ОсобливостСЦ мСЦжнародних стандартСЦв щодо прав та свобод людини СЦ громадянина
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?о процесу повинно стати закрСЦплення у масовСЦй правосвСЦдомостСЦ поняття прав людини як прСЦоритетного порСЦвняно з СЦншими соцСЦальними цСЦнностями.
РоздСЦл 2 ОсобливостСЦ мСЦжнародних стандартСЦв щодо основних прав, свобод СЦ обовязкСЦв людини СЦ громадянина
2.1 Система РДвропейськоi конвенцСЦi про захист прав СЦ основних свобод людини
Багато авторСЦв подСЦляють права людини на три поколСЦння: 1-е поколСЦння громадянськСЦ СЦ полСЦтичнСЦ права, проголошенСЦ буржуазними революцСЦями; 2-е соцСЦально-економСЦчнСЦ, в основу яких покладенСЦ соцСЦалСЦстичнСЦ вчення; 3-СФ права колективнСЦ або солСЦдаристичнСЦ, проголошенСЦ головним чином краiнами третього свСЦту.
Така класифСЦкацСЦя не може прийматися як остаточна з причин динамСЦчного розвитку правового СЦнституту прав СЦ свобод людини та зростання ролСЦ судовоi практики у застосуваннСЦ норм мСЦжнародного права, зокрема норм зазначеного СЦнституту. Потреба визначити початковСЦ напрями у становленнСЦ СЦнституту прав СЦ свобод людини виникла досить давно, ще в епоху буржуазних революцСЦй, коли в АнглСЦi, ФранцСЦi та США були прийнятСЦ першСЦ декларацСЦi прав людини, де були визначенСЦ виключно громадянськСЦ СЦ полСЦтичнСЦ права.
Коли економСЦчний базис в буржуазних суспСЦльствах досяг певних, досить високих темпСЦв розвитку, дСЦстали свого розвитку соцСЦально-економСЦчнСЦ права. Для цього перСЦоду характерна боротьба з утисками, яких зазнавали люди, котрСЦ брали участь у капСЦталСЦстичнону способСЦ виробництва.
Третя група прав стала розвиватися у державах, якСЦ виникали в результатСЦ антиколонСЦальноi боротьби краiн АзСЦi, Африки СЦ Латинськоi Америки. Проголошення права на самовизначення, наприклад, виникало як суть цього процесу. Серед цСЦСФi групи прав також можна видСЦлити право
на мир, безпечне довкСЦлля, свободу пересування, свободу совСЦстСЦ та СЦн. Поява такоi групи прав було зумовлено насамперед результатом економСЦчноi залежностСЦ краiн-колонСЦй вСЦд держав, якСЦ проводили таку полСЦтику.
В даний час можна говорити також про появу прав, якСЦ б забезпечили гарантСЦi реалСЦзацСЦi вже загальновизнаних на мСЦжнароднСЦй аренСЦ СЦ закрСЦплених не тСЦльки у вСЦдповСЦдних мСЦжнародно-правових документах, а СЦ у нацСЦональному законодавствСЦ прав та свобод людини.
Якщо права, якСЦ належать до перших двох поколСЦнь, це права СЦ сЦй аренСЦ СЦ закрСЦплених не тСЦльки у вСЦдповСЦдних мСЦжнародно-правових документах, а СЦ у нацСЦональному законодавствСЦ прав та свобод людини.
Якщо права, якСЦ належать до перших двох поколСЦнь, це права СЦ свободи, що належать кожному СЦндивСЦду як такому, то права третього поколСЦння можна назвати правами людини СЦ народСЦв. РЖснуСФ також думка, що права третього поколСЦння мають декларативний характер СЦ потребують подальшого уточнення. Право на самовизначення СФ одним СЦз загальновизнаних принципСЦв мСЦжнародного права. Це окреме положення в третСЦй генерацСЦi прав, яке на сьогоднСЦшнСЦй час СФ достатньо розвинутим на вСЦдмСЦну вСЦд СЦнших прав цСЦСФi генерацСЦi. Цей принцип зафСЦксований у багатьох мСЦжнародно-правових договорах (ст. 1 Пакт про громадянськСЦ СЦ полСЦтичнСЦ права 1948 р. СЦ Пакту про економСЦчнСЦ, соцСЦальнСЦ та культурнСЦ права 1566 р.).
