Поняття "реальнСЦсть", "цивСЦлСЦзацСЦя" й "культура"
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
p>
Насамперед звернемо увагу на фСЦгурнСЦсть реальностСЦ, розглянутоi в емпСЦричнСЦй типологСЦi. ii обТСрунтовують двоСФ: людина СЦ свСЦт. тАЮСвСЦтом" ми називаСФмо те, що роздСЦляСФ границю з живою людиною, СЦнше, тло, на якому вона визначаСФться, опСЦр чого вона переборюСФ в становленнСЦ собою, те, що випробовуСФ, розпитуСФ ii, хто вона дСЦйсно СФ. Для певноi, конкретноi людини у свСЦтСЦ знятими моментами будуть й СЦншСЦ люди, СЦ навСЦть, вона сама, що стала й перед-стала собСЦ в часСЦ; разом з тим, цСЦ моменти будуть СЦ нею самою, СЦ сама вона буде знятим моментом свСЦту для СЦншого. При цьому, як й у випадку з реальнСЦстю, при байдужостСЦ до визначеностСЦ людини й свСЦту, суть обоСФ - абстракцСЦi. Тому тут не простий збСЦг людини й свСЦту, а певний, реальний збСЦг. Для типологСЦi реальностСЦ важливСЦ самСЦ види цих збСЦгСЦв, тому цСЦ збСЦги як принципи, знову ж, як СЦ у випадку з реальнСЦстю як такою системно й цСЦлСЦсно виражають у згорнутому виглядСЦ емпСЦричну реальнСЦсть. При цьому ми можемо розглянути iх ще до повного синтезу людини й свСЦту.
По-перше, це взаСФмозумовленСЦсть людини й свСЦту. Людина зявляСФться у свСЦтСЦ й перебуваСФ в ньому. З одного боку, вона СФ щось вСЦдмСЦнне, СЦ тому СЦнше по вСЦдношенню до свСЦту, але з СЦншого боку, людина СЦснуСФ у свСЦтСЦ ж, СЦ тому тотожна йому. Разом з тим, свСЦтом позначаСФться те, у чому перебуваСФ людина, тобто свСЦт обТСрунтований нею. З одного боку, свСЦт СФ щось вСЦдмСЦнне, СЦ тому СЦнше людинСЦ, але з СЦншого, вСЦн маСФ людину, яка перебуваСФ в ньому, СЦ тому тотожний iй. Таким чином, якщо акцентувати iхню СФднСЦсть у розходженнСЦ, одержимо невизначений збСЦг людини й свСЦту, обТСрунтованСЦсть одним й СЦншим.
По-друге, визначення збСЦгу з боку людини й свСЦту. Якщо починати з людини, яка збСЦгаСФться зСЦ свСЦтом, переходить у свСЦт, то це буде преходСЦння. Якщо ж зСЦ свСЦту, що збСЦгаСФться з людиною, переходить у людину, то це буде виникнення. Таким чином, якщо акцентувати iхнСФ розходження в СФдностСЦ, маСФмо преходСЦння й виникнення.
По-третСФ, визначення людини й свСЦту в сукупнСЦй даностСЦ людини й свСЦту. ЗбСЦг людини й свСЦту як цСЦле в сталостСЦ людини й свСЦту, тобто сама по собСЦ границя людини й свСЦту, ця свСЦдомСЦсть.
По-четверте, визначення iхнього збСЦгу в самСЦй людинСЦ й самому свСЦтСЦ. ЗбСЦг людини й свСЦту в людинСЦ - це свСЦдоме, усвСЦдомлене. ЗбСЦг людини й свСЦту у свСЦтСЦ - це несвСЦдоме. Таким чином, якщо акцентувати збСЦг людини й свСЦту в людинСЦ у свСЦтСЦ, маСФмо свСЦдоме й несвСЦдоме.
По-пяте, визначення людини й свСЦту самих по собСЦ в самому збСЦгу людини й свСЦту. ПомСЦтний збСЦг людини й збСЦгу людини й свСЦту, вихСЦд людини в ньому СФ подолання межСЦ, культура. ПомСЦтний збСЦг свСЦту й збСЦгу людини й свСЦту, вихСЦд свСЦту в нСЦй СФ вихСЦд до межСЦ, цивСЦлСЦзацСЦя. Таким чином, якщо акцентувати людину й свСЦт у збСЦгу людини й свСЦту, маСФмо культуру й цивСЦлСЦзацСЦю.
