ПСЦзнання миру: вСЦд мСЦфу до експерименту
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
t;фСЦлософСЦi життя", екзСЦстенцСЦалистських, що орСЦСФнтувалися на СЦншСЦ форми й методи пСЦзнання, нСЦж наука.
У фСЦлософськСЦй традицСЦi ця переорСЦСФнтацСЦя була названа"поворотом до людини", хоча справжньою поворотною крапкою в цьому змСЦстСЦ зявився свСЦтогляд И.Канта. В 20-ом столСЦттСЦ найбСЦльше яскраво виразив"переоцСЦнку цСЦнностей" в областСЦ пСЦзнання А.Камю, що вважав, що завдання полягаСФ не в тСЦм, щоб пСЦзнати навколишнСЦй свСЦт, а в тСЦм, щоб розяснити людинСЦ, як йому вижити в цьому свСЦтСЦ. Отже, найвищою цСЦннСЦстю, на думку Камю, володСЦють тСЦ форми пСЦзнання, якСЦ здатнСЦ вСЦдповСЦсти на це питання: мистецтво, мСЦф, СЦнтуiцСЦя взагалСЦ.
НаприкСЦнцСЦ 19-го столСЦття в руслСЦ неокантСЦантсьтва була почата спроба (СЦ досить успСЦшна) розмежувати "науки про природу" (природознавство) СЦ"науки про дух" ("науки про культуру").
Розглянута проблема стала й предметом дослСЦджень Э.Гуссерля, що вважав, що традицСЦйна наука СФ знанням про факти природноi дСЦйсностСЦ, але далека вСЦд найбСЦльш важливих питань життя людини. Тому вСЦн запропонував нове розумСЦння рацСЦональностСЦ, що повинне бути засноване на загальнСЦй науцСЦ, що включаСФ в себе й питання буття, СЦ проблеми людського СЦснування.
КрСЦм коротко розглянутоi дилеми тАЬсцСЦСФнтизм - антисцСЦСФнтизмтАЭ в останнСЦ десятилСЦття чСЦтко виявилася ще одна тенденцСЦя в духовнСЦй культурСЦ людства - це протистояння науки й антинауки (див.:2). Антинаука являСФ собою заявку на ясне, чСЦтке, конструктивне й функцСЦональне, потенцСЦйно всеохоплююче альтернативне свСЦторозумСЦння, у рамках якого декларуСФться можливСЦсть "науки", досить вСЦдмСЦнноi вСЦд тСЦСФi, котра вСЦдома нам сьогоднСЦ. Зусилля цього альтернативного свСЦторозумСЦння полягають у тСЦм, щоб вСЦдкинути, розвСЦнчати, перебороти класичну захСЦдну науку. Це - давнСФ, завзяте, але останнСЦм часом внутрСЦкультурне протиборство, що пСЦдсилилося, науки й антинауки. У цьому випадку конкурентами науки виступають мистецтво, мСЦф, фСЦлософське збагнення буття, паранаука, релСЦгСЦя, парарелСЦгСЦя (окультизм) СЦ т.д. Причиною того, що сьогоднСЦ часто звучать заклики обмежити науку, установити iй певнСЦ межСЦ, перебороти неi, СФ почуття небезпеки, що виникаСФ в багатьох людей у звязку з певними негативними наслСЦдками науково-технСЦчного прогресу. Автори антинаукових пСЦдходСЦв заперечують здатнСЦсть науки давати СЦстину, нерСЦдко розглядають науку як систему корисноi омани (слСЦдом за Ф.НСЦцше), пропонують "бСЦльше зробленСЦ", на iхнСЦй погляд, форми збагнення буття.
