ПСЦзнання миру: вСЦд мСЦфу до експерименту
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ПСЦзнання миру: вСЦд мСЦфу до експерименту
План
1. Етапи освоСФння людством миру
2. ГоловнСЦ фактори, що впливають на способи пСЦзнання миру
3. Причини посилення взаСФмозвязку мСЦж рСЦзними способами освоСФння людиною миру
4. СцСЦСФнтизм й анти сцСЦСФнтизм. Наука й анти наука
5. СучаснСЦ СЦнтерпретацСЦi взаСФмини науки й цСЦннСЦсних форм пСЦзнання
1. Етапи освоСФння людством миру
У процесСЦ свого СЦснування людство виробило безлСЦч способСЦв освоСФння миру: художнСЦй, мСЦфологСЦчний, релСЦгСЦйний, науковий, технСЦчний, езотеричний й СЦн. Принципово вони розрСЦзняються мСЦж собою наступноi.
1. Вибором проблематики для аналСЦзу й наступного рСЦшення. Те, що оцСЦнюСФться як проблема в одному способСЦ освоСФння миру, в СЦншому може одержати статус псевдо проблеми. Наприклад, у середнСЦ столСЦття Боеций займався проблемою: яким образом ТрСЦйця СФ СФдиний Бог, а не три божества (1). Наука таку постановку питання не вважаСФ коректноi. З ii точки зору, до науковоi проблематики вона нСЦякого вСЦдношення не маСФ. РЖснуСФ чимало випадкСЦв, коли тими самими проблемами займаються рСЦзнСЦ способи освоСФння людиною миру. Так, виникнення життя цСЦкавить СЦ релСЦгСЦю, СЦ науку. Проте, можна затверджувати, що кожен спосСЦб освоСФння миру маСФ свСЦй специфСЦчний набСЦр проблем.
2. Вибором методСЦв рСЦшення своiх проблем. ФСЦлософСЦя, наприклад, не ставить експериментСЦв, а природничСЦ науки без них не можуть обСЦйтися.
3. Вибором способСЦв оцСЦнки отриманих результатСЦв.
Отже, кожен спосСЦб освоСФння людиною миру маСФ своi правила гри (СЦнакше кажучи, своi специфСЦчнСЦ сутнСЦснСЦ характеристики, своi норми й установки). У свСЦтовий СЦ вСЦтчизняну наукову лСЦтературу вони видСЦленСЦ й описанСЦ.
Кожен спосСЦб освоСФння миру розвивався разом з розвитком суспСЦльства, адаптувався до нових умов, а тому й не гинув. Так, шСЦстнадцять текстСЦв, вироблених за три роки роботи 2-го Ватиканського собору, круто змСЦнили долю католицькоi церкви. ВсСЦ ii чотири прокльони - православю, протестантськСЦй реформСЦ, французькоi й росСЦянцСЦ революцСЦям - були скасованСЦ. ВатиканськСЦ священики одержали право служити меси на мСЦсцевих мовах СЦ не спинСЦ до мирян, як ранСЦше, а особою до них. Це зробив Папа Римський РЖоанн XXIII. Безумовно, цСЦ дСЦяння католицькоi церкви змСЦцнили ii позицСЦi в сучасному свСЦтСЦ. Папа Римський РЖоанн Павло II видав документ Память СЦ примирення: церква й грСЦхи минулого. МСЦжнародна теологСЦчна комСЦсСЦя назвала сСЦм головних грСЦхСЦв, за якСЦ католики повиннСЦ покаятися, щоб очистити свою совСЦсть й увести церкву в третСФ тисячорСЦччя без грСЦхСЦв. От цей перелСЦк: релСЦгСЦйнСЦ вСЦйни, хрестовСЦ походи й багаття СЦнквСЦзицСЦi; церковнСЦ розколи; презирство - акти ворожостСЦ й умовчання; насильницька евангелСЦзування Америки; дискримСЦнацСЦя жСЦнок деяких рас СЦ нацСЦй; прояв соцСЦальноi й економСЦчноi несправедливостСЦ; вСЦдхСЦд вСЦд духу РДвангелСЦя (2).
