ПСЦзнання миру: вСЦд мСЦфу до експерименту
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ня миру.
4. ЗбСЦльшення числа проблем, якСЦ не може вирСЦшити сучасна наука. Це штовхаСФ науку до пошуку нетрадицСЦйних, нехарактерних для неi пСЦдходСЦв до iхнього рСЦшення. ОбСФктивно це працюСФ на зближення й взаСФмопроникнення рСЦзних способСЦв освоСФння миру.
5. МодернСЦзацСЦя ненаукових способСЦв освоСФння миру, широке використання ними наукового лексикона.
Таким чином, хочемо ми цього або не хочемо, але в культурСЦ XXI столСЦття зберСЦгаються вСЦдомСЦ нам способи освоСФння людиною миру. До того ж визрСЦваСФ тенденцСЦя посилення iхнього взаСФмозвязку. Процес цей складний, багатоступСЦнчастий, що породжуСФ в культурСЦ новСЦ ефекти. По-перше, у самСЦй науцСЦ зявляСФться цСЦлий шар псевдонауки й лженауки. У той же час боротьба науки СЦз цими явищами вигострюСФ ii норми й установки. По-друге, СЦде розширення проблематики науки, пСЦдсилюСФться ii пильна увага до СЦнших способСЦв освоСФння миру. По-третСФ, вСЦдбуваСФться специфСЦчна привязка до науки рСЦзних способСЦв освоСФння людиною миру, що, загалом кажучи, ускладнюСФ iхнСЦй обСФктивний аналСЦз. По-четверте, СЦде формування СЦнтегративного способу освоСФння миру, що вимагаСФ спецСЦального аналСЦзу як феномена культури сучасноi епохи. Щоб його зрозумСЦти, потрСЦбний ретельний аналСЦз незнання. Сильною перешкодою в цьому процесСЦ СФ пСЦдмСЦна сутСЦ справи рСЦзними СЦнтерпретацСЦями. ЗаважаСФ й СЦснуюча в масовСЦй свСЦдомостСЦ установка про те, що виникаючий феномен маСФ унСЦверсальний характер СЦ може все.
4. СцСЦСФнтизм й анти сцСЦСФнтизм. Наука й анти наука
У сучаснСЦй культурСЦ чСЦтко виявила себе дилема: сцСЦСФнтизм - антисцСЦентизм, що маСФ безпосереднСФ вСЦдношення до проблеми спСЦввСЦдношення науки й мистецтва.
У нашСЦй фСЦлософськСЦй лСЦтературСЦ маСФ широке поширення наступна точка зору на мСЦсце науки в системСЦ сучасноi культури: "Мир знання багатий СЦ рСЦзноманСЦтний. Однак, коли говорять або пишуть про знання, те, як правило, мають на увазСЦ пСЦд ним знання наукове. У цьому, втСЦм, немаСФ нСЦчого дивного, оскСЦльки наука в нашСЦ днСЦ займаСФ особливе мСЦсце в життСЦ людей. Вона перетворюСФться у своСФрСЦдний епСЦцентр культури, впливаСФ на сприйняття людиною навколишнього свСЦту"(1, с. 265).
Швидше за все тут бажане видаСФться за дСЦйсне, тому що насправдСЦ ситуацСЦя складнСЦше. БСЦльш адекватно неi охарактеризував Дж. Холтон, що вважаСФ, що в США й у РосСЦi поширюСФться мСЦстицизм, астрологСЦя, СЦсторСЦi про вСЦдвСЦдування нашоi планети космСЦчними прибульцями, про зцСЦлення вСЦрою, хСЦромантСЦя та СЦншСЦ подСЦбнСЦ речСЦ. СкладаСФться подання, продовжуСФ Холтон, що марновСЦрства перемагають науку (2, с.27). НинСЦшнСЦй стан вСЦн визначаСФ як СЦснування як би в "киплячСЦй сумСЦшСЦ" з рСЦзних духовних комплексСЦв. Холтон зафСЦксував головне невСЦдмСЦннСЦсть рСЦзних духовних комплексСЦв у широкСЦй суспСЦльнСЦй свСЦдомостСЦ, прагнення людей покладатися на всяке знання без розбору, аби тСЦльки воно приносило користь.
