Російська імперія на початку 20 ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?х змін. До цієї все більш гострої суперечності між продуктивними силами, які переживали активний розвиток і застарілими суспільними інститутами додалася те одна суперечність, породжена подвійністю соціально-економічної структури: промисловий капіталізм в декількох передовий галузях і в обмеженому числі регіонів та архаїчні структури (які значного мірою можна охарактеризувати як феодальні) на селі.
Подальшому розвитку країни заважав низький рівень промислового споживання сільського населення та нерозвинений споживчий ринок в місті. Розвиток промисловості значною мірою залежав від державних замовлень і недостатньо стимулювався внутрішнім ринком. Основною суперечністю розвитку економіки країни став колосальний розрив між сільським господарством з його архаїчними способами виробництва і промисловістю, що спиралася на передову технологію.
Окремі радянські історики наполягали, що скасування кріпацтва, яке вони називали "буржуазною реформою", викликало прискорений розвиток капіталізму на селі. Тим самим вони лише повторювали тезу Леніна, яку він висунув у 1900 р. в роботі "Розвиток капіталізму в Росії". Насправді ж, якщо брати до уваги ті умови, за яких було знищено кріпацтво, його скасування не стільки сприяло розвитку капіталізму, скільки консервувало архаїчні, можна сказати феодальні економічні структури. Крім того, юридичне звільнення селян не диктувалося насущною економічною необхідністю. Промисловість далеко не завжди була зацікавлена в скасуванні кріпацтва: наприклад, металургія - одна з найбільш динамічних галузей промисловості - використовувала кріпаків і декрет про звільнення селян загрожував дезорганізувати її роботу.
Скасування кріпацтва було викликане страхом перед бунтами і масовими збуреннями селян. Селянські смути, викликані Кримською війною, все більш численні і небезпечні, змусили уряд вирішити селянське питання. Реформа 1861 р. звільнила селян лише з юридичної точки зору, не давши їм економічної незалежності. Самодержавство постаралося всіма силами зберегти інтереси та привілеї помісного дворянства. Звільненим селянам доводилося викуповувати землю, яку вони обробляли, часто за завищеними цінами, що на піввіку вперед прирікало їх на боргову кабалу. До того ж наділ, що викуповувався, був, як правило, меншим від того, що вони обробляли раніше. Земельні ділянки, так звані "відрізки", відходили поміщикам і перемежовувалися із селянськими землями, створюючи таку мішанину, що частіше за все селяни за різне відробляння вимушені були орендувати ці ділянки у поміщика, щоб придати хоча б видимість цілісності своїм володінням. Клаптева плутанина селянських наділів і поміщицьких угідь стала характерною рисою російського сільського пейзажу, селянам доводилося звертатися до поміщиків за дозволом на проїзд через їх землі. Юридичні засоби підкорення зникли, однак економічна залежність селян від поміщика збереглася і навіть посилилася.
Через значний приріст селянського населення (за 40 років на 65%) нестача землі ставала все більш відчутною. 30% селян склали "надлишок" населення, економічно непотрібний і незайнятий. До 1900 р. середній наділ селянської сімї знизився до двох десятин, це було набагато меншим від того, що вона мала в 1861 р. Становище ускладнювалося відсталістю сільськогосподарської техніки, недостача засобів виробництва ставала справді драматичною. Третина селянських дворів була безкінною, ще третина мала лише одного коня. Російський селянин отримував найнижчі урожаї зернових в Європі (5 - 6 ц з га).
Зубожіння селянського населення супроводжувалося посиленням фіскального тиску. Податки, за рахунок яких у значній мірі йшов розвиток промисловості, лягали на селянство важким тягарем. Економічна конюнктура складалася в умовах падіння цін на сільськогосподарську продукцію (ціни на зерно знизилися наполовину між 1860 і 1900 рр.) і зростання цін на землю і орендної плати. Потреба в готівці для сплати податків і ринкова економіка на селі (нехай і дуже слабо розвинена) змушували селянина продавати частину необхідної для внутрішнього споживання сільськогосподарської продукції. "Ми будемо менше їсти, але будемо більше експортувати", - заявив в 1887 р. міністр фінансів Вишиеградський. Ця фраза була сказана аж ніяк не для красного слівця. А ще через чотири роки в перенаселених родючих губерніях країни вибухнув страшний голод, який забрав десятки тисяч життів. Він розкрив усю глибину аграрної кризи. Голод спричинив обурення інтелігенції, сприяв мобілізації громадської думки, приголомшеної нездатністю влади запобігти цій катастрофі, тоді як країна експортувала щорічно пяту частину урожаю зернових.
Знаходячись в рабській залежності від застарілої сільськогосподарської техніки, від влади поміщиків, яким вони продовжували виплачувати високу орендну плату і вимушені були продавати свій труд, селяни в більшості своїй терпіли ще й дрібязкову опіку громади. Громада встановлювала правила й умови періодичного перерозподілу земель (в суворій залежності від кількості їдоків у кожній сімї), календарні терміни сільських робіт і порядок чергування культур, брала на себе колективну відповідальність за виплату податків і викупних платежів кожного із своїх членів. Громада вирішувала, видати або відмовити у видачі паспорта селянинові, щоб він міг покинути назавжди або на деякий час своє село в пошуках роботи в іншому місці. Стійкість громадських традицій перешкоджала появі нового селянства, яке відч