Реалiзацiя концепцiСЧ мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ в заснуваннi та дiяльностi Нюрнберзького i Токiйського воСФнних трибуналiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Реалiзацiя концепцiСЧ мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ в заснуваннi та дiяльностi Нюрнберзького i Токiйського воСФнних трибуналiв
Пiд час ДругоСЧ свiтовоСЧ вiйни, що принесла народам РДвропи численнi жертви i найтяжчi страждання, почалася практична реалiзацiя концепцiСЧ мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ. Злочини нацистiв, навiть у перший перiод вiйни, коли вiдомостi про них були ще порiвняно убогими, вразили свiт. Вони були нечуваними, вимагали вживання екстраординарних заходiв для покарання винних. Заяви про невiдворотнiсть iндивiдуальноСЧ вiдповiдальностi за чиненi пiд час вiйни злодiяння були зробленi в перших же прийнятих державами антигiтлерiвськоСЧ коалiцiСЧ документах. 13 сiчня 1942 року представники дев'яти окупованих СФвропейських краСЧн, тi, що зiбралися на конференцiю в Сент-Джеймському палацi, у Лондонi, прийняли декларацiю, яку уряди у вигнаннi пiдтвердили, що вони вважають серед основних цiлей вiйни, яку вони ведуть, покарання за допомогою органiзованого правосуддя тих, хто винний у цих злочинах або несе за них вiдповiдальнiсть, незалежно вiд того, видавали вони накази про СЧх вчинення, чинили СЧх чи будь-яким чином брали участь у них .
У Сент-Джеймськiй декларацiСЧ, пiзнiше схваленоСЧ Об'СФднаним Королiвством, Сполученими Штатами i СРСР, вiдзначалося, що Германiя та СЧСЧ союзники встановили в окупованих краСЧнах режим терору, який вiдбиваСФться в масових депортацiях i убивствах мирного населення, терору, який вiдбиваСФться в масових депортацiях i убивствах мирного населення, стратах заручникiв, жорстоких переслiдуваннях. Пiдкреслювалося, що насильства, якi чинять окупанти, суперечать загальноприйнятим поглядам i законам цивiлiзованих народiв щодо ведення вiйни. Нагадавши про iснуючi норми мiжнародного права i заяви глав урядiв великих держав про вiдповiдальнiсть гiтлерiвцiв, декларацiя проголосила однiСФю з основних цiлей вiйни покарання винних. Уряди дев'яти краСЧн заявили, що вони повнi рiшучостi в дусi мiжнародноСЧ солiдарностi простежити за тим, щоб виннi й вiдповiдальнi, яка б нi була СЧхня нацiональнiсть, були розшуканi, переданi в руки правосуддя i засудженi та щоб винесенi вироки були виконанi .
Особливе мiiе серед документiв, що вплили на формування концепцiСЧ мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ, займаСФ Московська декларацiя урядiв СРСР, США i ВеликоСЧ БританiСЧ Про вiдповiдальнiсть гiтлерiвцiв за чиненi звiрства вiд 30 жовтня 1943 року, прийнята в iнтересах тридцяти двох Об'СФднаних Нацiй.
У Московськiй декларацiСЧ мiстився виклад принциповоСЧ позицiСЧ держав-союзникiв з питання про кримiнальну юрисдикцiю щодо воСФнних злочинцiв. Ця позицiя базувалася на двох положеннях: по-перше, у ДекларацiСЧ говорилося про те, що нiмцi, котрi брали участь у масових розстрiлах iталiйських офiцерiв, або у стратах французьких, нiдерландських, бельгiйських i норвезьких заручникiв, або критських селян, чи ж тi, котрi брали участь у винищуваннi, якому був пiдданий народ Польщi, чи у винищуваннi населення на територiях Радянського СоюзутАж мають знати, що вони будуть вiдправленi назад у мiiя СЧхнiх злочинiв i будуть засудженi на мiii народами, над якими вони чинили насильстватАж три союзних держави напевно знайдуть СЧх навiть на краю свiта i передадуть у руки СЧхнiх обвинувачiв, для того щоб змогло здiйснитися правосуддя. По-друге, було заявлено, що головнi злочинцi, злочини яких не зв'язанi з певним географiчним мiiем, будуть покаранi спiльним рiшенням урядiв союзникiв .
Як бачимо, у ДекларацiСЧ пiдтверджувався територiальний принцип кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ, вiдповiдно до якого нацистськi злочинцi пiдлягали юрисдикцiСЧ нацiональних судiв держав, на територiСЧ яких були вчиненi iнкримiнованi злочини. Поряд з цим у нiй проголошувалася рiшучiсть союзникiв покарати головних злочинцiв спiльним рiшенням.
Питання про те, яким чином маСФ бути прийняте таке спiльне рiшення, викликало гострi дискусiСЧ. РЖ.РЖ. Лукашук пише: РЖдею утворення спецiального мiжнародного трибуналу для суду над головними воСФнними злочинцями висунув Радянський уряд у його заявi вiд 14 грудня 1942 р. Вона знайшла широку пiдтримку. Але були в неСЧ також супротивники. Британськi юристи-експерти не хотiли розглядати агресивну вiйну як злочин. Вони використовували тi самi аргументи i навiть ту саму мову, що i чверть столiття тому, 1919 року, у зв'язку зi спробами притягнути до суду германського кайзера. Вони визнавали, що агресiя СФ найтяжчим попранням елементарних принципiв мiжнародного права, однак затверджували, що кримiнальне покарання за агресiю може статися лише в майбутньому . Багато якi юристи i полiтики затверджували, що не iснуСФ юридичноСЧ пiдстави для суду над нiмецькими воСФнними злочинцями. Так, лорд Ф. Моем виступив у жовтнi 1942 року iз захистом iдеСЧ територiальноСЧ юрисдикцiСЧ, вiдповiдно до якоСЧ громадян краСЧн осi можуть судити лише СЧхнi власнi суди .
Чимало прихильникiв мала iдея полiтичного чи адмiнiстративного вирiшення питання спiльного покарання головних воСФнних злочинцiв. Так, прем'СФр-мiнiстр ВеликоСЧ БританiСЧ У. Черчiлль i лорд-канцлер Д. Саймон, державний секретар США К. Хэлл, мiнiстр фiнансiв США Г. Моргентау вважали, що керiвники союзних держав мають скласти список з п'ятдесятьох - ста чи бiльш осiб, яких у разi захоплення в полон варто пiддати стратi без суду i слiдства. Радянськi керiвники вважали найбiльше придатним засобом для досягнення дан