Реалiзацiя концепцiСЧ мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ в заснуваннi та дiяльностi Нюрнберзького i Токiйського воСФнних трибуналiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
нiсть держав-органiзаторiв суду i справедливе покарання головних воСФнних злочинцiв, - писав професор А.М. Трайнiн .
Не можна, однак, iгнорувати ту обставину, що юрисдикцiСФю цього трибуналу суттСФво обмежувався суверенiтет ГерманiСЧ, яка позбавлялося права незалежноСЧ держави вiдправляти правосуддя над своСЧми громадянами. РЖснуСФ думка, що рiшення Нюрнберзького трибуналу неспроможнi, оскiльки в його складi не було представникiв вiд самоСЧ ГерманiСЧ. У цьому зв'язку нюрнберзьке правосуддя квалiфiкуСФться як помста, розправа переможцiв над беззахисними жертвами сваволi . Те, що мiжнародна угода - закон тiльки для учасникiв угоди, вiрно щодо суверенних держав, але поставлене на колiна, розбите наголову германське керiвництво, що беззастережно капiтулювало, не може претендувати на те, щоб його залучили до участi в угодiтАж, - писав у вiдповiдь на цi докори М.М. Полянський .
Пiсля повноСЧ поразки i беззастережноСЧ капiтуляцiСЧ збройних сил ГерманiСЧ СЧСЧ нацистський уряд припинив своСФ функцiонування. 5 червня 1945 року Уряди Союзу РСР, Об'СФднаного Королiвства, США, а також Тимчасовий уряд ФранцузькоСЧ Республiки, що на той час практично цiлком контролювали Германiю, заявили в Берлiнi, що вони прийняли на себе верховну владу щодо ГерманiСЧ, включаючи всi повноваження германського уряду, вищого командування збройних сил i будь-яких державних, мунiципальних i мiiевих органiв влади чи управлiння .
Як пiдкреслюСФ М. Антонович, Нюрнберзький мiжнародний воСФнний трибунал вiдiграв вирiшальну роль у визнаннi кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ над особою в мiжнародному правi .
Юрисдикцiя кожноСЧ iз союзних держав мала кiлька пiдстав. Природа юрисдикцiСЧ, яку мали держави, що заснували Мiжнародний воСФнний трибунал, певною мiрою може бути обТСрунтована традицiйними принципами: по-перше, територiальним, доповненим принципом пасивноСЧ нацiональностi (щодо злочинiв, вчинених на СЧхнiй територiСЧ та щодо СЧхнiх громадян); по-друге, захисним, заснованим на нацiональному iнтересi, порушеним злочином; нарештi, по-третСФ, принципом унiверсальностi, заснованим на мiжнародному характерi злочину i мiii затримки обвинувачуваних.
У той самий чаiiлком очевидно, що традицiйнi принципи нацiональноСЧ юрисдикцiСЧ не вiдображують повною мiрою специфiку юрисдикцiйних основ Нюрнберзького трибуналу, особливо в тих випадках, коли злочини щодо нiмецьких громадян були локалiзованi на територiСЧ германського рейха. Цi принципи виглядають недостатньо переконливо при укладеннi договору про заснування мiжнародного судового органу, що маСФ повноваження розглядати обвинувачення щодо лiдерiв третьоСЧ держави, оскiльки в такому разi неминуче виникаСФ питання про дотримання суверенних прав цiСФСЧ держави.
До ДругоСЧ свiтовоСЧ вiйни традицiйний здоровий глузд пропонував вважати, що кордони юрисдикцiСЧ звичайно позначенi нацiональними кордонами незалежноСЧ держави; iншими словами, це повноваження держави розглядалося як виключне й абсолютне в межах СЧСЧ власноСЧ територiСЧ, i було визнано, що нiяка держава не може по праву здiйснювати юрисдикцiю в межах територiСЧ iншоСЧ держави, - пише в цьому зв'язку В.-Б. Саймонс. - Однак, пiдписуючи рiзнi мiжнароднi документи про заснування Мiжнародного воСФнного трибуналу, чотири держави намагалися встановити i прийняти на себе юрисдикцiю в територiальних межах iншоСЧ держави щодо iндивiдiв, котрi не були громадянами чи пiдданими жодноСЧ з держав, якi входили в союз чотирьох держав, анi навiть - у деяких випадках - службовцями збройних сил воюючих сторiн, у зв'язку з дiяннями, що ставилися як злочини (не тiльки проти громадян чи пiдданих чотирьох держав, але також i проти тих, хто такими не був), вчиненi на землi однiСФСЧ чи бiльше краСЧн, над якими в той час, про який йдеться, чотири держави не здiйснювали контроль чи якi вони в цей час не окупували. Як така юрисдикцiя, яку чотири держави намагалися здiйснити в Нюрнбергу, суперечила традицiйним поняттям, що iснували, заснованим на концепцiСЧ територiСЧ виключноСЧ суверенноСЧ влади i юрисдикцiСЧ .
Потрiбно визнати, що юрисдикцiя перемiгших держав насамперед ТСрунтувалася на мiжнародно-правовому принципi, що пiдтверджуСФ юрисдикцiю воюючоСЧ сторони щодо вiйськовослужбовцiв ворожоСЧ держави, якi перебувають пiд СЧСЧ контролем. В Оксфордському збiрнику законiв вiйни, який видав РЖнститут мiжнародного права ще 1880 року, стаття 84 говорила, що в разi порушення правил ведення вiйни учасники воСФнних дiй, котрi вчинили порушення, мають бути покаранi, пiсля судового розгляду, тiСФю з воюючих сторiн, у руки якоСЧ вони потраплять . Доповiдь АмериканськоСЧ асоцiацiСЧ адвокатiв, що була зроблена пiд час ДругоСЧ свiтовоСЧ вiйни, не тiльки пiдтвердила вiдсутнiсть у мiжнародному правi заборони на здiйснення юрисдикцiСЧ щодо воСФнних злочинцiв, але дiйшла висновку, що давно визнаним мiжнародно-правовим принципом СФ право воюючоСЧ сторони карати належним чином вiйськовослужбовцiв ворожоСЧ держави, якi перебувають пiд СЧСЧ контролем, котрi порушили закони i звичаСЧ вiйни .
При характеристицi юрисдикцiСЧ Нюрнберзького трибуналу варто враховувати той незаперечний факт, що його заснування було прямим наслiдком поразки ГерманiСЧ. Поряд iз традицiйними юрисдикцiйними пiдставами в основi юрисдикцiСЧ кожноСЧ держави, що уклала угоду, лежав, безумовно, принцип юрисдикцiСЧ переможцiв. Важко заперечувати ту обставину, що без перемоги над фашистською Германiю кримiнальне переслiдування СЧСЧ керiвництва було б нездiйсненним. Реал