Реалiзацiя концепцiСЧ мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ в заснуваннi та дiяльностi Нюрнберзького i Токiйського воСФнних трибуналiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
мiстилася в рiшеннях ПотсдамськоСЧ конференцiСЧ i МосковськоСЧ наради 1945 року, що передбачали як одну з умов капiтуляцiСЧ ЯпонiСЧ покарання воСФнних злочинцiв. У груднi 1945 року на нарадi мiнiстрiв закордонних справ СРСР, США i ВеликоСЧ БританiСЧ в Москвi було досягнуто згоди (трохи пiзнiше до неСЧ приСФднався Китай) про органiзацiю i компетенцiю ДалекосхiдноСЧ комiсiСЧ i СоюзноСЧ ради для ЯпонiСЧ. До компетенцiСЧ ДалекосхiдноСЧ комiсiСЧ були вiднесенi питання арешту, суду i покарання японських воСФнних злочинцiв. 19 сiчня 1946 року, пiсля переговорiв мiж урядами ряду союзних держав, головнокомандуючий союзних держав затвердив Статут Мiжнародного трибуналу для справедливого i швидкого суду i покарання головних воСФнних злочинцiв на Далекому Сходi . Трибунал був сформований iз представникiв СРСР, США, ВеликоСЧ БританiСЧ, Китаю, ФранцiСЧ, АвстралiСЧ, Канади, НовоСЧ ЗеландiСЧ, Нiдерландiв, РЖндiСЧ i Фiлiппiн. Статут Мiжнародного воСФнного трибуналу для Далекого Сходу в принципi сприйняв усi найважливiшi положення Статуту Нюрнберзького трибуналу щодо юрисдикцiСЧ, однак СФ i деякi розбiжностi.
Притiм, що в предметну юрисдикцiю цього трибуналу також входили злочини проти миру, воСФннi злочини i злочини проти людяностi, вiдповiдно до статтi 5 Статуту Токiйський трибунал мав право судити i карати головних воСФнних злочинцiв, що особисто чи як члени органiзацiй обвинувачуються в злочинах, якi включають злочини проти миру. Статут Нюрнберзького трибуналу не мiстив такого обмеження (вiн мав юрисдикцiю щодо пiдсудних i тодi, коли вони обвинувачувалися в злочинах, що не включали злочини проти миру).
Формулювання поняття злочини проти миру у Статутi Токiйського трибуналу трохи вiдрiзняСФться вiд опису, що мiститься у Статутi Нюрнберзького трибуналу. Токiйський Статут так характеризуСФ агресiю: Планування, пiдготовка, розв'язання чи ведення оголошеноСЧ чи неоголошеноСЧ агресивноСЧ вiйни, що порушуСФ мiжнародне право, договори, угоди чи зобов'язання, або ж участь у спiльному планi чи змовi з метою вчинення кожноСЧ з вищезгаданих дiй. Розбiжностi у формулюваннях полягають у тому, що Токiйський Статут мiстить указiвку як на оголошену, так i на неоголошену агресивну вiйну, у той час як Нюрнберзький Статут говорить про агресивну вiйну в загальнiй формi, не пiдроздiляючи СЧСЧ на оголошену i неоголошену. Як вважав А.РЖ. Полторак, мабуть, автори, включивши у Статут Токiйського трибуналу таке положення, виходили з визначеноСЧ специфiки японськоСЧ агресивноСЧ полiтики, що буяла багатьма так називаними неоголошеними вiйнами .
Токiйський процес вiдбувався в Токiо з 3 травня 1946 року по 12 листопада 1948 року. До суду Токiйського трибуналу були вiдданi двадцять вiсiм керiвних державних дiячiв ЯпонiСЧ (прем'СФр-мiнiстри, мiнiстри, представники вищого вiйськового командування). Розглянувши понад 4 тис. документальних свiдчень, заслухавши 419 свiдкiв, 16 квiтня 1948 року Трибунал оголосив перерву для винесення вироку, а 4 листопада приступив до оголошення вироку. Токiйський трибунал винiс обвинувальний вирок щодо двадцяти пiдсудних, сiмох присудивши до страти через повiшення (Тодзiо, РЖтагакi, Хiроту, МацуСЧ, ДоСЧхару, Кiмуру i Муто); шiстнадцять - до довiчного ув'язнення, а двох - до двадцяти i семи рокiв позбавлення волi.
На вiдмiну вiд Статуту Нюрнберзького трибуналу, Статут Токiйського трибуналу не надавав суду повноважень визнати тi чи iншi органiзацiСЧ або групи злочинними. Пiдсуднi могли бути засудженi або як окремi особи, або як члени органiзацiСЧ, але жодна конкретна японська органiзацiя (наприклад, товариство Чорний дракон чи товариство Велика Японiя) не обвинувачувалася.
Нюрнберзький i Токiйський трибунали за способом заснування, юрисдикцiСФю i характером застосовуваного права були органами мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юстицiСЧ. Вони вперше практично реалiзували принцип мiжнародноСЧ персональноСЧ кримiнальноСЧ вiдповiдальностi. Незважаючи на те, що способи заснування цих трибуналiв iстотно розрiзнялися, природа властивоСЧ СЧм юрисдикцiСЧ була iдентичною. З огляду на особливе значення першого - Нюрнберзького - процесу в розвитку концепцiСЧ мiжнародноСЧ кримiнальноСЧ юрисдикцiСЧ, спробуСФмо проаналiзувати СЧСЧ пiдстави на прикладi Мiжнародного воСФнного трибуналу для суду над головними воСФнними злочинцями СФвропейських краСЧн осi.
Нюрнберзький трибунал одержав своСЧ юридичнi повноваження з того факту, що кожна з держав, яка було стороною в договорi з його заснування, мала юрисдикцiю щодо злочинiв i осiб, котрi в них обвинувачувалися. Саме вона стала основою договiрноСЧ мiжнародноСЧ юрисдикцiСЧ, наданоСЧ Трибуналу. Лондонська угода, таким чином, являла собою договiр про об'СФднання незалежних нацiональних юрисдикцiй. Юрисдикцiя цих трибуналiв була мультинацiональною.
Сказане, однак, не означаСФ, що Нюрнберзький трибунал не був мiжнародним судовим органом. Саме тому, що сувереннi держави уклали угоду щодо того, на що кожна з них мала самостiйне право, можна затверджувати, що Нюрнберзький трибунал являв собою мiжнародний кримiнальний суд. Юрисдикцiя Нюрнберзького трибуналу не обмежувала суверенiтет держав, що об'СФдналися для вiдправлення правосуддя, а була його проявом. При цьому мiжнародна юрисдикцiя не поширювалася на громадян держав, що брали участь у Лондонськiй угодi, i не применшувала права цих держав вершити правосуддя в межах своСЧх територiй i щодо своСЧх громадян.
Статут Нюрнберзького трибуналу був побудований на засадах, що забезпечують сувереннi права i рiв