Поняття СЦ науковСЦ засади державного управлСЦння
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?у саморегулювання проте не звСЦльняСФ державу вСЦд необхСЦдностСЦ здСЦйснювати широкСЦ економСЦчнСЦ, соцСЦально-кульгурнСЦ й СЦншСЦ загальнСЦ та спецСЦальнСЦ функцСЦi, а зобовязуСФ виконувати iх в СЦнших формах СЦ других методах, нСЦж ранСЦше: сприянням утворенню ринку капСЦталу, житла, цСЦнних паперСЦв, прогнозуванням, податковою, кредитною СЦ дотацСЦйною полСЦтикою, пСЦльговим квотуванням, заохоченням науково-технСЦчного прогресу та СЦн., тобто державне регулювання економСЦки не маСФ нСЦчого спСЦльного з директивними методами командно-адмСЦнСЦстративного управлСЦння.
Владно-примусовий характер державного управлСЦння в ринкових умовах якСЦсно змСЦнюСФться, хоч СЦ зберСЦгаСФ свою принципову природу (маСФться на увазСЦ владна природа, оскСЦльки ii витоками СФ державна воля). ЗдСЦйснення загальних функцСЦй, обслуговування суспСЦльних потреб не виключаСФ застосування владнорегулюючих СЦ примусових заходСЦв державного управлСЦння, але вони становлять лише допомСЦжну основу змСЦсту цСЦСФi дСЦяльностСЦ. Це заходи заохочення, стимулювання, переконання, формування громадськоi думки та свСЦдомостСЦ, почуття вСЦдповСЦдальностСЦ та обовязку. Лише у пСЦдтриманнСЦ встановленого правопорядку держава залишаСФться непохитною СЦ широко застосовуСФ владно-примусовСЦ засоби.
Отже, характеристика соцСЦальноi сутностСЦ управлСЦння, в тому числСЦ державного, включаСФ такСЦ риси.
1. СуспСЦльство як соцСЦальна органСЦзацСЦя це складна самокерована система, що самоуправляСФться СЦ постСЦйно перебуваСФ в русСЦ, не може СЦснувати без наявностСЦ безперервного управлСЦння. Тому управлСЦння СФ способом СЦснування соцСЦальноi органСЦзацСЦi, ii СЦманентний елемент.
2. УправлСЦння СФ особливою соцСЦальною функцСЦСФю, що виникаСФ з потреби самого суспСЦльства як самокерованоi системи (що самоуправляСФться) СЦ супроводить усю СЦсторСЦю суспСЦльства, набираючи полСЦтичного характеру та вСЦдповСЦдних державних форм в суспСЦльствСЦ соцСЦального розшарування. При аналСЦзСЦ сутностСЦ державного управлСЦння не можна СЦгнорувати його полСЦтичного аспекту. Але цей фактор не маСФ применшувати загальносоцСЦальне призначення управлСЦння, вСЦдсувати на другий план питання технСЦки й технологСЦi управлСЦння, що веде до зниження його ефективностСЦ.
3. Кожному типу соцСЦальноi органСЦзацСЦi, конкретно-СЦсторичному суспСЦльству притаманнСЦ свСЦй змСЦст, своi специфСЦчнСЦ процеси, форми СЦ методи управлСЦння. Тому змСЦст управлСЦння не можна вСЦдривати вСЦд середовища його функцСЦонування.
4. СоцСЦальне управлСЦння елемент системи суспСЦльних вСЦдносин СЦ його характер СЦ змСЦст залежать вСЦд iх сутностСЦ. В свою чергу соцСЦальне управлСЦння зводиться до впорядкування та розвитку суспСЦльних вСЦдносин.
5. З переходом у постСЦндустрСЦальне суспСЦльство, розвитком науково-технСЦчноi революцСЦi, зростанням СЦ ускладненням технСЦки та технологСЦi виробництва значно зростаСФ питома вага управлСЦння речами та процесами виробництва. В цих умовах людина маСФ розкрити усСЦ своi гворчСЦ потенцСЦi, аби успСЦшно виконати новСЦ трудовСЦ функцСЦi СЦ соцСЦальнСЦ обовязки, а ii роль як соцСЦальноi СЦстоти та участь в управлСЦннСЦ людьми не тСЦльки не зменшуватиметься, а, навпаки, зростатиме.
6. МатерСЦальний змСЦст управлСЦння як соцСЦальноi функцСЦi виявляСФться передусСЦм в органСЦзаторськСЦй дСЦяльностСЦ СЦ це одна з головних рис державного управлСЦння. ОрганСЦзуюча дСЦяльнСЦсть реалСЦзуСФться шляхом обСФднання, узгодження, регулювання, координацСЦi, контролю, а також владно-регулюючими СЦ примусовими заходами держави. ОрганСЦзацСЦйний змСЦст управлСЦння найбСЦльш чСЦтко виражаСФться в плануваннСЦ колективних зусиль та розподСЦлСЦ обовязкСЦв iх учасникСЦв у досягненнСЦ конкретних цСЦлей, в розпорядництвСЦ, тобто в регулюваннСЦ повсякденноi дСЦяльностСЦ колективСЦв, в контролСЦ за ходом здСЦйснення поставленоi мети, в органСЦзацСЦйному забезпеченнСЦ усСЦх стадСЦй управлСЦнського процесу.
Тобто управлСЦння це насамперед органСЦзацСЦя дСЦй по координацСЦi, обСФднанню в систему спецСЦалСЦзованих зусиль групи людей.
7. Мета СФ найважливСЦшою характеристикою управлСЦння визначенням його призначення. "асне задля певних досягнень СЦ здСЦйснюСФться управлСЦння. Не можна вважати управлСЦнням безцСЦльнСЦ перетворення, оскСЦльки вони СФ беззмСЦстовними.
8. ТСЦльки динамСЦчне цСЦлепокладання СЦ цСЦлеспрямованСЦ дСЦi можуть забезпечити прогрес суспСЦльства. Так званий перСЦод застою колишнього радянського суспСЦльства вСЦдзначався наявнСЦстю лише негативних зворотних звязкСЦв у структурному вСЦдношеннСЦ, а в функцСЦональному сталСЦстю завдань управлСЦння, несприйнятих народом, збереженням попередньоi якСЦсноi визначеностСЦ без урахування вимог змСЦни зовнСЦшнього середовища, суспСЦльного застою, а не розвитку, статики, не руху, що суперечить самСЦй природСЦ людського суспСЦльства. Крах такоi системи був неминучим.
Будь-яка самокерована система, в тому числСЦ СЦ соцСЦальна, мусить мати принаймнСЦ властивСЦсть гомеостазису, тобто спроможнСЦсть зберСЦгати у вСЦдноснСЦй постСЦйностСЦ своi основнСЦ параметри в умовах змСЦни середовища. Однак гомеостазис не СФ достатньою ознакою системи управлСЦння. СкладнСЦ системи управлСЦння в суспСЦльствСЦ мають бути спроможними у процесСЦ розвитку переходити з одного якСЦсного стану до СЦншого, пСЦдтримувати динамСЦчну рСЦвновагу з оточенням, забезпечувати сучасне й ефективне приведення суспСЦльства до вСЦдповСЦдностСЦ з притаманними йому обСФктивними закономСЦрностями та тенденцСЦями поступового розвитку. Природно-СЦсторичний процес в основному так СЦ розвивався вСЦд одного нижчого ступеня, до другого вищого.
ДосвСЦд СЦсторСЦi (колишнього соцСЦалСЦстичног