Право на самовизначення як один з головних принципСЦв мСЦжнародного права
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Право на самовизначення як один з головних принципСЦв мСЦжнародного права
МожливостСЦ реалСЦзацСЦi права на визначення пСЦсля РЖРЖ свСЦтовоi вСЦйни
РЖстотним елементом побудови СЦ розвитку мСЦжнацСЦональних вСЦдносин СФ законодавство, за допомогою якого регулюються мСЦжетнСЦчнСЦ вСЦдносини як в серединСЦ краiни, так СЦ на мСЦжнародному рСЦвнСЦ. НеобхСЦднСЦсть посилення уваги до правового регулювання етнонацСЦональних вСЦдносин, актуальнСЦсть вдосконалення СЦ розвитку вСЦдповСЦдного законодавства зумовлено багатьма обСФктивними чинниками: катастрофСЦчнСЦ наслСЦдки полСЦтики багатонацСЦональних держав на право сили у вирСЦшеннСЦ етнополСЦтичних проблем; незгасаючСЦ тенденцСЦi етнСЦчного ренесансу та полСЦтизацСЦi етнонацСЦональних спСЦльнот; зростаюча свСЦтова тенденцСЦя посилення боротьби етнонацСЦональних спСЦльнот (нацСЦй, що не мають власних держав, корСЦнних народСЦв, етнонацСЦональних меншин) за своi права та намагання здобути статус субСФктСЦв нацСЦонального та мСЦжнародного права; вибух в багатьох полСЦетнСЦчних краiнах свСЦту етнополСЦтичних конфлСЦктСЦв, iх потенцСЦйна здатнСЦсть до ескалацСЦi, що загрожуСФ етнополСЦтичнСЦй безпецСЦ як окремих краiн, так СЦ цСЦлих регСЦонСЦв свСЦту СЦ т.д.
На рСЦвнСЦ мСЦжнародних органСЦзацСЦй проблему забезпечення прав етносСЦв, етнСЦчних меншин СЦ людини виконувала у перСЦод мСЦж двома свСЦтовими вСЦйнами ЛСЦга НацСЦй, але на той перСЦод нСЦякого мСЦжнародного правового документа у цих сферах не було вироблено. ДСЦйсне розроблення означених проблем почалося пСЦсля створення у 1945 роцСЦ ООН. В СтатутСЦ ООН були закрСЦпленСЦ основнСЦ засади мСЦжнародного права. У 1970 роцСЦ була прийнята ДекларацСЦя про засади мСЦжнародного права, де вони були доповненСЦ та уточненСЦ [1]. Але й досСЦ в мСЦжнародному правСЦ СФ аспекти, якСЦ недостатньо розробленСЦ й суперечливСЦ. Серед них найбСЦльш дискусСЦйним СФ право народСЦв СЦ нацСЦй на самовизначення.
Право нацСЦй на самовизначення за останнСЦ двСЦстСЦ рокСЦв свого розвитку стало одним з головних принципСЦв мСЦжнародного права. Звернемось до СФвропейського досвСЦду у галузСЦ розвитку права народСЦв на самовизначення.
В РДвропСЦ був реалСЦзований принцип нацСЦональноi держави, який у самому широкому тлумаченнСЦ виходить з того, що держава, нацСЦя СЦ народ СЦдентичнСЦ. РЖдея права на самовизначення початково була повязана бСЦльш з думкою про суверенСЦтет народу, нСЦж з етнСЦчними уявленнями. ТСЦльки з часом почала набувати значення етнСЦчна точка зору, СЦ вона надала СЦнший вигляд праву народСЦв на самовизначення.
Якщо розглядати цю проблему з СЦсторичноi точки зору, то у розвитку права на самовизначення можна видСЦлити декСЦлька перСЦодСЦв.
