ПСЦзнання миру: вСЦд мСЦфу до експерименту
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
обмеженСЦсть. РЖ тодСЦ не буде розбСЦжностей мСЦж наукою й релСЦгСЦСФю. М. ДунаСФв затверджуСФ, що рСЦвень духовний доступний пСЦзнанню вСЦрою. РЖ нСЦчим СЦншим. РЖ далСЦ: Наука неспроможна перед чудом. Тому що СФ чудо? Не порушення земних законСЦв, нСЦбито непорушних... Закони цСЦ, котрими й займаСФться наука, суть лише властивостСЦ занепалого миру. Закони ж справжнСЦ, природнСЦ - перебувають у БлагодатСЦ СЦ проявляють себе у свСЦтСЦ БлагодатСЦ. Там немаСФ хвороб - СЦ на ЗемлСЦ вСЦдбуваСФться зцСЦлення безнадСЦйне хворих. Там немаСФ смертСЦ - СЦ тут людина може бути вСЦдроджена. Чудо СФ виявлення законСЦв миру у свСЦтСЦ БлагодатСЦ, коли вСЦчнСЦсть, нехай ненадовго, але перериваСФ перебСЦг часу... Звичайно, СЦ у свСЦтСЦ матерСЦальному ще СФ чимало поки загадкових для науки явищ, якСЦ вона згодом пояснить. Але чудеса до таким не ставляться, наука, повторимо, перед ними неспроможна.
З вищесказаного видно, що виправдуСФться релСЦгСЦйний спосСЦб освоСФння миру. ПриродничСЦ науки пСЦзнають матерСЦальний рСЦвень буття. Отут вони, безперечно, авторитети. А рСЦвень духовний доступний пСЦзнанню тСЦльки вСЦрою й нСЦчим СЦншим. Виправдання власного СЦснування йде специфСЦчним образом: СЦншСЦ способи освоСФння миру не заперечуються, але показуСФться iхня обмеженСЦсть. РЖ для масовоi свСЦдомостСЦ це психологСЦчно безпрограшний пСЦдхСЦд, тим бСЦльше, що наука сьогоднСЦ йому нСЦчого протиставити не може.
2. ТСЦльки всСЦ разом способи освоСФння миру забезпечують життСФдСЦяльнСЦсть людини. Тут спостерСЦгаСФться одна сучасна особливСЦсть. На раннСЦх стадСЦях еволюцСЦi людини й суспСЦльства чоловСЦк, щоб вписатися в мир, використав, як правило, якийсь один спосСЦб освоСФння миру. Чим вище рСЦвень розвитку суспСЦльства, чим вище рСЦвень розвитку конкретних способСЦв освоСФння миру, тим стаСФ помСЦтнСЦше, що людина в процесСЦ своСФi життСФдСЦяльностСЦ використаСФ iх усе. Чому ж сьогоднСЦ, коли так високий рСЦвень розвитку науки й технСЦки, людина не може обСЦйтися тСЦльки цими способами освоСФння миру? Справа в тому, що мир науки маСФ потребу в доповненнСЦ людськими цСЦнностями й змСЦстами. Наука й духовно-практичнСЦ способи освоСФння дСЦйсностСЦ (мистецтво, мораль, релСЦгСЦя) можуть СЦснувати, тСЦльки доповнюючи один одного. Мир науки сам по собСЦ позбавлений надСЦi, жалю, турботи й СЦнших людських якостей СЦ почуттСЦв. ТСЦльки через гуманСЦтарний компонент культури людина може прилучитися до цих цСЦнностей. Без звязку природно наукового й гуманСЦтарного неможливо гармонСЦйний розвиток особистостСЦ в СФдностСЦ СЦстини, добра й краси. РЖ все-таки в кожноi конкретноi людини СФ домСЦнуючий спосСЦб освоСФння миру, хоча вона може це й не усвСЦдомлювати.
3. СучаснСЦй людинСЦ призначено жити, дСЦяти, приймати вСЦдповСЦдальнСЦ рСЦшення на границСЦ наукового знання й СЦнших способСЦв освоСФння людиною миру. Вона часто переходить цСЦ границСЦ. При цьому вона не повинна забувати, що повиннСЦ бути змСЦненСЦ правила гри. Виходить, сьогоднСЦ здобуваСФ СЦстотне значення встановлення границь застосовностСЦ рСЦзних способСЦв освоСФння миру, норм й установок кожного з них. Не можна думати, що це вже зроблено й що це зробити легко. Це надзвичайно важке завдання хоча б тому, що границСЦ кожного способу освоСФння миру рухливСЦ. МСЦняються СЦ iхнСЦ норми й установки. Особливий СЦнтерес сьогоднСЦ представляСФ встановлення границь наукового способу освоСФння миру (5).
На жаль, сьогоднСЦ чоловСЦк точно встановити границСЦ наукового знання не може. Прийнято вважати, що область наукового знання про свСЦт становлять усСЦлякого роду факти СЦ iхнСЦ логСЦчнСЦ перетворення.
Верхня границя знання - мова як система знакСЦв, що служить засобом людського спСЦлкування й мислення, соцСЦальною засобом одержання, перетворення, зберСЦгання й передачСЦ СЦнформацСЦi, а також керування людським поводженням. Це означаСФ, що до наукового знання можна вСЦднести лише те, що можна пояснити словами. Але не все, що можна сказати в мовСЦ, як пСЦдкреслюСФ М.С. Козлова (5), ставиться до наукового знання. Науковому знанню пСЦдвладно лише те, про що можна формулювати потенцСЦйно щирСЦ або помилковСЦ висловлення. Якщо ж висловлення не можна оцСЦнити з погляду тАЬСЦстинно - не СФ СЦстинною тАЭ, то воно вважаСФться безглуздим. Наука не боiться помилкових висловлень. Згодом вони обовязково виявляються й усуваються. Вона боiться безглуздих тверджень. РЖ найважливСЦше завдання наукового способу освоСФння миру - iхнСФ виявлення й видалення з науки.
Щоб висловлення можна було оцСЦнити як щире або помилкове, воно повинне формулюватися в мовСЦ по наступнСЦй логСЦчнСЦй схемСЦ: якщо справедливо даний комплекс умов, то буде те-те.
Дана норма не тСЦльки дозволяСФ здСЦйснювати перевСЦрку СЦстинностСЦ наукових тверджень, але й проводити матерСЦальне й теоретичне експериментування, що винятково важливо для розвитку науки.
Експериментування з дослСЦджуваними обСФктами за схемою тАЬщо буде з обСФктом, якщо вСЦн буде перебувати в таких умовахтАЭ створюСФ запас рСЦшень. А це не тСЦльки вихСЦд у практику, але й створення теоретичних умов проникнення в невСЦдомСЦ областСЦ реальностСЦ.
На пСЦдставСЦ цСЦСФi норми в науцСЦ ставлять СЦ зворотнСЦ завдання: якСЦ треба створити умови, щоб проходив таке-те процес. Наприклад, при яких умовах термоядерна реакцСЦя може стати керованоi.
За верхньою границею знання перебувають тСЦ аспекти миру, якСЦ не можна виразити у висловленнях пСЦзнавального типу. Тут мир осягаСФться цСЦлСЦсно, виникаСФ почуття нашоi причетностСЦ до миру й життя, стають значимими проблеми Бога, сенсу життя, смертСЦ, щастя й горя.
РД й нижня границя знання. Це система висловлень, якСЦ для людини СЦнтуiтивно яснСЦ, не викликають доказових заперечень, на?/p>