Радянська держава в роки формування (1918-1921)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
;ять категорій, від робітників гарячих професій і солдат до утриманців, враховувалося й соціальне походження. Через нестачу продуктів навіть найбільш забезпечені отримували лише чверть передбаченого раціону. Отримуючи півфунта хлібу па день, фунт цукру на місяць, півфунта жирів і чотири фунти оселедця (така була в березні 1919 р. норма петроградського робі пінка гарячого цеху), прожити було немислимо. Утриманці, інтелігенти й колишні забезпечувалися продуктами в останню чергу, а часто і зовсім нічого не отримували. Крім того, що система забезпечення продовольством була несправедливою, вона до того ж була надзвичайно заплутаною. У Петрограді існувало щонайменше 33 види карток з терміном дії не більше місяця!
За таких умов розквітав чорний ринок. Уряд марно намагався законодавчо боротися з мішочниками. їм було заборонено пересуватися на поїздах. Місцеві власті та сили правоохорони отримали наказ арештовувати будь- яку людину з підозрілим мішком. Весною 1918р. застрайкували робітники багатьох петроградських заводів. Вони вимагали дозволу на вільне провезений мішків до півтора пуду (24 кг). Цей факт свідчив про те, що не одні селяни приїжджали потай продавати свої надлишки, не відставали від них і робітники, які мали рідних в селі. Всі були зайняті пошуками продуктів. Почастішали самовільні відходи з роботи (у травні 1920 р. прогулювали 50% робітників московських заводів), робітники кидали роботу і в міру можливості поверталися в село. Уряд протиставив цьому ряд заходів, символізуючих нове мислення: введення славнозвісних суботпиків (комуністичних субот) - добровільна праця у вихідні дні, розпочата членами партії, яка стала потім обовязковою для всіх. Були вжиті такі примусові заходи, як введення трудової книжки (червень 1919 р.) з метою зменшити плинність робочої сили і загальна трудова повинність, обовязкова для всіх громадян від 16 до 50 років (29 січня 1920 р.). Найбільш екстремістським способом вербування трудящих була пропозиція перетворити Червону Армію на трудову армію і мілітаризувати залізниці. Ці проекти були висунені Троцьким і підтримані Леніним. У районах, що знаходилися під час громадянської війни під безпосереднім контролем Троцького, і раніше робилися спроби здійснити ці плани: на Україні були воєнізовані залізниці, а будь-який страйк розцінювався як зрада. Після перемоги над Колчаком 3-я Уральська армія стала 15 січня 1920 р. Першою Революційною Трудовою армією. У квітні в Казані була створена Друга Революційна Трудова армія. Результати виявилися гнітючими: солдати-селяни були абсолютно некваліфікованою робочою силою, вони поспішали повернутися додому і зовсім не горіли бажанням працювати. Залізничників, звиклих до того, що їх права захищає профспілка, дратувала необхідність підкорятися військовим. Військовий комунізм, народжений марксистськими догмами в умовах економічного краху і навязаний країні, втомленій від війни і революції, виявився повністю неспроможним. Але надалі його політичним досягненням було уготоване довге життя.
Роки військового комунізму стали періодом встановлення політичної диктатури, яка завершила двоєдиний процес, що розтягся на роки: знищення або підкорення більшовикам незалежних інститутів, створених протягом 1917 р. - ради, заводські комітети, профспілки), і знищення небільшовистських партій.
Цей процес (до якого трохи пізніше додалася заборона на внутрішньопартійні фракції) проходив поетапно і різноманітно. Згорталася видавнича діяльність, заборонялися небільшовистські газети, проводилися арешти керівників опозиційних партій, які потім оголошувалися поза законом, постійно контролювалися і поступово знищувалися незалежні інститути, посилювався терор політичної поліції - ВНК, насильно були розпущені непокірні Ради (в Лузі і Кронштадті). Всі ці заходи проводилися іноді з ініціативи ВНК або її місцевих органів, іноді з санкції вищих партійних ешелонів. Але, загалом, вони завжди йшли в одному напрямку.
Ми вже простежили за тим, як зїзд Рад, а потім і його керівні органи були усунені від влади, як автономія і повноваження заводських комітетів підпали під опіку профспілок. У свою чергу профспілки, значна частина яких не підкорилася більшовикам (залізничники, листоноші, службовці, робітники шкіряних заводів), були або розпущені за обвинуваченням у контрреволюції, або приручені, щоб виконувати роль привідного ременя. Проблема незалежності профспілок від радянської держави була піднята на тому самому І зїзді профспілок (січень 1918 р.), який завершився втратою незалежності заводськими комітетами. Більшовики завжди вважали нейтральність профспілок буржуазною концепцією. Оскільки новий режим виражав інтереси робітничого класу, то, зі слів Зиновєва, профспілки поступово входять складовою частиною в загальний механізм державної влади, стають одним із органів робітничої державності, підкоряючись Радам, як історично даній формі диктатури пролетаріату. Той же зїзд відкинув пропозицію меншовиків, які наполягали на праві на страйк, заявивши (ця теза повторювалася тепер на кожному кроці), що Республіка Рад - робітнича держава і було б абсурдним робітникам страйкувати протії самих себе. Трохи пізніше, щоб посилити залежність профспілок, більшовики поставили їх під прямий контроль партії. Всередині профспілок комуністи повинні були обєднуватися в осередки, які підкоряють?/p>