Російська імперія на початку 20 ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
µрел, варіювалася від 15 до 29% від загального капіталу. Насправді більш показовими представляються суми капіталовкладень по галузях і їх ріст за десятиріччя з 1890 по 1900 р. Радянський дослідник Лященко приводить наступні цифри: сума іноземних капіталовкладень у вугільну промисловість збільшилася в пять разів і досягла до 1900 р. 70% всіх капіталовкладень; в металургії зони збільшилися в 3,5 рази, склавши 42% загальних сум вкладеного капіталу до того ж 1900 р. Серед іноземних інвесторів французи та бельгійці складали більшість, їм належало 58% капітальних вкладень, в той час як німці володіли лише 24%, а англійці - 15%. Із сказаного можна зробити висновок про те, що приплив іноземного капіталу став для Росії того часу масовим явищем.
Таке становище, природно, призвело до серйозної політичної полеміки, особливо в 1898-1899 рр., між графом Вітте і тими діловими колами, які успішно співробітничали з іноземними фірмами, з одного боку, і з іншого - такими міністрами, як Муравйов (іноземне відомство) та Куропаткін (військове), підтриманих поміщиками. Вітте прагнув прискорити процес індустріалізації, який дозволив би Російській імперії наздогнати Захід. Прагнення до індустріалізації і прозахідні настрої йшли поруч. Противники Вітте завдавали ударів у найвразливіші, з їх точки зору, місця: опора на закордон неминуче ставила Росію в підлегле становище до іноземних вкладників, що в свою чергу створювало загрозу національній незалежності. У березні 1899 р. Микола II вирішив суперечку на користь Вітте. Останній переконав царя в тому, що стабільність політичної влади в Росії гарантувала її економічну незалежність. ("Тільки нації, що розкладаються можуть боятися закріпачення їх прибуваючими іноземцями. Росія не Китай!")
Приплив іноземного капіталу зіграв значну роль у промисловому розвитку 1890-х рр. Однак, він же намітив і його межі: варто було в останні місяці 1899 рр. статися згортанню європейського фінансового ринку, викликаному загальним подорожчанням грошей, як тут же настала криза в гірничодобувній, металургійній та машинобудівній промисловості, що контролювалися значною мірою іноземним капіталом або виконували державні замовлення. Та все ж результати економічної політики Вітте були вражаючими. За тринадцять років (1887-1900 рр.) зайнятість у промисловості збільшилася в середньому на 4,6/). Загальна довжина залізничної мережі подвоїлася за дванадцятирічний термін (1892-1904 рр.). За ці роки було завершене будівництво Транссибірської залізниці, що значно спростило подальше освоєння регіону, були прокладені нові залізничні гілки, які мали швидше стратегічне, ніж економічне значення. Так, наприклад, будівництво гілки Оренбург - Та-шкент, заплановане угодою з урядом Франції з той період, коли внаслідок інциденту у Фашоді зіпсувалися відносини між Францією та Великобританією, мало в першу чергу забезпечити звязок між європейською частиною Росії та Середньою Азією з розрахунку на можливі спільні військові дії проти британських колоній. "Залізнична лихоманка" сприяла розвитку надійної сучасної металургійної промисловості з високою концентрацією виробництва (одна третина промислових робітників була зайнята на 2% підприємств). За десять років виробництво чавуну, прокату її сталі потроїлося. Видобуток нафти збільшився у пять разів, а Бакинський регіон, освоєння якого розвернулося з 1880 р., до кінця 1900 р. давав майже половину світової продукції нафти.
Промисловий злет 1890-х рр. повністю перетворив багато які області імперії, викликавши розвиток міських центрів і виникнення нових великих сучасних заводів. Він па тридцять років уперед визначив обличчя промислової карти Росії. Центральний регіон навколо Москви набув ще більшого значення, так само як і район навколо Санкт-Петербурга, де зосередилися такі промислові гіганти, як Путилівські заводи, що нараховували більше 12 тис. робітників, металургійні та хімічні підприємсі ва. Урал же, навпаки, прийшов того часу в занепад через свою соціальну та технологічну відсталість. Місце Уралу зайняла Україна та південь Росії. Розробка запасів залізняку Криворіжжя та камяного вугілля в Донбасі дозволили Україні вийти на одне з перших місць в імперії. Була здійснена також деяка раціоналізація роботи промисловості: в європейській частині Росії так звана Катерининська лінія вже з 1885 р. звязала вугільні шахти Донбасу і рудне родовище у Криворіжжі, що сприяло створенню в цьому районі великого вугільно-металургійного комплексу. У районі Лодзі, на російській території Польщі, приблизно в рівній пропорції були представлені важка та переробна промисловість. У портових містах Балтики (Рига, Ревель, Санкт-Петербург)розвивалися галузі промисловості, для яких була потрібна робоча сила більш високої кваліфікації, такі, як точна механіка, електрообладнання, військова промисловість. У портах Причорноморя розвивалася хімічна й особливо харчова промисловість. Багатогалузевою стала промисловість Москви. Як і раніше провідним залишалося текстильне виробництво в районі верхньої течії Волги,
Небувалий підйом економіки в кінці XIX ст. сприяв накопиченню капіталів, але одночасно з цим і появі нових соціальних прошарків з їх проблемами і запитами, невластивими самодержавному суспільству, переважно селянському і дворянському. Він породив серйозний дестабілізуючий чинник в жорсткпі і нерухомій політичній системі, не потерпілій від політичних заворушені,, що прокотилися Європою в 1789-1848 рр. Сама ж система була абсолютно пспідго товленою до будь-як?/p>