Радянська держава в роки формування (1918-1921)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
звичайної буржуазної демократії, поза урахуванням класової боротьби і громадянською війни, є зрадою справі пролетаріату і переходом на точку зору буржуазії.
До відкриття Засновницьких зборів 5 січня 1918 р. більшовики підготували простору Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу, яка повторювала резолюції зїзду Рад по аграрній реформі, робітничому контролю і миру. Один із пунктів декларації, зачитаної Свердловом, свідчив: Засновницькі збори вважають, що їхні задачі вичерпуються встановленням корінних основ соціалістичного перевлаштування суспільства. Делегати відкинули цю заяву про капітуляцію і 244 голосами проти 153 обрали головою есера В.Чернова, а не М. Спиридонову, яку підтримували більшовики. Крім того, Засновницькі збори відмінили жовтневі декрети. Тоді на засіданні Ради Народних Комісарів більшовики зажадали негайного розпуску Засновницьких зборів. Ліві есери заявили про необхідність альтернативи: нові вибори або негайне обєднання сил, опозиційних Засновницьким зборам, у Революційні збори. ВЦВК також висловився за розпуск. Наступного дня, 6(19) січня червоноармійці, що чергували біля дверей залу засідань, не допустили туди делегатів Засновницьких зборів, які були оголошено розпущеними. Це свавілля не викликало в країні особливого відгуку. Лише окремі петроградські есери спробували вчинити озброєний опір, але він потерпів фіаско. Війська, вірні більшовикам, відкрили вогонь по кількох сотнях беззбройних демонстрантів, які протестували проти розпуску Засновницьких зборів, що обурило демократів, помірних соціалістів, деяких більшовиків. Громадськість залишилася байдужою. Досвід парламентської демократії продовжився всього кілька годин.
Із постійно діючого органу ВЦВК перетворився па той, що скликається періодично: він збирався вже раз на два місяці, втратив можливість анулювати термінові декрети, які приймалися Раднаркомом. Президія ВЦВК, яка повністю контролювалася більшовиками, стала постійно діючим органом. Вона монополізувала всі функції контролю, володіла правом підтверджувати рішення Раднаркому і призначати народних комісарів, які пропонувалися Раднаркомом.
Влада знизу, тобто влада Рад, яка набирала силу з лютого по жовтень, через різні децентралізовані інститути, створені як потенційне протистояння влади, почала перетворюватися на владу зверху, привласнивши собі всі можливі повноваження, використовуючи бюрократичні заходи і вдаючись до насильства. Тим самим влада переходила від суспільства до держави, а в державі до партії більшовиків, які монополізували виконавчу і законодавчу владу. Ще деякий час в Радах знаходилися небільшовики, але ще до того, як була заборонена їх діяльність, до їх думки перестали прислухатися.
2. БРЕСТ-ЛИТОВСЬКИЙ ДОГОВІР ТА ЙОГО НАСЛІДКИ
Першочерговою задачею нового режиму було укладення миру, до якого прагнула переважна більшість населення. З грудня 1917 р. почалися переговори про перемиря між радянською делегацією (очолюваною Іоффе, Каменевим і Радеком, до яких потім приєднався Троцький) і делегаціями центрально-європейських імперій. 15 грудня було підписано перемиря на чотири тижні з подальшим поновленням пере говорів. На першому етапі (3-22 грудня) мова йшла про застосування принципу права народів на самовизначення на західних рубежах Росії. 22 грудня німецька делегація дала зрозуміти, що, на її думку, на територіях Російської імперії, зайнятих німецькою армією (Галичина, Литва, Латвія, Естонія, Польща), народи вже виразили свою волю на користь Німеччини. Така позиція спричинила першу паузу в переговорах. 9 січня до Брест-Литовська для повноправної участі в переговорах прибули представники Української Ради, яка стала незалежним урядом. Оскільки між більшовиками та центрально-європейськими державами велася пропагандистська війна з національного питання, Троцький був вимушений визнати делегацію Ради як повноважних представників і виразників інтересів незалежної України.
18 січня Троцький поїхав з Бреста у Петроград для участі в обговоренні партійним керівництвом майбутнього переговорів, невдачу яких також необхідно було передбачити. Думки керівників більшовиків із приводу того, яку тактику виробити, розділилися. Ленін був за негайне підписання в імя порятунку російської революції сепаратного миру на умовах, які пропонувалися Німеччиною. Бухарін відкидав подібний вихід із становища. З його слів, це було б на руку німецькому імперіалізму, чиїм пособником ставала радянська держава. Таке рішення змусило б революційну державу піти на компроміси і поступки, від чого міг похитнутися престиж радянської влади. Бухарін виступав за революційну війну і загальним захист російської землі та світового пролетаріату, що стало б новим стимулом до європейської революції. Під час першого голосування в ЦК прихильники революційної війни отримали явну перемогу над Леніним. Тоді Троцький запропонував компромісне рішення:
прийняти декларацію про те, що Росія виходить з конфлікту в односторонньому порядку, не підписуючи миру, - пропозиція безпрецедентна в історії дипломатії. Ленін був проти, але це рішення здавалося йому кращим за бухарінське. Більшовики вирішили продовжити переговори, затягуючи їх як можна довше. У разі припинення переговорів було намічено спробувати варіант Грецького.
26 січня Троцький повернувся до Бресту. І Природжений оратор, він пустився у словесні манев