Ще один приклад. СьогоднСЦ не можна вважати, що мСЦфи ставляться тСЦльки до культури минулого. У традицСЦйному розумСЦннСЦ мСЦф - це оповСЦдання, що у мСЦсцях, де воно СЦснувало, уважаСФться щирим й яке представляСФ в одухотворенСЦй й уособленСЦй формСЦ явища навколишнього свСЦту (3). ОднСЦСФi з найважливСЦших рис мСЦфу СФ наявнСЦсть своСФi реальностСЦ, що сприймаСФться як вища. РЖстотною особливСЦстю сучасноi мСЦфологСЦi СФ те, що сучаснСЦй людинСЦ важко зясувати, де мСЦф, а де обСФктивна реальнСЦсть. СучаснСЦ мСЦфи розрСЦзненСЦ, не мають тСЦСФi цСЦлСЦсностСЦ й системи, якСЦ властивСЦ архаiчним. Також, як СЦ древнСЦ, вони створюють свою реальнСЦсть СЦ нею пояснюють обСФктивну. Таким новим мСЦфом сьогоднСЦ виступаСФ реклама. Реклама - це СЦдеальний мир. Тут завжди свСЦтить сонце, господарки досвСЦдченСвучСЦ за законами миру людей. Сучасний мСЦф - це штучний мир, але вСЦн адаптуСФ масовоi людини до нашоi непростоi реальностСЦ.
2. ГоловнСЦ фактори, що впливають на способи пСЦзнання миру
АналСЦз культурних процесСЦв окремих краiн СЦ цСЦлих регСЦонСЦв, що вСЦдбуваються як у минулому, так й у цей час, дозволяСФ зробити ряд принципових висновкСЦв, що ставляться до долСЦ рСЦзних способСЦв освоСФння людиною миру СЦ iхнього взаСФмозвязку. Зупинимося на основнСЦ.
1. У рСЦзнСЦ СЦсторичнСЦ епохи в рСЦзних краiнах, СЦ навСЦть у цСЦлих регСЦонах, на переднСЦй план висувався якийсь один спосСЦб освоСФння людиною миру. Так, у ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ в середнСЦ столСЦття панував релСЦгСЦйний. Там же в епоху ВСЦдродження - художнСЦй. У цей час домСЦнують науковий СЦ технСЦчний. Аж до середини XX столСЦття пануючий у культурСЦ спосСЦб освоСФння миру намагався пСЦдкорити собСЦ всСЦ СЦншСЦ, вСЦв непримиренну вСЦйну з ними. ВсСЦ СЦншСЦ способи освоСФння миру перетерплювали певнСЦ змСЦни пСЦд впливом що панував.
НепануючСЦ в певний СЦсторичний перСЦод способи освоСФння миру завжди намагаються виправдати своСФ СЦснування, довести свою необхСЦднСЦсть. Так було в минулому, так триваСФ й зараз. У цьому планСЦ цСЦкава стаття професора Московськоi Духовноi АкадемСЦi М. ДунаСФва Лихо, коли пироги почне печСЦ швець, помСЦщена в газетСЦ Аргументи й факти (4). Виступаючи проти академСЦка В. Гинзбурга, що вважаСФ, що наука - СФдине свСЦтло у вСЦконцСЦ, а релСЦгСЦя - суща дурниця й прикра омана, нСЦкому не потрСЦбна мСЦстика, М. ДунаСФв вСЦдзначаСФ, що релСЦгСЦя - не проти науки, але проти науковоi СЦдеологСЦi, проти претензСЦй науки на володСЦння повнотою СЦстини. На думку М. ДунаСФва, наука повинна визнати свою