Право на самовизначення як один з головних принципСЦв мСЦжнародного права
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
дСЦi iх розробки проходили своСФрСЦдну експертизу з позицСЦй впливу iх наслСЦдкСЦв на стан мСЦжнацСЦональних взаСФмин в державСЦ [24].
РЖ все ж, попри спроби мСЦжнародноi спСЦльноти унормувати проблему права на самовизначення у цивСЦлСЦзовано-правовий спосСЦб, як свСЦдчать данСЦ Стокгольмського мСЦжнародного СЦнституту з дослСЦджень проблем миру, тСЦльки в серединСЦ 90-х рр. ХХ ст. понад 70% озброСФних конфлСЦктСЦв по всСЦй планетСЦ були мСЦжетнСЦчними [25]. СвСЦт, у якому питання нацСЦональних суверенСЦтетСЦв постСЦйно перебуваСФ у станСЦ облоги, на гранСЦ величезних ризикСЦв.
Надання всСЦм народам права на вСЦдокремлення та створення суверенних держав мСЦстить величезну небезпеку глобальних вСЦйн СЦ конфлСЦктСЦв, повязаних з переглядом кордонСЦв. РЖснують реальнСЦ передумови для появи нових свСЦтових проблем, для розвитку сепаратизму, для виникнення нових держав. НинСЦ у свСЦтСЦ СЦснуСФ понад 220 держав, але, як прогнозують деякСЦ вченСЦ, через пСЦвстолСЦття це число перевищить 500 [26]. Ось така тенденцСЦя розвитку нинСЦшнього свСЦту. Якщо виходити з гСЦпотетичноi можливостСЦ розвитку цього процесу мирним шляхом, дроблення держав, сепаратизм, створення карликових суверенних держав - це все призведе до руйнування господарського простору та до економСЦчноi катастрофи. Тобто право на вСЦдокремлення СФ останнСЦм заходом реалСЦзацСЦi права на самовизначення.
Таким чином, право на самовизначення не носить абсолютного характеру СЦ маСФ два обмеження: воно не повинно обмежувати аналогСЦчнСЦ права СЦншого народу СЦ повинно завжди розглядатись у контекстСЦ СЦнших СЦмперативних принципСЦв мСЦжнародного права (вСЦдмова вСЦд застосування сили, вирСЦшення суперечок мирними засобами, невтручання у внутрСЦшнСЦ справи СЦнших держав, спСЦвробСЦтництво, суверенна рСЦвнСЦсть, виконання зобовязань вСЦдповСЦдно до Статуту ООН). Але анСЦ в мСЦжнародному правСЦ, анСЦ в конституцСЦйному правСЦ на самовизначення немаСФ вСЦдповСЦдСЦ на питання: чи можна реалСЦзувати законне право на самовизначення нацСЦi, якщо реалСЦзацСЦя його буде повязана з неминучим порушенням територСЦальноi цСЦлСЦсностСЦ держави, вСЦд якоi бажаСФ вСЦдокремитись нацСЦя, народ, що самовизначаСФться (особливо, якщо держава, вСЦд якоi нацСЦя вСЦдокремлюСФться, не згодна на це)? Р.А. Мюллерсон з приводу цього вважаСФ, що мСЦжнародне право пСЦклуСФться про територСЦальну цСЦлСЦснСЦсть лише тих держав, якСЦ в своiх дСЦях дотримуються принципу самовизначення народСЦв та мають уряди, якСЦ представляють весь народ без будь-якоi дискримСЦнацСЦi [27]. Тобто, жодна частина демократичноi держави Заходу не маСФ права на зовнСЦшнСФ самовизначення.
