Передумови, рушійні сили та перспективи еволюції російсько-грузинського конфлікту у Південній Осетії
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?ти використано сукупність загальнонаукових методів: метод аналізу фактів та статей, метод порівняння, а також міждисциплінарного підходу з використанням даних історії, політології, країнознавства та інших дисциплін.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. В першому розділі роботи Історичні витоки та сучасні причини виникнення російсько-грузинського конфлікту 2008 року розглядається політичне тло теми нашого дослідження і робиться спроба визначити причини цього конфлікту. В другому розділі Рушійні сили політичного конфлікту між Росією та Грузією подається розгорнута характеристика політичних подій на основі даних та фактів представлених аналітичними службами різних країн. В третьому розділі Наслідки російсько-грузинської війни для міжнародної політики та українсько-грузинських відносин аналізуються наслідки російсько-грузинської війни для світової спільноти, та тенденції визначення зовнішньої політики Україні в світі цих подій.
Розділ 1. Історичні витоки та сучасні причини виникнення російсько-грузинського конфлікту 2008 року
Будь-який політичний конфлікт між державами ніколи не виникає сам по собі, а завжди має історичні корені. Ось і в даному випадку, для того, що зрозуміти і визначити причини російсько-грузинського конфлікту, нам необхідно звернутися до історії грузино-абхазьких відносин.
Абхазія, як і інші регіони країни (Імеретія, Гурія, Аджарія), була провінцією Грузії. У феодальній Грузії ці провінції були князівствами або дрібними царствами. У 1921 1931 роках Абхазія мала статус союзної республіки, що обєднувалася з Грузією на основі особливого союзного договору. У лютому 1931-го її статус знизили до рівня автономної республіки в складі Грузії. Це продиктовано поглядами Сталіна, згідно з котрими абхазці, як примітивний народ, мали розчинитися в середовищі культурного грузинського народу. Протягом XX століття Грузія стосовно абхазців проводила не найсприятливішу політику. У період перебудови за одним із проектів автономіям пропонувалося надати такі само права, що й союзним республікам. Абхазький національний рух активно підтримав цю ідею. У листі-зверненні 1988 року було висунуто вимогу повернення Абхазії статусу Радянської Соціалістичної республіки, який вона мала в перші роки (1921 1931) Радянської влади [3, с. 40].
Напруженість між грузинами і абхазами зявилася в кінці 1980-х років, що було викликане закликами грузинських націоналістичних угрупувань до незалежності від СРСР. Абхазьке керівництво, навпаки, хотіло б залишитися у складі СРСР, особливо після того, як в 1989 році в Тбілісі пройшли масові демонстрації, в ході яких, зокрема, звучали вимоги ліквідації абхазької автономії. Побоюючись нової хвилі грузинізації, абхазькі власті розглядали для себе відділення від Грузії як кращий варіант. При цьому слід зазначити, що на той період абхази складали національну меншість в республіці.
Одночасно з розпадом СРСР політичні конфлікти в Грузії перейшли у фазу відкритого озброєного протистояння як між Грузією і автономіями (Абхазія, Південна Осетія), так і усередині Грузії як такий. 21 лютого 1992 року правляча Військова порада Грузії оголосила про відміну радянської конституції і відновлення конституції Грузинської демократичної республіки 1921 року.
Повернувшись до Грузії в березні 1992 року, Шеварднадзе очолив тимчасовий парламент Державну Раду. Держрада контролювала велику частину території Грузії, за винятком Південної Осетії, Аджарії і Абхазії. Одночасно продовжувалася громадянська війна в Мінгрелії, на батьківщині Гамсахурдіа, де вірні йому сили утримували місто Зугдіді.
Абхазьке керівництво сприйняло відміну радянської конституції Грузії як фактичну відміну автономного статусу Абхазії, і 23 липня 1992 року Верховна Рада республіки (при бойкоті сесії з боку депутатів-грузин) відновила дію Конституції Абхазької Радянської республіки 1925 років, згідно якої Абхазія є суверенною державою (це вирішення Верховної Ради Абхазії не було визнане на міжнародному рівні). Верховна рада розділилася на дві частини абхазьку і грузинську [5].
До жовтня 1992 року, отримавши поповнення і велику кількість сучасного озброєння, абхази взялися до наступальних дій. Першим було відбито місто Гагри, в боях за який велику роль зіграв так званий абхазький батальйон під командуванням Шаміля Басаєва.
При цьому в зоні конфлікту, на території, контрольованій абхазькими і грузинськими силами, виявилося декілька частин російських Озброєних Сил, що знаходилися тут ще з радянських часів. Вони офіційно зберігали нейтральний статус, займаючись охороною майна Міністерства оборони РФ і забезпеченням безпеки гуманітарних операцій. В той же час російські військовослужбовці виконували і розвідувальні операції на користь абхазів.
Нейтральний статус російських військовослужбовців не заважав грузинським озброєним загонам піддавати їх обстрілу, викликаючи у відповідь вогонь. Ці провокації частенько наводили до жертв серед мирного населення.
Ситуація на абхазькому фронті з осені 1992 роки до літа 1993 роки залишалася незмінною, поки в липні абхазькі сили не почали настання на Сухумі, узявши його в кільце і піддаючи артилерійському обстрілу. Сам Шеварднадзе, що узяв на себе керівництво обороною, виявився в пастці. 20 - 28 вересня 1993 року розгорілася битва, що увійшла до історії конфлікту як