У звязку СЦз цим у сучаснСЦй ситуацСЦi виникаСФ необхСЦднСЦсть вСЦдрСЦзнити, розрСЦзняти науку вСЦд СЦнших форм пСЦзнання. При цьому головне полягаСФ в тСЦм, щоб визначити, як сама наука вСЦдрСЦзняСФ себе вСЦд СЦнших форм збагнення буття.
Це питання маСФ певнСЦ СЦсторичнСЦ корСЦння, тобто, насамперед, треба врахувати СЦсторично сформовану дилему тАЬсцСЦСФнтизм-антисцСЦСФнтизмтАЭ. СцСЦСФнтизм зложився в рамках позитивСЦстськоi традицСЦi СЦ являСФ собою позицСЦю свСЦтогляду, вСЦдповСЦдно до якоi конкретно-наукове знання в наявнСЦй сукупностСЦ його результатСЦв СЦ способСЦв iхнього одержання СФ найвищою культурною цСЦннСЦстю й достатньою умовою свСЦтоглядноi орСЦСФнтацСЦi людини (3, с.173). Для сцСЦСФнтизму характерне перебСЦльшення ролСЦ науки в пСЦзнаннСЦ навколишнього свСЦту й людини, оголошення ii вершиною розвитку культури, переконання в непотрСЦбностСЦ СЦнших сфер культури (О. Конт), тому що наука, вСЦдповСЦдно до цього напрямку, бСЦльш успСЦшно виконуСФ всСЦ культурнСЦ функцСЦi рСЦзноманСЦтного духовного миру людства. Протилежним сцСЦСФнтизму напрямком орСЦСФнтацСЦi свСЦтогляду СФ антисцСЦСФнтизм, заснований на недовСЦрСЦ до можливостей науки й розуму, на критику наукових методСЦв пСЦзнання. Перевага тут вСЦддаСФться поза науковим засобам освоСФння буття, особливо мСЦфу, символу, мистецтву. АнтисцСЦСФнтиський напрямок розвивався в 19 - 20 в.в. у концепцСЦях таких захСЦдноСФвропейських мислителСЦв, як Ф.ШеллСЦнг, А. ШопенгауСФр, С. Кьерксгор, Ф.НСЦцше, Э.Гуссерль, М.Хайдеггер, К.Ясперс. Сюди ж примикаСФ А.Бергсон з його навчанням про художню СЦнтуiцСЦю, що маСФ, на думку французького фСЦлософа, незаперечна перевага перед практичним СЦнтелектом СЦ здатноi вСЦдкривати завСЦса над таСФмницями буття. КрСЦм М.Хайдеггера й К.Яснерса, антисцСЦСФнтистские погляди на основСЦ екзистенцСЦалСЦзму розвивали також Ж.-П.Сартр й А.Камю, що вважали, що саме мистецтво, особливо така форма лСЦтератури як роман, дозволяСФ проникнути в сутнСЦсть екзСЦстенции. У цьому ж напрямку розробляли своi концепцСЦi й деякСЦ представники Франкфуртськоi школи, наприклад: Т. Адорно, В. БеньямСЦн СЦ М. Хоркхаймер.
Розкол мСЦж сцСЦСФнтизмом й антисцСЦСФнтизмом маСФ певну обСФктивну основу: СЦстотне розходження предметСЦв СЦ методСЦв пСЦзнання в природних СЦ соцСЦально гуманСЦтарних наук СЦ ще бСЦльш СЦстотне розходження в методах пСЦзнання в науки й поза наукових форм знання. Це визначило, зокрема, значну розбСЦжнСЦсть науки й мистецтва, що склали як би двСЦ культури в суспСЦльствСЦ.
Уже наприкСЦнцСЦ 18-го столСЦття, як реакцСЦя на крайнСЦй рацСЦоналСЦзм, зявилася незадоволенСЦсть науковими методами вивчення людини СЦ його духовного миру. Це виразилося згодом у появСЦ вСЦдповСЦдних фСЦлософських концепцСЦй - романтичних, антропологСЦчних, феноменологСЦчних, &quo