УсСЦ СЦншСЦ моменти, повязанСЦ з наявнСЦстю - буття-в-одному й для-одного, в-СЦншому й для-СЦншого, у-собСЦ й для-себе - так само реалСЦзуються в цьому контекстСЦ, але оскСЦльки в ньому вони зберСЦгають своi ж власнСЦ визначення, то залишимо iх у тому ж виглядСЦ.
РЖ тепер неважко побачити, що синтез людини й свСЦту, iхнСЦй збСЦг як такий, що знСЦмаСФ всСЦ позначенСЦ моменти, це СФ життя, звичайне свСЦтське життя. Людина й свСЦт у життСЦ злилися в одне. РЖ тепер у ньому й з нього будуть визначенСЦ всСЦ тСЦ збСЦги, якСЦ обТСрунтованСЦ в ньому як такому збСЦгами людини й свСЦту як таких, якСЦ не мають ще тодСЦ вСЦдповСЦдного тла, не можуть реалСЦзуватися в повнотСЦ тСЦлесностСЦ, а тому виступають принципами й реальнСЦстю одночасно. КрСЦм того, тепер уже людина й свСЦт збСЦглися повсюдно в цСЦй реальностСЦ, iхнСЦй повний збСЦг, синтез став iх основою.
Виникнення тепер збСЦглося з преходСЦнням й у життСЦ бСЦльш нСЦколи не залишить його; свСЦдомСЦсть бСЦльше нерозлучна сама з собою, тобто самосвСЦдомСЦстю, свСЦдомого з несвСЦдомим, культури з цивСЦлСЦзацСЦСФю. РЖ всСЦ реальнСЦ визначення iхнСЦх збСЦгСЦв тепер вСЦдбуватимуться в СФдностСЦ iх розходжень.
На тлСЦ чого визначаСФться життя? Це вже не може бути свСЦт, тому що вСЦн став його моментом. У чому дСЦйсно реалСЦзуються людина, свСЦт СЦ iх збСЦги, виходячи до своiх визначень у визначеностСЦ життя? В СЦсторСЦi. Саме вона визначаСФться сталим у життСЦ й сама визначаСФ його. РЖсторСЦя СФ наявне буття людини. Не простий збСЦг зСЦ свСЦтом, не повний синтез до байдужостСЦ життя, а саме знаходження себе в нСЦй, вихСЦд за межСЦ ii байдужостСЦ. Життя починаСФ розгортатися по собСЦ СЦз себе в СЦсторСЦю визначення, уже закладеного в нСЦй самим збСЦгом людини й свСЦту, тобто властиво розгортати СЦз себе СЦсторСЦю, згорнуту в нСЦй самСЦй.
ОбСФктивна дСЦйснСЦсть, крСЦм своСФi чуттСФво або наочно даноi областСЦ, може мСЦстити й область невидимого - такСЦ обСФкти, як, наприклад, Бог, ангели, безтСЦлеснСЦ духи або душСЦ й т. СЦн. Як би СЦстотно не вСЦдрСЦзнявся в СЦнших вСЦдносинах такий тАЮсупранатуралСЦзм" вСЦд щойно згаданого натуралСЦзму, вСЦн збСЦгаСФться з ним у загальному логСЦчному типСЦ уявлення про реальнСЦсть. ОбоСФ мислять свСЦт, як сукупнСЦсть або систему конкретно сущих речей чи СЦстот з iхнСЦми якостями й вСЦдносинами. Класичним зразком такого типу думки, такого фСЦлософського розумСЦння реальностСЦ СФ метафСЦзика Аристотеля (СЦ залежна вСЦд неi система Фоми АквСЦнського). Саме цей тип думки Кант розумСЦв пСЦд СЦмям тАЮдогматичноi метафСЦзики". Усе суще вкладаСФться тут у якусь загальну картину всесвСЦтнього буття, тобто всеосяжноi СФдностСЦ конкретноi обСФктивноi дСЦйсностСЦ. тАЮНебесний" (або тАЮнаднебесний") свСЦт метафСЦзики - не тСЦльки тАЮпершодвигун" Аристотеля, але й Творець у християнськСЦй метафСЦзицСЦ типу Фоми АквСЦнського - входить до складу якогось СФдиного унСЦверсального тАЮВсесвСЦту". Це видно вже з того, що вСЦн