5. СучаснСЦ СЦнтерпретацСЦi взаСФмини науки й цСЦннСЦсних форм пСЦзнання
Можна видСЦлити два типи СЦнтерпретацСЦi взаСФмини науки й поза наукових форм знання. Перший тип сходить до концепцСЦй Ф.НСЦцше й О.Шпенглера, якСЦ, говорячи мовою методологСЦi науки, заперечували в науки особливий епСЦстемологСЦчний статус. Тобто вони вважали, що наука - це мСЦф сучасностСЦ. ПослСЦдовниками даноi точки зору в руслСЦ постпозСЦтСЦвизму СФ П.Фейерабенд, М.Хессе й СЦн. У роботСЦ П.Фейерабенда "Проти методологСЦчного примуса" СФ глава за назвою "Наука - мСЦф сучасностСЦ", у якСЦй вСЦн пише наступне:"...вСЦддСЦлення держави вСЦд церкви повинне бути доповнене вСЦддСЦленням держави вСЦд науки - цього найбСЦльш сучасного, найбСЦльш агресивного й найбСЦльш догматичного релСЦгСЦйного СЦнституту. Таке вСЦддСЦлення наш СФдиний шанс досягти того гуманСЦзму, на який ми здатнСЦ, але якого нСЦколи не досягали" (4, с.450).
До другого типу СЦнтерпретацСЦi цСЦСФi проблеми можна вСЦднести точку зору, вСЦдповСЦдно до якоi наука, з одного боку, СЦ релСЦгСЦя, мСЦфологСЦя, мистецтво, з СЦншого боку, СЦстотно розрСЦзняються й становлять як би два полюси в сучаснСЦй культурСЦ. Але в той же час мСЦж ними немаСФ непрохСЦдноi гранСЦ. БСЦльше того, вони мають тенденцСЦю до зближення. Ця точка зору сходить до СЦдей Ф.М.ДостоСФвського, Н.Рериха, П.Тейяра де Шардена, А.Н.Уайтхера й СЦн.
Ф.М.ДостоСФвський говорив про необхСЦднСЦсть руху людства до цСЦлСЦсноi гармонСЦчноi культури, до доброго розуму. Якщо, за його словами, СЦстина (наука й РЖсус Христос (добро) розСЦйдуться, то вСЦн волСЦв залишитися з добром, а не з СЦстиною. ВСЦн критикував науку (або як вСЦн виразився "напСЦвнауку") саме за те, що в нСЦй нерСЦдко вСЦдсутнСЦй гуманСЦзм, добро. Розум без добра його насторожував. Такий рацСЦоналСЦзм вСЦн не приймав, тому що вловив тенденцСЦю, що зароджувалася, сцСЦСФнтизацСЦi громадського життя й виступив проти ii, тобто проти того, щоб бачити в науцСЦ СФдину систему розумСЦння миру й людини.
Н.К.Рерих мрСЦяв про перетворення суспСЦльства шляхом розвитку й злиття в ньому двох культурних початкСЦв - захСЦдного й схСЦдного. Така нова пСЦдстава громадського життя повинне нести в собСЦ, за його переконанням, гармонСЦю СЦстини, добра й краси.
П.Тейяр де Шарден дослСЦджував питання про необхСЦднСЦсть зближення й злиття науки й релСЦгСЦi. Причому сам використав досягнення науки у своiй християнськСЦй доктринСЦ, створюючи еволюцСЦйне християнство. По сутСЦ справи християнство приймаСФ в нього "близько науковий" вид. Це християнський модернСЦзм, що шукаСФ новий образ релСЦгСЦi, новий образи вСЦри й знання, новий синтез релСЦгСЦi, науки, мистецтва, моралСЦ. РелСЦгСЦя перетворюСФться в Тейяра де Шардена в СЦншу систему знання. Це знання про змСЦст универсума, про досконалСЦсть, про абсолют, про прогрес, про СЦдеал, про добро, про СФднСЦсть миру. У книзСЦ "Феномен людини" Тейяр де Шарден назвав цей синтез, що народжуСФться, науки, етики й релСЦгСЦi "конвенцСЦСФю духу".
БлизькСЦ за змСЦстом СЦдеi розвивав й А.Н.Уайтхед. На його думку, науцСЦ й релСЦгСЦi властив давнСЦй конфлСЦкт. Але вСЦн повинен бути переборений, тому щ