Реалiзацiя концепцiСЧ мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ в заснуваннi та дiяльностi Нюрнберзького i Токiйського воСФнних трибуналiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?на можливiсть суду над лiдерами фашистськоСЧ ГерманiСЧ стала можливою внаслiдок СЧСЧ беззастережноСЧ капiтуляцiСЧ та декларацiСЧ, що появилася потiм, вiд 5 червня 1945 року про взяття на себе верховноСЧ влади щодо ГерманiСЧ тими урядами, представники яких згодом пiдписали Лондонську угоду. Перемiгшi держави одержали суверенiтет над ГерманiСФю i цiлком контролювали СЧСЧ територiю. Майже всi особи, обвинувачуванi як головнi воСФннi злочинцi (за винятком Бормана), були затриманi й перебували пiд юрисдикцiСФю цих держав, унаслiдок чого нiяких юрисдикцiйних колiзiй не виникало. Аналогiчнi мiркування можуть бути наведенi щодо Трибуналу для Далекого Сходу.
Таким чином, трибунали одержали мiжнародну юрисдикцiю з волi держав, що СЧх заснували, внаслiдок чого ця юрисдикцiя не обмежувала СЧхнiй суверенiтет, але при цьому була наслiдком обмеження суверенiтету ГерманiСЧ та ЯпонiСЧ, що зазнали нищiвну поразку в Другiй свiтовiй вiйнi. У цьому контекстi юрисдикцiя трибуналiв може бути названа юрисдикцiСФю переможцiв, що не применшуСФ юридичноСЧ та полiтичноСЧ значимостi нюрнберзького i токiйського прецедентiв. При пiдготовцi проекту ЛондонськоСЧ угоди союзники вважали доцiльним внести в преамбулу Статуту декларацiю про те, що вони дiють в iнтересах усiх Об'СФднаних Нацiй. У статтi 5 було обговорено, що кожний з Урядiв Об'СФднаних Нацiй може приСФднатися до даноСЧ Угоди.... Згодом 19 держав цiлком схвалили принципи Статуту i приСФдналися до угоди.
А.РЖ. Полторак вважав, що мiжнародний характер Нюрнберзького трибуналу визначаСФться не застосованим правом (бо мiжнародне право може застосовуватися й нацiональними судами) i не тим фактором, що вiн був утворений на основi мiжнародноСЧ угоди, а схваленням Статуту i вироку трибуналу мiжнародним спiвтовариством . Глибоко вивчивши питання про природу юрисдикцiСЧ Нюрнберзького трибуналу, В.-Б. Саймонс дiйшов висновку, що найбiльш вiдповiдною вiдомим фактам (звичайно, узятим у СЧх ретроспективi) СФ та СФдина теорiя, яка заснована на посилцi, що при розробцi проекту Статуту й заснуваннi Трибуналу чотири держави дiяли в iнтересах Об'СФднаних Нацiй i притягали воСФнних злочинцiв, котрi обвинувачувалися, до вiдповiдальностi вiд iменi всього свiтового спiвтовариства цивiлiзованих краСЧн . Схваленням свiтового спiвтовариства В.-Б. Саймонс обТСрунтовуСФ всi повноваження Трибуналу: тАжсаме тут - у схваленнi свiтового спiвтовариства, що явно виражено чи маСФться на увазi, - слiд бачити джерело, з якого виникаСФ повноваження чотирьох держав на заснування Трибуналу .
Потрiбно, однак, помiтити, що якщо бачити джерело повноважень на заснування Трибуналу у схваленнi свiтового спiвтовариства, що явно виражено чи маСФться на увазi, яке настало пiсля прийняття ЛондонськоСЧ угоди, доведеться визнати, що до моменту прийняття Статуту таких повноважень у держав не було.
Концепцiя юрисдикцiСЧ, одержуваноСЧ вiд iменi свiтового спiвтовариства, з морально-полiтичноСЧ точки зору, виглядаСФ дуже привабливо. Однак, з юридичноСЧ точки зору, залишаСФться неясним: кому дане право надiляти судовий орган юрисдикцiСФю вiд iменi свiтового спiвтовариства? Мовчазна чи явно виражена пiдтримка з боку свiтового спiвтовариства не могла вiдiграти нiякоСЧ ролi, якби Трибунал не був заснований для розгляду злочинних дiй офiцiйних осiб переможеноСЧ держави перемiгшими у вiйнi державами. Застосування такого роду юрисдикцiСЧ щодо лiдерiв могутнiх держав - очевидна утопiя. Отже, вона може мати тiльки виборчий характер. Пiдтвердженням цьому СФ те, що союзники судили нiмецьких i японських супротивникiв, не розглядаючи навiть найменшу можливiсть застосування встановлених ними правил про вiдповiдальнiсть до СЧхнiх власних дiй, якi вони вчинили пiд час вiйни.
Притiм, що заснування i дiяльнiсть Мiжнародного воСФнного трибуналу одержали широку пiдтримку, не можна iгнорувати ту обставину, що вiн був утворений за допомогою укладання угоди, i його юрисдикцiя маСФ, насамперед, договiрну основу. Держави, що утворили Трибунал, уступили свою юрисдикцiю органу мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юстицiСЧ на основi ЛондонськоСЧ угоди. Як затверджував професор А.М. Трайнiн, приСФднання дев'ятнадцяти держав не змiнювало принципу, вiдповiдно до якого правосуддя щодо головних воСФнних злочинцiв здiйснюСФться в iнтересах усiх Об'СФднаних Нацiй чотирма великими державами: СРСР, США, Великою БританiСФю i ФранцiСФю, що пiдписали цю угоду i прийняли на себе пiсля знищення гiтлерiвськоСЧ держави всю повноту влади в ГерманiСЧ. ПриСФднання iнших держав до угоди було вираженням СЧхньоСЧ згоди з положеннями Статуту i розширювало, таким чином, його правову i моральну основу .
Юрисдикцiя Нюрнберзького трибуналу повною мiрою була результатом дiСЧ мiжнародного договiрного процесу, тобто прийняття Угоди про судове переслiдування i покарання головних воСФнних злочинцiв СФвропейських краСЧн осi. РЗСЧ договiрна природа не викликаСФ сумнiвiв. Прецедент заснування i дiяльностi Нюрнберзького i Токiйського трибуналiв безперечно цiнний i для розвитку концепцiСЧ мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ, заснованоСЧ на договорi незалежних держав. Утворенi ad hoc для притягнення до вiдповiдальностi нiмецьких та японських злочинцiв, котрi чинили злочини пiд час ДругоСЧ свiтовоСЧ вiйни, Трибунали по своСЧй сутностi СФ першим досвiдом використання договiрноСЧ форми мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ. Згодом саме договiрний механiзм лiг в основу дiяльностi постiйного Мiжнародного кримiнального суду, а норми i при