Передумови, рушійні сили та перспективи еволюції російсько-грузинського конфлікту у Південній Осетії
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
»ю над ситуацією на кордоні з Південною Осетією та Абхазією. Перевівши ж протистояння з Росією у відкриту форму, Саакашвілі вже руками російської сторони змусив грузинів залишити землі в Південній Осетії та Верхнього Кодорі на території Абхазії. Таким чином, оголошуючи ці території окупованими Росією, він, з одного боку, не відмовляється від своєї обіцянки повернути їх Грузії, з другого ліквідує постійний внутрішньополітичний подразник, повязаний з обстрілами грузинських поселень, що дає змогу, у тому числі за допомогою великої фінансової підтримки західних країн, облаштувати біженців на території інших регіонів Грузії. При цьому відсутність відкритих збройних конфліктів відкриває Грузії дорогу до НАТО. Отже, спробуємо зробити підсумки стосовно тих сил, завдяки яким вибухнули події 8 серпня 2008 року [12].
Перш за все головною рушійною силою війни був політичний та економічний інтерес двох найвпливовіших держав США та Росії, протистояння Заходу та Сходу. Зовнішньополітичний інтерес цих держав на той момент був повязаний також і з політичною боротьбою, яка точилась як всередині цих країн у США (вибори президента), так і у Росії (спроби опозиції послабити вплив Путіна). Залучаючи росіян до великої гри, американці отримали стратегічну перевагу. Як відомо, сторона, яка піддається нападу, неминуче опиняється в менш вигідному становищі, оскільки їй значно важче виробити чіткіший стратегічний план. Жертва агресії може тільки будувати припущення про стратегічний задум супротивника, тоді як нападаюча сторона, принаймні, знає напрям першого удару.
Другою основною рушійною силою конфлікту був економічний інтерес, повязаний з контролем над розподілом енергоресурсів Каспійського регіону. Вибух заморожених конфліктів в Південній Осетії і в Абхазії вніс корективи до поставок каспійських енергоносіїв. Вже через декілька днів після початку конфлікту в Південній Осетії Казахстан призупинив експорт нафти через Грузію.
Ключова мета США Іран, тому що отримавши Іран, США не тільки взяли б під свій контроль величезні вуглеводневі запаси цієї країни, але це ще можливість впливати на енергопостачальників Грузію Вірменію Азербайджан, через які можна впливати на Іран і Туреччину, чинити вплив на країни Східної Європи, в тому числі і Україну.
У будь-якому випадку конфлікт на Кавказі породив сприятливі наслідки для енергетичних інтересів і Росії в цьому регіоні. Має він свої наслідки і для України. У сфері нафти продемонстрована вибухонебезпечність і нестабільність Кавказу ставить під сумнів надійність Євроазіатського нафтотранспортного коридору в цілому. В газовій сфері ситуація для України є двоякою.
На нашу думку, перерозподіл впливу на постачання енергоносіїв, не вперше вже стає причиною виникнення міждержавних конфліктів, у тому числі і воєнних. В даному випадку попри всі причини, які розглядалися, і всі думки, які ми аналізували, головною рушійною силою російсько-грузинського конфлікту залишається економічний інтерес в сфери нафтодобування.
Розділ 3. Наслідки російсько-грузинської війни для міжнародної політики та українсько-грузинських відносин
Міжнародна спільнота, безумовно, схиляється на сторону Грузії. Це видно з рішень ООН, яка відхилила пропозицію Росії з відповідною заявою щодо Грузії як агресора. Також це видно й по ЄС. Провідні країни ЄС, наприклад, Німеччина, Франція, Польща осудили військові дії Росії. Позиція США теж відома. Президент Буш оцінив військові дії Росії як неадекватні.
Усі факти говорять про те, що міжнародна спільнота стоїть на боці грузинської сторони. Хоча Грузія сама вдалася до власне силових методів за прикладом того, як це намагалася робити Росія з Чечнею. Тобто щодо силових методів Грузія деякою мірою уподібнилася Росії.
Країни ЄС вели політику, спрямовану на мирне врегулювання всіх проблем, повязаних з Грузією. Ні Німеччина, ні Франція, ні інші країни ЄС, як і країни НАТО, жодних вказівок Грузії дати не могли, бо політика цих організацій є прямо протилежна тому, що зараз відбувається. Наскільки Франція та Німеччина були чутливими до російських інтересів, ми це побачили на Бухарестському самміті НАТО. Малоймовірно, аби США підштовхнули Грузію до війни з Росією [13].
Очевидно, що в Тбілісі була певна мотивація, аби вдатися до таких крайніх заходів. Не думаю, що в Грузії ніхто не усвідомлює того, що застосування сили проти Південної Осетії наштовхнеться на війну з Росією. Це було досить легко прогнозувати. Але, очевидно, обставини були такі, які змусили Грузію піти на такий надзвичайно ризикований крок з точки зору наслідків для самої Грузії.
Для Росії це дуже добра нагода, тому що в силовому варіанті вона однозначно переважає. Це дасть тепер Росії підставу говорити, що російські війська звідти не підуть. Там постійно перебуватиме кілька воєнних гарнізонів. Таким чином, Грузія втратить будь-який вплив на ті території. А що найважливіше, втратить можливість політичного врегулювання конфлікту в Південній Осетії. Хоча, на відміну від Абхазії, у Південній Осетії залишалася велика кількість етнічного грузинського населення. А це залишало певні сподівання на вирішення конфлікту мирним шляхом [18].
Але сталося так, що конфлікт із грузинсько-осетинського перетік у війну між Грузією та Росією. А війна це не лише кулі, вибухи і все, що повязане з фізичним застосуванням, але це також і ідеологічна війна. Звичайно, російські ЗМІ ведуть таку інформаційну, ідеологічну війну, спрямовану на те,