Радянська держава в роки формування (1918-1921)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?родуктів, що йшли на продаж, скоротився на 92%. Дроблення великих володінь, зрівнювальщина, що навязувалася сільською владою, руйнування комунікацій, розрив економічних звязків між містом (де вже не було ні робочих місць, ні продуктів) і селом, продрозкладка - все це призвело до ізоляції селянства і поверненню до натурального господарства. Замкнувшись у собі, селянство легше, ніж інші класи, пережило неймовірні соціальні потрясіння, породжені світовою війною, революцією і громадянською війною. Воно увібрало в себе міста городян, більшість з яких ще зберегли звязки з рідним селом. Після революції Росія виявилася більш аграрною і селянською, ніж до війни.
Продовження політики продрозкладки, за рахунок якої державна скарбниця поповнювалася па 80%, було для селянства нестерпним тягарем (вона у два рази перевищувала земельні податки і виплати 1913 р.), і це як і раніше було головною причиною невдоволення в селах. У 1918 р. радянська статистика зареєструвала 245 селянських бунтів проти більшовистської влади. У 1919 р. цілі райони перейшли під контроль повсталих селян, організованих у загони, що нараховували тисячі, іноді десятки тисяч чоловік. Вони билися то з червоними (в білоруському Поліссі, в Поволжі), то з білими (в тилу Колчака, в Сибіру і на Уралі). Боротьба Махно спочатку проти білих, потім проти червоних була яскравим тому прикладом як по термінах (вона тривала майже три роки), розмаху (50 тис. партизан складали цілу армію), різнорідності соціального складу (серед бійців армії Махно були селяни, залізничники, службовці різних національностей, що населяли Україну, - євреї, греки, росіяни, козаки), гак і по своїй політичній анархістський програмі. Ми за більшовиків, але проти комуністів, - говорив Махно. Це означало: за більшовиків, що схвалювали захоплення земель селянами, але проти комуністів, що вилучали надлишки, що насаджували колгоспи і забирали владу в свої руки, прикриваючись Радами. Махно вважав, що ніяка влада не може диктувати масі свою волю. Структура політичного життя повинна ґрунтуватися па існуванні вільних обєднань, у всьому відповідних свідомості і волі самих трудящих. Незважаючи на те, що Махно бився разом із червоними проти Петлюри, переслідував відступаючі війська Денікіна, відбивав наступ Врангеля, він був оголошений більшовиками поза законом. У серпні 1921 р., після виснажливих боїв, що тривали кілька місяців, Махно і залишки його армії перетнули румунський кордон.
Після розгрому білих зникла загроза повернення великих власників. Селянські повстання проти більшовиків спалахували з новою силою. Взимку 1920/21 р. організувалися десятки повстанських армій, в тому числі у Західному Сибіру, Тамбовській і Воронезькій губерніях. У січні 1921 р. селянська армія під керівництвом есера Антонова, яка нараховувала 50 тис. чоловік, захопила всю Тамбовську губернію. Програма цього повстання, прийнята в травні 1920 р. селянським губернським зїздом у Тамбові, включала в себе повалення комуністичної партії, скликання Засновницьких зборів на основі загальних виборів, владу Тимчасового уряду, що складається з представників усіх партій та організацій, які боролися проти більшовиків, передачу землі тим, хто її обробляє, припинення продрозкладки, скасування розподілу народу на класи і партії. У травні 1921 р. генерал Тухачевський, який раніше, в період радянсько-польської війни дійшов з Червоною Армією майже до Варшави, на чолі 35 тис. чоловік, посилених загонами спеціальних військ ВНК, що мали на озброєнні сотні артилерійських знарядь, броньовики і літаки, виступив па придушення антонівського заколоту. Червоній Армії знадобилося кілька місяців, щоб утихомирити область. Виселяли цілі села.
Весною і влітку 1921 р. на Волзі вибухнув страшний голод. Після конфіскації попередньою осінню надлишків у селян не залишилося навіть зерна для наступного посіву, до цього додалися сильна засуха і руйнівні наслідки громадянських і селянських воєн. Незважаючи на прийняті (дуже пізно!) заходи створення Всеросійського комітету допомоги голодуючим і звернення до міжнародної допомоги (організованої Амерікен Реліф Адміністрейшн АГА), від голоду загинуло більше 5 млн. чоловік. До цієї цифри потрібно додати 2 млн. померлих від тифу в 1918-1921 рр., 2,5 млн. убитих в першій світовій війні і мільйони жертв громадянської війни (за різними підрахунками, їх число коливається від 2 до 7 мли.).
На початку 1921 р. положення в місті було не кращим, ніж на селі. Як і раніше дуже не вистачало продовольства. Наслідки неврожаю позначилися і в промисловості: продуктивність праці в деяких галузях знизилася па 80% в порівнянні з довоєнним рівнем. Багато які заводи закрилися через нестачу палива. У лютому 1921 р. зупинилися 64 найбільших заводи Петрограда, в тому числі Путилівський. Робітники виявилися на вулиці, деякі з них поїхали в рідні села в пошуках прожитку. До 1921 р. Москва втратила половину своїх робітників, Петроград - 2/3. У 1921 р. російський промисловий пролетаріат складав всього біля 1 млн. чоловік. 600 тис. фабрично-заводських робітників служили в армії, 180 тис. з них були убиті, 80 тис. перебували в продзагонах, дуже багато хто почав працювати в апараті і органах нової держави.
За роки громадянської вітай різко поменшало число міських жителів (які складали в 1913 р. лише 18% населення). Більшість із 2 млн. російських емігрантів були городянами. В основному це були люди із заможних класів старої Росії, а також представники вільних професій та інтелігенція - ?/p>