Радянська держава в роки формування (1918-1921)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
ри. Німецькі військові почали тим часом втрачати терпіння. Делегації центрально-європейських держав підписали мирний договір із представниками Української Ради. Ті тут же попросили у Німеччини військової допомоги, щоб протистояти більшовикам, війська яких щойно увійшли до Київа. Це прохання послужило поводом для нового німецького вторгнення. Відтепер час грав проти більшовиків.
10 лютого Троцький перериває переговори, заявляючи, що центральноєвропейські держави і Росія не знаходяться більше в стані війни. Через кілька днів ленінські побоювання підтвердилися і центрально-європейські держави почали широкий наступ від Прибалтики до України. 18 лютого ЦК зібрався для визначення лінії подальших дій. Ленін запропонував негайно послати телеграму в Берлін з проханням про мир. При голосуванні його пропозиції не вистачило одного голосу. Троцький, як і більшість тих, хто був проти, вважав, що треба почекати, поки розвернеться наступ, і подивитися на реакцію німецьких трудящих. Він думав, що явна агресія проти Радянської Росії, яка вийшла з війни і оголосила демобілізацію, повинна викликати революційні заворушення в Німеччині. Однак німецький пролетаріат, за словами Рози Люксембург, залишався нерухомим, неначе труп.
Увечері того ж 18 лютого, на фоні швидкого просування німецьких військ, які вже дуже скоро могли підійти до Петрограда, ЦК зібрався знову. Цього разу ленінська пропозиція перемогла і в Берлін була відправлена телеграма. Відповідь прийшла тільки через чотири дні, протягом яких німецька армія продовжувала просуватися вглиб країни. Уряд у розгубленості висунув лозунг революційного захисту вітчизни. 23 лютого німецькі війська були зупинені біля Нарви та Пскова. У цей день стали відомі умови Німеччини. Вони були більш жорсткими, ніж на переговорах у Брест-Литовську. У відповідь на протести ЦК і уряду Ленін пригрозив, що подасть у відставку, якщо на протязі двох діб, встановлених Німеччиною, не будуть прийняті всі умови. З березня у Брест-Литовську був підписаний договір. У порівнянні з 1914 р. територія Росії скоротилася на 800 тис. кв. км. Червона армія повинна була піти з України, Росії треба було укласти мир з Українською Радою, відмовитися від претензій на Фінляндію та Балтійські країни, віддати Туреччині Каре, Батум і Ардаган. На цих територіях проживало 26% населення, вироблялося 32% сільськогосподарської і 23% промислової продукції, 75% вугілля та металу. Крім того, радянський уряд зобовязаний був виплатити значну репарацію (встановлену в серпні в розмірі 6 млрд. марок) і припинити революційну пропаганду в центрально-європейських державах.
Після укладення Брест-Литовського договору в країні зявилися дві опозиції: ліві комуністи серед більшовиків і ліві есери, які з 19 березня припинили всяку співпрацю з більшовиками. Ліві комуністи, які обєдналися навколо журналу Комуніст, очолюваного Бухаріним, Радеком, Урицьким, а потім Оболенським та Смирновим, не були згодні із встановленням німецького диктату і вели кампанію за революційну війну. Після підписання договору ліві комуністи заявили, що ганебний мир означає поступку найменш передовим елементам пролетаріату і селянства, загрожує основним соціалістичним принципам. На їх думку, необхідні були більш жорсткі заходи: негайне упорядкування націоналізації, встановлення достовірно робітничого контролю, звільнення з підприємств усіх спеціалістів-некомуністів, спільна і колективна обробка землі. Лівим комуністам вдалося здійснити свої ідеї тільки відносно націоналізації. Коли вибухнув лівоесерівський заколот 6-7 липня 1918 р., ліві комуністи поспішили примкнути до партійної більшості і відмежуватися від бунтівників. Заколот лівих есерів став логічним кінцем їх опору більшовикам, який розпочався під час підписання договору у Брест-Литовську, і завершив собою тримісячну співпрацю з більшовиками.
3. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ
Громадянська війна почалася в листопаді 1917 р. Після кількох днів збройних зіткнень, які спричинили сотні жертв, влада в Москві перейшла до більшовиків. У провінції за класифікацією Д . Кіпа, захоплення влади більшовиками відбувалося трьома способами. У містах і районах зі старими робітничими традиціями, де робітничий клас був відносно однорідний (Іваново, Кострома, шахти Уралу), Ради і заводські комітети ще до Жовтня складалися в основному з більшовиків. У цих містах революція виразилася просто в мирному узаконенні цієї більшості в нових революційних установах, наприклад у комітетах народної влади (місцевих варіантах ПВРК). У великих промислових і торгових центрах (Казань. Самара, Саратов, 1 Нижній Новгород), соціально менш однорідних і наповнених біженцями, в Радах переважали есери і меншовики. У жовтні там була створена більшовистська, друга влада, частіше за все на базі гарнізону або заводського комітету. Після недовгої боротьби ця влада брала верх, що не виключало надалі тимчасової участі меншовиків і есерів у місцевому управлінні. Нарешті, в середніх містах із слабо розвиненою промисловістю, але потужними торгівлею та сільським господарством (Курськ, Воронеж, Орел, Тамбов, Калуга, міста Сибіру), де більшовики були в явній меншості, місцеві Ради створювали антибільшовистські комітети порятунку. Тут захоплення влади більшовиками супроводжувалося озброєними кривавими зіткненнями.
Проте, через місяць після Жовтневої революції нова влада контролювала вели?/p>