Радянська держава в роки формування (1918-1921)

Дипломная работа - История

Другие дипломы по предмету История

НГ Риков. Паралельно він же очолював Промвоєнраду - спеціальний орган, який розпоряджався всіма військовими обєктами, іде в 1920 р. працювала третина всіх робітників, зайнятих у промисловості. У 1919-1920 рр. Червона Армія була одночасно основним роботодавцем і основним споживачем у країні. Половина всього одягу, взуття, тютюну, цукру, виробленого в країні, йшла на потреби армії, роль надзвичайних органів постачання в економіці була визначальною. Для вирішення проблеми військових кадрів, за наполяганнями Троцького і всупереч запереченням лівих комуністів, керованих Бухаріним, довелося звернутися до спеціалістів і офіцерів царської армії. Приблизно 50 тис. із них пішли на службу в нову армію. Частіше за все це були окопні офіцери, так само як і солдати, настроєні проти кадрових офіцерів - цвіту білої армії. У кожному підрозділі накази воєнспеців повинні були бути підписані політичним комісаром, призначеним партією і зобовязаним стежити за виконанням наказів командування. Випадки зради були рідкими. Якщо восени 1918 р. воєнспеци становили 3/4 командного складу, то до кінця громадянської війни їх було вже не більше 1/3. За цей час десятки тисяч червоних офіцерів вийшли із солдат. У новому суспільстві, створеному після революції, служба в Червоній Армії була одним із основних способів просування соціальними сходами.

В армії, передусім, вчили читати: мільйони безграмотних селян закінчили різні курси, створені в частинах. Там же вчили правильно думати, засвоюючи основи пової ідеології. Армія була головним постачальником кадрів для комсомолу, який па третину в 1920 р. складався з колишніх військовослужбовців. Саме в армії більше всього вступали в партію: восени 1919 р. після проведеної ідеологічної кампанії в партію записалися 40 тис. чоловік. Більшість новоспечених партійців потім поповнила кадри радянської адміністрації, особливо в селах і невеликих містах. У 1921 р. біля 2/3 голів сільських Рад були з колишніх бійців Червоної Армії. Вони відразу ж починали навязувати своїм підлеглим армійський стиль керівництва. Проникнення військових у всі сфери культурного, економічного, соціального і політичного життя країни спричинило огрубіння (Р.Петібрідж) суспільних відносин.

Огрубіння зачепило й економічні відносини. Після трьох із половиною років війни та восьми місяців революції економіка країни знаходилася в руїнах. З-під контролю більшовиків відійшли найбільш багаті райони: Україна, Прибалтика, Поволжя, Західний Сибір. Економічні звязки між містом і селом вже давно були розірвані. Страйки і локаути підприємців довершили розкладання економіки, породжене війною. Остаточно відмовившись від досвіду робітничого самоврядування, приреченого на невдачу в умовах економічної катастрофи, більшовики зробили ряд надзвичайних заходів. Вони продемонстрували авторитарний, нейтралістський державний підхід до економіки. У радянській історії сукупність цих заходів отримала назву військового комунізму. У жовтій 1921 р. Ленін писав: На початку 1918... ми зробили ту помилку, що вирішили зробити безпосередній перехід до комуністичного виробництва і розподілу.

Той комунізм, який, за Марксом, повинен був швидко привести до зникнення держави, навпаки, дивним образом гіпертрофував державний контроль над усіма сферами економіки. Після націоналізації торгового флоту (23 січня) і зовнішньої торгівлі (22 квітня) уряд 28 червня 1918 р. приступив до загальної націоналізації всіх підприємств з капіталом понад 500 тис. рублів. Відразу після створення з грудні 1917 р. ВРНГ, вона зайнялася націоналізацією, але спочатку експропріації проходили безладно, з ініціативи на місцях і частіше за все як репресивна міра проти підприємців, які намагалися чинити опір зловживанням робітничого контролю. Декрет від 28 червня був непідготовленим і конюнктурним засобом, його прийняли в поспіху, щоб піти від виконання одного з пунктів Брест-Литовського договору, де говорилося, що починаючи з 1 липня 1918 р. будь-яке підприємство, вилучене у підданих Німеччини, буде повернено їм у тому випадку, якщо це майно не було вже експропрійоване державою або місцевою владою. Такий прийом із націоналізацією (що йде за заздалегідь розробленому планом, як було телеграфовано радянському послу в Берліні, щоб додати декрету більше переконливості в очах німців) дозволив радянському уряду замінити передачу сотень заводів справедливою компенсацією. До 1 жовтня 1919 р. було націоналізовано 2500 підприємств. У листопаді 1920 р. вийшов декрет, який розповсюдив націоналізацію на всі підприємства з числом робітників більш десяти або більше пяти, за умови використання механічного двигуна, яких виявилося біля 37 тис. Із них 30 тис. не фігурували в основних списках ВРНГ.

Подібно декрету від 28 червня 1918 р. про націоналізацію, постанова від 13 травня 1918 р., яка надала широкі повноваження Народному комісаріату з продовольства (Наркомпрод), звичайно вважається актом, з якого почалася політика військового комунізму. У ньому держава проголосила себе головним розподільником ще до того, як стала головним виробником. В економіці, де розподільні звязки були підірвані як на рівні засобів виробництва (різке погіршення стану транспорту, особливо залізничного), так і на рівні причинно-слідчих відносин (відсутність промислових товарів не спонукала селян збувати свою продукцію), життєво важливою проблемою стало забезпечення постачання і розподіл продуктів, особливо зерна. Перед б?/p>