Радянська держава в роки формування (1918-1921)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ірних поглядів, і Вологодський - президент сибірського уряду, нещодавно створеного в Омську і набагато більш правого, ніж Комітет. Із самого початку колегія була приреченим на невдачу компромісом. 8 жовтня пала Самара, знову взята більшовиками, що остаточно ослабило позицію лівих. Вплив правих сил в Омську, навпаки, зріс. Вологодський зажадав повернення земель їх колишнім власникам. ЦК есерів різко засудив цю міру і порвав з колегією. 18 листопада 1918 р. адмірал Колчак і офіцери царської армії, що приєдналися до нього, скинули колегію. Розєднана і безсила демократична опозиція була поглинена військовою контрреволюцією.
Крім трьох вже сталих більшовистських фронтів - Дону, України і Транссибірської магістралі, - на території, яка контролювалася центральною владою, вели боротьбу розрізнені підпільні групи, в основному есерівські. Вони діяли тими ж методами, як і проти царського режиму: їх арсенал як і раніше складався із замахів, страйків, терористичних актів. Найбільш активні противники нової влади обєдналися в Союз захисту Батьківщини-матері і свободи на чолі із Савинковим. Ця організація була непрямо повязана з Добровольчою армією. 6 липня 1918 р. групи Савинкова захопили Ярославль (250 км від Москви). Потім, погодивши свої дії з наступом Добровольчої армії, групи Савинкова повинні були виступити на Москву. Але операція провалилася. Групам Савинкова довелося залишити Ярославль, де протягом двох тижнів вони здобули прихильність населення, яке боялося контрнаступу більшовиків.
За радянськими офіційними даними, влітку 1918 р. в районах, що знаходилися під контролем більшовиків, через політику продрозкладки, яка велася продовольчими загонами і комітетами селянської бідноти, створеними в липні, сталося 108 куркульських бунтів. Розверталася справжня партизанська війна, що свідчило про поновлення вічного конфлікту між двома суспільними силами, на які ділилася російська нація: село виступило проти міста, а місто - проти села. Після революції було стільки ж селянських бунтів, скільки й до Жовтня.
24 червня 1918 р. ЦК лівих есерів, які різко виступали проти підписання Брест-Литовського договору і все більше критикували аграрну політику Леніна, вирішив в інтересах російської і міжнародної революції організувати ряд терористичних актів проти найвидніших представників німецького імперіалізму.
Це рішення повинне було бути розголошене, щоб в цій сутичці партія не була використана контрреволюційними елементами. Було постановлено негайно приступити... до широкої пропаганди необхідності твердої, послідовної інтернаціональної і революційно-соціалістичної політики в Радянській Росії. Ліві есери - невиправні утопісти, вірні послідовники політичних переконань Лаврова, Бакуніна і терористичних традицій народництва, підготували замах на німецького посла в Москві фон Мірбаха. Він був убитий 6 липня лівим есером, співробітником ВНК Блюмкіним. Після цього есери безуспішно спробували здійснити державний переворот, арештувавши більшовистських керівників ВНК Дзержинського та Лациса. Оскільки не було попереднього плану дій, військові частини, вірні есерам, не виступили, продовжуючи охороняти ЦК своєї партії. Тільки одному загону з 20 чоловік вдалося захопити Центральний телеграф і відправити кілька телеграм у провінції, що припиняли дію всіх наказів, підписаних Леніним. Есери навіть не спробували захопити інші стратегічні пункти столиці і через кілька годин повстання було придушене. Більшовики віддали наказ про терміновий арешт усіх есерівських керівників і лівоесерівських депутатів зїзду Рад, сесія якого проходила в цей час у Великому театрі. Марія Спиридонова була арештована, засуджена до одного року тюремного увязнення, але потім помилувана. Більшовики не наважилися спровокувати народне обурення надмірною суворістю по відношенню до винних у замасі на Мірбаха, схваленому народом. Більшовики скористалися повстанням, про яке, за деякими джерелами, Дзержинський був зазделегідь інформований, і вирішили позбутися есерів у політичному відношенні. їх газети були заборонені. На засіданні зїзду Рад було дозволено залишитися лише тим есерам, хто погодився категорично відмежуватися від своєї участі в подіях 6 і 7 липня. Багато які ліві есери дезавуювали свій ЦК у надії залишитися в Радах. На практиці їх участь у політичному житті звелася до мінімуму і через кілька місяців есерів видалили з усіх місцевих органів.
Сили, опозиційні більшовикам, були дуже неоднорідні. Вони боролися як з більшовиками, так і між собою. Ліві есери не мали нічого спільного з прихильниками Савинкова, а самарський Комітет - з царськими офіцерами, які мали намір скинути омський уряд. Проте, влітку 1918 р. опозиційні групи, здавалося, обєдналися і стали реальною загрозою для більшовистської влади, під чиїм контролем залишилася тільки територія навколо Москви. Україну захопили німці, Дон і Кубань - Краспов і Депікін, Ярославль - Савинков. Армія російського народу, зібрана Комітетом, займала територію аж до Казані, білочехи перерізали Транссибірську магістраль. 30 серпня терористична група (савінковського напрямку) вбила голову петроградської НК Урицького, а права есерка Каплан важко поранила Леніна. До внутрішньої опозиції додалася незабаром іноземна інтервенція.
Ледве уклавши договір в Брест-Литовську, Німеччина тут же його порушила. У квітні німецькі та українські війська захопили Крим. У травні німці вступили в Грузію на прохання грузинс?/p>