Права дитини
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ноi експлуатацСЦi. У звязку з цим ЛСЦга НацСЦй (прообраз ООН) у 1924 роцСЦ прийняла Женевську декларацСЦю прав дитини.
ПСЦсля другоi СвСЦтовоi ВСЦйни, ООН (пСЦсля створення у 1945 роцСЦ) прийняла у 1948 роцСЦ Загальну декларацСЦю прав людини, в якСЦй зазначалося, що дСЦти повиннСЦ бути обСФктом особливого нагляду СЦ допомоги.
НарештСЦ у 1959 роцСЦ ООН прийняла ДекларацСЦю прав дитини. ДекларацСЦя прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, якСЦ призивали батькСЦв, окремих осСЦб, державнСЦ органи, мСЦсцеву владу й уряд визнати викладенСЦ в нСЦй права свободи й дотримуватися iх. Це були 10 соцСЦальних й правових принципСЦв, якСЦ значно вплинули на полСЦтику СЦ справи уряду СЦ людей в усьому свСЦтСЦ.
Однак декларацСЦя (лат.Declaratia - проголошення) не зобовязуСФ, не маСФ певноi обовязковоi сили, це лише рекомендацСЦя. НовСЦ часи, погСЦршення положення дСЦтей, потребували бСЦльш конкретних законСЦв й заходСЦв, мСЦжнародних договорСЦв по захисту СЦ забезпеченню прав дитини.
У 1979-1989 розробляСФться КонвенцСЦя ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року КонвенцСЦя була прийнята. 26 сСЦчня 1990 року, в день вСЦдкриття ii для пСЦдписання, ii пСЦдписала 61 краiна.
КонвенцСЦя документ високого мСЦжнародного рСЦвня, який маСФ велику обовязкову силу для тих держав, якСЦ його ратифСЦкували.
НеобхСЦднСЦсть охороняти дитину також була передбачена у МСЦжнародному пактСЦ про громадянськСЦ та полСЦтичнСЦ права 1966 року, мСЦжнародному пактСЦ про економСЦчнСЦ, соцСЦальнСЦ та культурнСЦ права 1966 р., документах спецСЦалСЦзованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.
Основним правовим принципом захисту дСЦтей СФ рСЦвнСЦсть прав усСЦх дСЦтей. У ст.1 ДекларацСЦi прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелСЦченСЦ в ДекларацСЦi права повиннСЦ визнаватися за усСЦма дСЦтьми, без будь-яких виняткСЦв та обмежень.
ОсобливСЦстю прав дитини СФ необхСЦднСЦсть спецСЦального захисту цих прав, щоб були забезпеченСЦ можливостСЦ та сприятливСЦ умови щодо вСЦльного СЦ повноцСЦнного розвитку дСЦтей. Якнайкраще забезпечення СЦнтересСЦв СЦ потреб дитини ось головний прСЦоритет у захистСЦ прав дитини.
1.2. КонвенцСЦя ООН про права дитини
тАЬСвСЦтовою конституцСЦСФю прав дитинитАЭ називають КонвенцСЦю про права дитини, прийняту Генеральною АсамблеСФю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пСЦр КонвенцСЦю ратифСЦкували уряди всСЦх краiн, за винятком СомалСЦ та Сполучених ШтатСЦв Америки.
Норми цСЦСФi конвенцСЦi дСЦють як складова нацСЦонального законодавства Украiни з 27 вересня 1991 року, тобто з часу ii ратифСЦкацСЦi Украiною.
РатифСЦкацСЦя КонвенцСЦi означаСФ, що уряди беруть на себе зобовязання забезпечити дитинСЦ зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякСЦсноi освСЦти та охорони здоровя, а також високий рСЦвень життя.
Це означаСФ, що уряди зголошуються захищати дСЦтей вСЦд дискримСЦнацСЦi, сексуальноi та комерцСЦйноi експлуатацСЦi та насильства, СЦ особливо пСЦклуватися про дСЦтей-сирСЦт та бСЦженцСЦв.
КонвенцСЦя мСЦстить повний перелСЦк прав дитини: на життя, на СЦмя, на набуття громадянства, на пСЦклування з боку батькСЦв, на збереження своСФi СЦндивСЦдуальностСЦ, право бути заслуханою у ходСЦ будь-якого розгляду, що стосуСФться дитини; право на свободу совСЦстСЦ та релСЦгСЦi; право на особисте та сСЦмейне життя; недоторканСЦсть житла; таСФмницю кореспонденцСЦi; право користуватися найдосконалСЦшими послугами системи охорони здоровя; благами соцСЦального забезпечення; на рСЦвень життя, необхСЦдний для ii розвитку; на освСЦту; на вСЦдпочинок; на особливий захист: вСЦд викрадень та продажу, вСЦд фСЦзичних форм експлуатацСЦi, фСЦзичного та психСЦчного насильства, участСЦ у вСЦйськових дСЦях; право на вжиття державою всСЦх необхСЦдних заходСЦв щодо сприяння фСЦзичному та психСЦчживань або злочину.
Метою цСЦСФi КонвенцСЦi СФ встановлення стандартСЦв для захисту дСЦтей вСЦд зневаги та образ, з якими вони стикаються до певноi мСЦри щодня в усСЦх краiнах. В нСЦй беруться до уваги рСЦзнСЦ культурнСЦ, полСЦтичнСЦ та економСЦчнСЦ особливостСЦ держав, що СФ дуже важливим фактором. На першому планСЦ у цьому документСЦ стоять права дитини. Права, викладенСЦ в КонвенцСЦi, умовно можна подСЦлити на три частини.
Забезпечення: право володСЦти певними речами, отримувати певнСЦ послуги та мати доступ до того й того (мова йде про СЦмя та громадянство, медичний догляд, освСЦту, вСЦдпочинок та СЦгри, опСЦкування СЦнвалСЦдами, сиротами та бСЦженцями).
Захист: право бути захищеним вСЦд дСЦй, що завдають шкоди дитинСЦ (наприклад, вСЦд розлучення з батьками, залучення до воСФнних дСЦй, комерцСЦйноi, економСЦчноi чи сексуальноi експлуатацСЦi, фСЦзичного чи психСЦчного знущання тощо).
Участь: Дитина маСФ право бути почутою, коли приймаються рСЦшення, що стосуються ii життя. ПСЦдростаючи, дитина повинна мати дедалСЦ бСЦльше можливостей брати участь у життСЦ суспСЦльства, готуватися до самостСЦйного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релСЦгСЦi та мови.
КонвенцСЦя надаСФ точки вСЦдлСЦку, за допомогою яких можна вимСЦрювати ефективнСЦсть зусиль рСЦзних краiн щодо полСЦпшення життя дСЦтей.
КожнСЦ пять рокСЦв уряди мають звСЦтувати перед КомСЦтетом ООН з прав дитини.
ЗгСЦдно зСЦ ст. 43 КонвенцСЦi про права дитини такий КомСЦтет складаСФться з десяти експертСЦв, якСЦ вСЦдзначаються високими моральними якостями та визначною компетенцСЦСФю в галузСЦ, що ii охоплюСФ ця КонвенцСЦя. Члени КомСЦтету обираються таСФмним голосуванням СЦз числа внесених до списку осСЦб, висунутих державами-учасницями.
Кожна держава-учасниця може вису