Отже, можна зробити висновок, що бСЦльшСЦсть прав СЦ свобод людини СФ загальновизнаними. МСЦжнародна правотворчСЦсть (маСФться на увазСЦ правотворчСЦсть мСЦжнародних органСЦзацСЦй) сприяСФ подальшому розвитку цих прав. Розвиток СЦнституту прав СЦ свобод людини залежить насамперед вСЦд дСЦяльностСЦ мСЦжнародних органСЦзацСЦй СЦ внутрСЦшньодержавноi практики в цСЦй галузСЦ.
РЖснуСФ проблема забезпечення СФдностСЦ поглядСЦв держав на права СЦ свободи людини.
Наука мСЦжнародного права розробила спецСЦальний термСЦн: мСЦжнароднСЦ стандарти в галузСЦ прав людини СЦ тепер пСЦд цим термСЦном розумСЦють сукупнСЦсть СЦснуючих норм у галузСЦ прав людини, якСЦ розробленСЦ за участю держав у мСЦжнародному спСЦвСЦснуваннСЦ СЦ мСЦстяться у вСЦдповСЦдних мСЦжнародно-правових документах або звичаях. ЦСЦ норми можна зустрСЦти у багатьох мСЦжнародних документах, резолюцСЦях, конвенцСЦях тощо.
МеханСЦзм формування сучасного мСЦжнародного права пройшов свСЦй шлях вСЦд звичаю, що сформувався у вСЦдносинах мСЦж державами, до кодифСЦкацСЦi цих вСЦдносин СЦ iхнього нормативного закрСЦплення. МеханСЦзм цей достатньо складний СЦ, звичайно, тут також може йти мова про зворотний процес, тобто коли норми двосторонньоi угоди мСЦж державами стають фундаментом для мСЦжнародного звичаю СЦ у подальшому йому надаСФться правова природа. Цей механСЦзм формування норм мСЦжнародного права стосуСФться таких його галузей, як морське право, дипломатичне СЦ консульське право, право договору та СЦн.
За допомогою СЦншого механСЦзму утворюються норми з прав людини, яким не може передувати звичай. Майже усСЦ норми у галузСЦ прав людини почали зявлятися як писане право, яке утворюСФться в рамках мСЦжнародних органСЦзацСЦй СЦ тСЦльки пСЦзнСЦше договСЦрнСЦ норми стають звичаСФвими.
ЦСЦлий ряд положень став загальновизнаними звичаСФвими нормами. РЖ це означаСФ, що навСЦть коли держава не СФ учасником певного договору з прав людини, вона повинна пСЦдкорятися звичаСФвим нормам в цСЦй галузСЦ, якСЦ вже виникли СЦ СФ загальновизнаними. З цього приводу можна сказати, що такСЦ унСЦверсальнСЦ положення СФ свСЦтовим надбанням СЦ не можуть не застосовуватись державою. Наприклад, беззаперечним СФ те, що особу не може бути пСЦддано арешту за цивСЦльно-правовСЦ зобовязання. Не визнаСФться майже усСЦма державами, хоча мСЦжнародна звичаСФва норма, як вСЦдомо, складаСФться з певноi практики поведСЦнки СЦ ii визнання СФ юридично обовязковим. Визнання норми юридично обовязковою здСЦйсняСФться насамперед у законодавчому процесСЦ. Але якщо йдеться про ратифСЦкацСЦю вищим законодавчим органом краiни будь-якого документа мСЦжнародно-правового характ