БСЦльшСЦсть захСЦдних дослСЦдникСЦв вважають, що проблема рухСЦв за самовизначення найближчим часом не зникне. Але використання права на самовизначення в повному обСФмСЦ не обовязково маСФ привести до незалежностСЦ кожноi етнСЦчноi групи. МожливСЦ рСЦзноманСЦтнСЦ рСЦшення, починаючи вСЦд прав меншин СЦ до культурноi або полСЦтичноi автономСЦi [28]. Таким чином, право на самовизначення реалСЦзуСФться не тСЦльки у формСЦ створення самостСЦйноi держави, а СЦ в СЦнших формах, якСЦ може вибрати нацСЦя, народ, який самовизначаСФться. Однак це може бути реалСЦзовано лише в демократичнСЦй державСЦ з урахуванням всСЦх вимог СЦ основних принципСЦв мСЦжнародного права. ДосвСЦд таких багатонацСЦональних краiн РДвропи, як ШвейцарСЦя, БельгСЦя, ГолландСЦя, ФранцСЦя та СЦн., пСЦдтверджуСФ, що вирСЦшення етнСЦчних проблем можливо при демократичному режимСЦ. Це, перш за все, надання автономСЦi з широким внутрСЦшнСЦм самоврядуванням.
ПСЦдсумуСФмо. Право на самовизначення СФ одним з важливих принципСЦв мСЦжнародного права, яке у 50-70 рр. ХХ ст. отримало своСФ юридичне оформлення. Воно маСФ унСЦверсальний характер СЦ притаманне всСЦм народам. НацСЦi, якСЦ ведуть боротьбу за створення незалежноi держави, знаходяться пСЦд захистом мСЦжнародного права. Вони обСФктивно мають змогу використовувати заходи примушення вСЦдносно тих сил, якСЦ зашкоджують нацСЦi отримати повну мСЦжнародну правосубСФктнСЦсть, оформитись в державу, однак лише тодСЦ, коли нацСЦя пСЦдлягаСФ дискримСЦнацСЦi. В усСЦх СЦнших випадках переважаСФ принцип територСЦальноi цСЦлСЦсностСЦ держави. ВзагалСЦ, право народСЦв на самовизначення не СФ обТСрунтуванням принципового права на сецесСЦю (тим бСЦльше, що це може призвести до безперервного розладу держав, руйнування економСЦчних звязкСЦв, вСЦйн СЦ т.д.).
У другСЦй половинСЦ ХХ ст. бСЦльше уваги придСЦлялось СЦ придСЦляСФться зараз внутрСЦшньому самовизначенню народСЦв. При конституцСЦйному демократичному урядСЦ, що виражаСФ СЦнтереси всього населення без дискримСЦнацСЦi прав нечисленних народСЦв, право на самовизначення реалСЦзуСФться без вСЦддСЦлення вСЦд держави (полСЦтична, адмСЦнСЦстративна або культурна автономСЦя, федералСЦзм).
СвСЦтове спСЦвтовариство ще не маСФ СФдиних уявлень про пСЦдстави та критерСЦi для реалСЦзацСЦi права на самовизначення. Тому це залишаСФться одним з найважливСЦших питань в сучаснСЦй системСЦ мСЦжнацСЦональних та мСЦжетнСЦчних вСЦдносин. Безумовно, реалСЦзацСЦя цього права, як СЦ всСЦх СЦнших прав людини, повинна бути законною. На наш погляд, доцСЦльним СФ розумСЦння пСЦд субСФктом самовизначення етнСЦчноi спСЦльноти СЦ видСЦляти, залежно вСЦд цього, наступнСЦ типи вимог самовизначення: антиколонСЦальне самовизначення, самовизначення нацСЦi, самови-значення частини держави, самовизначення корСЦнних народСЦв, самовизначення меншин, самовизнач-чення дисперсних народСЦв. Такий пСЦдхСЦд дав би змогу конкретизувати, про що йдеться в певному випадку, СЦ окреслити права етнонацСЦональних спСЦльнот стосовно самовизначення.
Визначальним СФ те, що свСЦтове та, зокрема, СФвропейське спСЦвтовариство з сер. 1970-х рр. не при