Передумови, рушійні сили та перспективи еволюції російсько-грузинського конфлікту у Південній Осетії
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
аби дискредитувати прихильників Грузії. З іншого боку виправдати власні дії. Тому антиамериканські заяви в Росії це не інакше як інформаційно-пропагандистську війну.
Війна не може не залишити після себе наслідків, а конфлікт такого роду як цей, який торкнувся далеко не тільки внутрішньої політики, а і світової, багато чого змінив у політичних, економічних відносинах між країнами [20].
В першу чергу треба зазначити, що визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії супроводжувалося готовністю Москви до конфронтації із Заходом, це проявилося у тимчасовій відміні деяких угод, повязаних із вступом у СОТ, обмеженні співпраці із НАТО, гострій риториці. Вже тепер видно наслідки цих дій у російському, регіональному та глобальному вимірах.
Найбільш суттєві наслідки стосуються СНД, оскільки Росія продемонструвала рішучість та власні можливості (включно із застосуванням сили) у захисті своїх впливів у цьому регіоні. Відтак, можна сподіватися значного зростання тиску на держави СНД, аби вони поважали російські інтереси. Російсько-грузинський конфлікт також зменшив ймовірність отримання країнами ЄУ доступу до альтернативних джерел енергії з простору СНД. Глобальні ж наслідки, повязані зі зміною співвідношення сил, будуть розтягнуті в часі й залежатимуть від реакції західного світу та сприйняття Росії в незахідному світі [23, с. 24].
Розглянемо насамперед наслідки для внутрішньої та зовнішньої політики РФ. Передусім зауважено зміцнення позиції В. Путіна як російського лідера, спрямовані на послаблення позиції Медвєдєва. Що стосується економічної сфери РФ, то війна в Грузії матиме той наслідок, що в довготривалій перспективі збільшиться сприйняття економіки в Росії як засобу зовнішньої політики, зміцниться роль держави в економіці, а також очікується підпорядкування економічних інтересів політичним. Можна сподіватися зростання видатків на оборонний сектор, концентрації уваги влади на великому бізнесі, збільшення ризику для закордонних інвесторів. Крім того, Росія продемонструвала, що вступ до СОТ не є для неї престижною справою (їй не залежить на швидкому вступі до цієї організації).
Як наслідок у зовнішній політиці можна визначати подальше зростання російського унілатералізму. Конфлікт також унаочнив, що Москва перестала вбачати престижною для себе участь в міжнародних організаціях (наприклад, G8 чи СОТ), натомість російська еліта більш престижним для себе вважає здатність діяти самостійно за американським зразком [29].
Для регіону СНД конфлікт також матиме важливі наслідки, оскільки однією з причин війни в Грузії є прагнення Росії зайняти беззаперечну позицію в СНД і відтак обмежити західну присутність у цьому регіоні в політичній, економічній сферах та сфері безпеки. Цілі в регіоні СНД Росії поки що вдалося реалізувати лише частково. Кремль підтвердив, що має політичну волю та інструменти (в тому числі військові) для впливу на ситуацію в державах СНД, у той час, як останні не можуть розраховувати на серйозну підтримку з боку Заходу, зокрема на військове втручання. Кремль також підтвердив, що має волю і здатність, щоб у випадку потреби дестабілізувати ситуацію в окремих державах СНД, що може призвести до ескалації локальних конфліктів і паралічу ключової енергетичної інфраструктури. Наслідком російської збройної інтервенції в Грузію слід також вважати продовження і de facto узаконення військової присутності Росії в західній частині Південного Кавказу [29].
Експерти стверджують, що поки рано оцінювати, якою мірою держави СНД вирішать обмежити свою співпрацю із Заходом і більше зважати на російські інтереси. Досі ці країни намагалися зберігати нейтральну позицію, запевнюючи Росію у своїх позитивних намірах. При цьому відсутність рішучих дій з боку Заходу буде інтерпретовано як слабкість.
Якщо говорити про енергетичний вимір, то, конфлікт відбився і на Кавказі, і на Центральній Азії. Війна показала реальність загрози стабільності й безпеки транспортування енергетичної сировини через Грузію. Вона також показала, що Росія має реальні засоби впливу на транспортування енергетичної сировини через Південний Кавказ. І хоча Росія на цьому етапі не наважилася їх застосувати, вона може заблокувати зростання значення цього транзитного каналу. Це може також призвести до зменшення значення Заходу і зростання значення Китаю в нафтово-газових секторах держав регіону (підписання договору Китай-Туркменістан про продаж додаткових 10 млрд. кубометрів) [30].
Енергетичний аспект конфлікту на Кавказі зачіпає інтереси багатьох енергетичних гравців регіону та має наслідки для України, яка є і прагне залишатись важливим потенційним транзитером каспійських і центрально-азійських енергоносіїв до Європейського Союзу.
Прагненням Росії є не тільки постачати власні енергоносії переважним чином до Європи та контролювати шляхи їх поставок, а значить отримувати прибутки і від транзиту, але й взяти на себе роль єдиного посередника в поставках газу та нафти з країн Каспію і Центральної Азії.
Наміри Росії вирішити ці проблеми в Чорноморсько-Каспійському регіоні існували задовго до конфлікту з Грузією. Саме тому Росія запропонувала і вживає активних кроків із створення нових енерготранспортних коридорів, до яких слід віднести газопроводи Північний потік і Південний потік, нафтопроводи Бургас Александруполіс і БТС-2.
Однак, розвиток власних транспортних проектів не задовольняв Росію. Все більшу занепокоєність виклика?/p>