1) (поч. ХVI - кСЦн. XVIII ст.) - вСЦд епохи РеформацСЦi до вСЦйни за незалежнСЦсть США. ПСЦд час реформацСЦйного руху в НСЦмеччинСЦ релСЦгСЦйно-етнСЦчнСЦ концепцСЦi стали початковим СЦмпульсом обТСрунтування прав народСЦв. ПотСЦм НСЦдерландська революцСЦя закрСЦпила право на суверенСЦтет. ЗавершуСФться цей перСЦод боротьбою пригнСЦчених народСЦв британських колонСЦй проти СЦноземного володСЦння. Саме американська ДекларацСЦя НезалежностСЦ 1776 р. стала, по сутСЦ справи, обТСрунтуванням права на самовизначення як права на вСЦдокремлення та створення незалежноi держави.
2) (кСЦн. ХVIII ст. - 1918 р) - вСЦд Французькоi революцСЦi до першоi свСЦтовоi вСЦйни - провСЦдну роль грало вчення Гердера, згСЦдно з яким людство складаСФться з народСЦв, якСЦ СФ обСФктивними сутностями. Однак, все одно, спостерСЦгались значнСЦ розбСЦжностСЦ вСЦдносно того, що утворюСФ народ або нацСЦю. Значна увага придСЦлялась економСЦчному фактору, багаточисленномдержавам в ХРЖХ ст. було важко досягти визнання у якостСЦ нацСЦональних. ВзагалСЦ в ХРЖХ, а потСЦм СЦ в ХХ ст. вимоги нацСЦонального самовизначення стали СЦдейно-програмовими лозунгами нацСЦонально-визвольних рухСЦв.
3) (1918-1945 рр) - у перСЦод з кСЦнця РЖ свСЦтовоi вСЦйни до кСЦнця РЖРЖ свСЦтовоi вСЦйни - цей принцип був основним пСЦд час органСЦзацСЦi РДвропи в державному вСЦдношеннСЦ по-новому.
Швейцарський СЦсторик У. Альтерматт вважаСФ, що етнонацСЦональний принцип маСФ безпосереднСФ вСЦдношення до права народСЦв на самовизначення, яке пСЦсля РЖ свСЦтовоi вСЦйни стало лозунгом мСЦжнародноi полСЦтики. ПСЦсля так званих тАЬЧотирнадцяти пунктСЦв" американського президента Вудро ВСЦльсона поняття тАЬправо народСЦв на самовизначеннятАЭ стало використовуватись як рушСЦйна сила для створення нацСЦональних держав [2]. ПодальшСЦ мирнСЦ договори пСЦсля РЖ свСЦтовоi вСЦйни намагались реалСЦзувати даний принцип. Було зроблено спробу привести державнСЦ кордони у вСЦдповСЦднСЦсть до кордонСЦв нацСЦональностей, але на практицСЦ (особливо в ЦентральнСЦй та СхСЦднСЦй РДвропСЦ) це не було реалСЦзовано. Краiни-переможницСЦ та iх союзники проголосили неможливим для себе втрату територСЦй, при цьому етнонацСЦональний принцип вСЦдСЦгравав другорядну роль, що значною мСЦрою СЦлюструСФ його вСЦдноснСЦсть.
4) (1945-1990 рр.) - пСЦсля РЖРЖ свСЦтовоi вСЦйни до розпаду Радянського Союзу - колонСЦi СФвропейських держав звСЦльнились полСЦтично, право на самовизначення знов знайшло своСФ застосування у резолюцСЦях мСЦжнародних органСЦзацСЦй. Це знайшло своСФ вСЦдображення в пактах ООН щодо прав людини 1966 р. Поряд з визначенням тАЬзахист меншин", було введено поняття тАЬзахист народностей". Це вСЦдповСЦдало зростаючСЦй самосвСЦдомостСЦ етнСЦчних груп та iх вимогам мСЦжнародно-правовоi охорони. Коли колонСЦi у 1960-тСЦ роки перетворилися на самостСЦйнСЦ держави, то iх кордони вСЦдповСЦдали адмСЦнСЦстративним кордонам колишнСЦх колонСЦальних держав. ВзагалСЦ, такий засСЦб створення держав не мав н