юридичний факультет Петербурзького університету. Для Ульянова першорядною задачею стало створення марксистської партії, до лав якої могли б вступити робітники, щоб поєднати боротьбу за свої права з політичною боротьбою. У 1895 р. Ульяиов їде в Швейцарію на зустріч із Нлехаиовим та його соратниками, щоб здійснити злиття столичних марксистських гуртків з групою "Звільнення праці". Восени 1895 р. була заснована нова підпільна організація - "Союз боротьби за звільнення робітничого класу", перша спроба соціал-демократичної партії. Однак пройшло ще немало років, перш ніж в Росії зявилася справжня соціал-демократична партія. Такий повільний розвиток подій пояснюється багатьма причинами: протидією охранки, недосвідченістю революціонерів, нерозвиненістю робітників, протиріччями в середовищі ідеологів марксизму. У грудні 1895 р. Ульянов був арештований, увязнений і через деякий час засуджений до трьох років заслання в Сибір, де він і написав "Розвиток капіталізму в Росії". Однак вплив його на членів "Союзу" в столиці був, природно. дуже обмеженим. Те ж можна сказати і про іншого керівника соціалістів, Ю.Мартова, талановитого журналіста, товариша Ульянова по засланню.
Успіх страйку робітників-текстильників у Санкт-Петербурзі, поступка уряду, який погодився в червні 1897 р. на видання закону, що обмежує робочий день, сприяли появі нової течії в колах соціалістів, так званого економізму. За думкою теоретиків, які виступили на сторінках друкованого органу соціал-демократів "Робітнича справа", необхідно було висунути на перший план економічні вимоги трудящих, а боротьбу із самодержавством потрібно було залишити лібералам, віддаючи всі сили боротьбі за. насущні права робітників і посиленню впливу в масі. Поки йшли суперечки, невелика група маловідомих діячів соціал-демократичної організації заснувала в