Передумови, рушійні сили та перспективи еволюції російсько-грузинського конфлікту у Південній Осетії
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
»и обхідні і неконтрольовані нею шляхи поставок енергоносіїв, починаючи від газопроводу Баку Тбілісі Ерзурум та нафтопроводу Баку Тбілісі Джейран, до перспектив створення газопроводу Набукко та використання нафтопроводу ОдесаБроди і нафтопроводів Грузії для збільшення обсягів транспортування каспійської нафти до Європи [1, с. 150].
Ці проблеми загострювались на фоні ресурсного дефіциту Росії зростання обсягів видобутку нафти в Казахстані та газу в Туркменістані і збільшення перспектив перетворення Азербайджану на головного транзитера в Каспійському регіоні.
Не слід виділяти енергетичний фактор як головну причину поведінки Російської Федерації в конфлікті довкола Південної Осетії і Абхазії, але й відкидати його як другорядний не можна.
Цей фактор найбільше вплинув на Туркменістан, Казахстан і Азербайджан, які продовжують активно шукати нових шляхів експорту зростаючих обємів власних енергоносіїв в обхід традиційних російських коридорів.
Що стосується глобальних наслідків, то вони наслідки повязані передусім із еволюцією глобального розподілу сили. При цьому, однак, війна не зумовила безпосередньої зміни позиції Росії в міжнародному порядку. Захід не визнав імперських амбіцій Москви (у певному сенсі навіть навпаки, оскільки міністри закордонних справ G8 консультувалися без участі представника Російської Федерації) [7].
Конфлікт передусім показав, що єдність Заходу перед лицем Росії є фікцією (принаймні, поки Москва не атакує члена НАТО). Захід не має наміру визнавати за Росією виключне право вирішувати про стан справ у СНД, проте він також не в стані протистояти політиці Кремля. Виявилося також, що можливості Заходу тиснути на Росію є обмеженими, оскільки Москва готова принести в жертву напр. членство в СОТ задля односторонніх політичних дій. При цьому Москва вирішила не замикати собі каналів співпраці із Заходом, прагнучи показати західним державам, що готова їм допомогти, якщо вони визнають її інтереси (про це свідчить напр. збереження транзиту забезпечення для сил НАТО в Афганістані).
Конфлікт продемонстрував, що не може бути й мови про співпрацю Росії та ЄУ у спільному сусідстві, а збільшення впливу ЄУ в регіоні СНД буде натрапляти на протидію Росії. Конфлікт може зумовити більшу активність щодо держав СНД (економічні чи візові послаблення). Наслідком конфлікту може також стати інтенсифікація дій ЄУ, спрямованих на забезпечення альтернативних до російських джерел поставки передусім газу, а також збільшення зусиль на користь спільної енергетичної політики.
Конфлікт в Грузії показав обмеженість впливів США у глобальному масштабі. Це може сприяти тому, що Росія шукатиме також інші можливості підважити американське домінування. В США з нагоди виборів відбудеться дискусія, чи Сполучені Штати повинні йти на конфронтацію із Росією, чи повинні відмовитися від амбіцій у СНД [11].
Наслідки конфлікту для незахідного світу важко передбачити. Загалом, Росія показала, що може протиставляти себе США, однак це не означає, що інші держави вважатимуть її настільки сильною, щоб входити з нею в близькі союзи. В глобальному вимірі безпосереднім результатом російської інтервенції буде участь європейських держав в новій глобальній гонці озброєнь шляхом збільшення видатків на реформу збройних сил. З іншого боку, слід рахуватися зі збільшеним попитом на російську зброю на світових ринках, що може дати Росії можливість розвивати нові військові технології
Окрема треба сказати про наслідки конфлікту для України. Позиція України безперечно вплинула на російсько-українські відносини. Україна вчинила цілком правильно, тому що в такій ситуації залишати Грузію на одинці з такими колосальними викликами її територіальній цілісності та суверенітету, ми не могли. Тим більше що Грузія є членом ГУАМ. А оскільки ГУАМ важлива структуру для держави, то Україна мала надати підтримку Грузії [15].
З кроків МЗС України ми бачимо, що Україна проявляє досить велику активність щодо підтримки Грузії та мирного врегулювання конфлікту.
Україна мала достатньо юридичних передумов не пускати кораблі ЧФ назад до Криму. Тому що згідно з міжнародними нормами країна, з території якої здійснюються бойові дії проти третьої сторони, вважається агресором. Це означає, якщо ЧФ вступає в бойові дії проти третьої країни, та третя країна має всі підстави розглядати Україну як агресора
Але є ще один аспект війна з Грузією створила передумови щодо для національної безпеки України.
Україна мусить вжити цілий комплекс заходів для посилення державності, для посилення своїх впливів, особливо в Криму. Це повинні бути заходи поліцейського, військового, політичного, економічного характеру. Має бути розроблена програма протистояння зовнішнім впливам, тому що Крим дуже легко перетворюється на гарячу точку. Поки він не був поміж гарячих точок, але стоїть на черзі наступного етапу російської експансії [23, с. 15].
І останнє, про що треба наголосити це гуманітарні наслідки російсько-грузинського конфлікту. Дуже багато розмов та дискусій ведеться про політичні та економічні наслідки російсько-грузинської війни, але крім них, не можна обійти увагою і гуманітарні наслідки, адже війна це завжди людські жертви та розруха. Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) вже наголошувала на цьому питанні ПАРЄ стурбована гуманітарними наслідками російсько-грузинської війни. Парламентська Асамблея вважає негайним пріоритетом вирішення питань гуманітарних наслід?/p>