Передумови, рушійні сили та перспективи еволюції російсько-грузинського конфлікту у Південній Осетії
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
ів актуалізуються світовою фінансовою кризою, російсько-грузинської війною, українсько-російським газовим конфліктом, проблемами у відносинах України з ЄС та НАТО, втратою Україною статусних позицій регіонального лідерства.
Політична стабільність існуючої політичної системи внаслідок зіткнення діаметрально протилежних поглядів на тенденції світового розвитку з боку основних сил (США, Європи, Російської Федерації, Китаю та інших) не може розглядатися як стала величина. Яскравим прикладом цього є виникнення збройного конфлікту між Російською Федерацією та Грузією в серпні 2008 року. Збройне зіткнення між державами відповідає вимогам сьогодення: розгорнулося активне протистояння не лише військово-технічних засобів (особового складу та військової техніки регулярних військ), а й інформаційних. Причому інформаційне протистояння було розгорнуте та велося ще задовго до початку бойових дій, забезпечувало та супроводжувало хід бойових дій та продовжувалось після закінчення бойових дій.
Головною метою Росії було й залишається недопущення вступу Грузії в НАТО та появи нових гравців у регіоні, який забезпечує транзит каспійської нафти на світові ринки.
А для Сполучених Штатів важливим є, навпаки, сприяння вступові Грузії в НАТО та забезпечення легітимізації своєї присутності на Кавказі.
Конфлікт довкола Південної Осетії і Абхазії вплинув на різноманітні аспекти діяльності в Європі та світі. Особливу увагу слід звернути на енергетичний аспект конфлікту на Кавказі, який зачіпає інтереси багатьох енергетичних гравців регіону та має наслідки для України, яка є і прагне залишатись важливим потенційним транзитером каспійських і центрально-азійських енергоносіїв до Європейського Союзу.
Прагненням Росії є не тільки постачати власні енергоносії переважним чином до Європи та контролювати шляхи їх поставок, а значить отримувати прибутки і від транзиту, але й взяти на себе роль єдиного посередника в поставках газу та нафти з країн Каспію і Центральної Азії. Зрозуміло, що енергетичний фактор не можна виділяти як головну причину поведінки Російської Федерації в конфлікті довкола Південної Осетії і Абхазії, але й відкидати його як другорядний не можна.
На тлі цих подій, Україна опинилася в особливій ситуації, тому що на українській території базується військове обєднання Чорноморський флот РФ. Тому це спричинило загрозу національній безпеці України, і це було одною з причин, чому України не могла залишитися нейтральною ця сила застосовується проти інших країн.
Російсько-грузинській конфлікт підкреслив деякі суттєві тенденції сучасної системи міжнародних відносин. Так, після спроб формування більш гомогенного світового середовища, світ знову повертається до фрагментації політичного простору, за умов якої позиція більшості держав безпосередньо повязана з геополітичною віддаленістю або наближеністю до зони конфлікту/кризи. Адже в умовах фактичної війни, учасником якої була ядерна держава постійний член РБ ООН, більшість держав утрималася від формулювання власної позиції по суті конфлікту й обмежилася лише висловленням жалю з приводу нього як такого.
Поміж провідними гравцями міжнародної політики, від провідних країн ЄС до США, Японії, Індії та Китаю, перемогли власні егоїстичні інтереси, а не прагнення до забезпечення універсального режиму безпеки в світі або регіоні.
Цей конфлікт став також свідченням ренесансу силової політики, використання збройних сил як ефективного інструменту зовнішньої політики. Неспроможність міжнародного співтовариства втрутитися в конфлікт та покласти йому край (продемонстровано вже вкотре і в останнє під час військової операції Ізраїлю в секторі Газа) підтверджує, що в сучасному світі принаймні великі держави та регіональні лідери можуть вдаватися до застосування сили для демонстрації свого статусу та захисту власних інтересів.
Для України цей досвід підтверджує абсолютну небезпечність конфронтаційних сценаріїв у відносинах із великими державами, насамперед, із Росією, та відсутність будь-яких міжнародних гарантій у разі розгортання прямого конфлікту. Асиметрія у російсько-українських відносинах залишається некомпенсованою та грає не на користь України. За цих умов Києву необхідно шукати системний компроміс з Росією. Проведення конфронтаційної політики та політики сприяння демократії на пострадянському просторі в дусі вже старої американської адміністрації можуть призвести до охолодження відносин з більшістю держав, які віддають перевагу діалогу з Росією, до втрати перспектив привілейованих відносин з такими державами та маргіналізації України.
Список використаної літератури
- Бердзеншвили Д. Какие препятствия уготовила нам Россия / Д. Бердзеншвили // Каспійсько-чорноморський регіон умови та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної конференції. К., 1998. С. 149 - 156.
- Бурджанадзе: війна з Росією відкинула Грузію на 15-20 років назад // режим доступу : http : // www.unian.net/ukr/news/news-303281.html. 2009. 28 лютого.
- Вітман К. Витоки грузино-абхазького конфлікту / Костянтин Вітман // Віче. 2008. №18. С. 40 - 43.
- Глушков В. О. Створення зони антитерористичної безпеки у Чорноморському регіоні: геополітичний та правовий виміри / В. О. Глушков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2003. №8. С. 19-21.
- Грузино-абхазский конфликт: краткая история. Справка // режим доступу : http : // www.rian.ru/spravka/20080701/112698696.html. 2008. 1 липня.
- Грузия: Н?/p>