Основнi концепцii фiлософii iсторii
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ення всього до всього, всезагальна комунiкацiя,тАЭ визначаi автор.
Ясперс вводить поняття тАЬосьовий частАЭ, тАЬвiсьтАЭ для пояснення ходу iсторичного розвитку людства. Залежно вiд ставлення до iсторичного часу, народи подiляються на осьовi народи та народи, що не здiйснили прориву в осьовому часi. У наступнi столiття iсторичними виступають лише тi народи, що сприйняли прорив, решта залишаiться на первiсному рiвнi. тАЬВiсь свiтовоi iсторiiтАЭ, у визначеннi Ясперса, це факт, значущий для всiх (наприклад, у захiднiй iсторii такою вiссю було Пришестя Христа). Це i перiод бл. 500р. до н.е. - поява людини сучасного типу (весь процес вiдбувався протягом 800 - 200 р. до н.е.).
У цей перiод в рiзних частинах свiту жили i дiяли Конфуцiй, Будда, Гомер, РЖсая та iншi видатнi особи, вiдбуваiться загальне духовне пiднесення, поява видатних творiв. Деякi вченi схильнi розглядати це як звичайний збiг, але на думку автора, це свiдчило про прорив у свiдомостi людини - починаiться осмислення буття в цiлому, самоi людини та ii меж. Коли людина осягнула велич свiту, зявляiться жах i вiдчуття власноi безпорадностi. Це, в свою чергу, зумовлюi рефлексiю, самоусвiдомлення людини, тАЬсвiдомiсть усвiдомлюi свiдомiстьтАЭ i т.ч. створюються умови для бурхливого розвитку духовноi культури, закладаються основи свiтових релiгiй, вiдбуваiться перехiд до унiверсальностi у мисленнi. Водночас у соцiальному життi - боротьба всiх проти всiх, активне спiлкування мiж культурами, загальна комунiкацiя, що зумовлюi iнтенсивний духовний рух. Люди вперше розмiрковують над iсторiiю i намагаються певним чином опанувати хiд подiй
Все це - одухотворення людини. Вона вже не замикаiться у собi, а починаi сприймати нове. Людина пiсляосьового перiоду - вiдкрила для себе свiт зовнiшнiй i свiт внутрiшнiй - свiй власний свiт. Самоусвiдомлення особистостi загострюiться, людина усвiдомлюi тендiтнiсть свого буття, перед нею постають життiво важливi питання : про сенс людського iснування, про сенс буття.
Майже одночасно на Землi, незалежно одне вiд одного, утворилось декiлька внутрiшньо спорiднених духовних центрiв. Основне, що зближувало iх, i що, вiдповiдно, було основною характеристикою тАЬосьовоi епохитАЭ - це прорив мiфологiчного свiтоспоглядання, що складало основу доосьових культур. Людина, нiби вперше, пробуджуiться до ясного мислення, виникла недовiра до безпосереднього емпiричного досвiду, а також рацiоналiзацiя ставлення до свiту i до собi подiбних. Саме у цей перiод зявляються фiлософи, вперше постаi проблема спiввiдношення людини i свiту.
Отже, зявляються розум i особистiсть - те, що даi нам змогу твердити про появу людини такоi, якою вона i сьогоднi.
Осьовий час даi змогу зрозумiти всю людську iсторiю, ii структуру. Тим, що вiдбулось тодi, людство живе i сьогоднi. Епохи Вiдродження - це повернення до осмислення осьового часу. Не можна абсолютизувати досягнення осьового часу, слiд визнати, що i пiзнiшi епохи принесли немало духовних здобуткiв. Але вiн даi масштаб для оцiнки цих пiзнiших епох, для виявлення того, що дiйсно було духовною цiннiстю.
Значну частину своii книги К.Ясперс придiляi питанню прогнозування майбутнього людства. Вiн говорить: тАЬРЖсторична концепцiя людського iснування в його цiлiсностi повинна включати i майбутнi, бо вiдмова вiд майбутнього призводить до незавершеностi, отже, неправдивостi образу минулоготАЭ.
Змiст прогнозiв Ясперса рiзний; деякi з них передбачають тотальну машинiзацiю суспiльства, панування духовного нiгiлiзму , iншi, навпаки, подають оптимiстичнi картини майбутнього на основi науково-технiчного прогресу, i ряд прогнозiв щодо змiни бiологiчних якостей людини, але найбiльше уваги придiляi Ясперс тим з них, що попереджають про можливiсть втрати людиною своii сутностi, вступ ii у тАЬцарство чорноi злоби, що не знаi гуманностiтАЭ. Очевидно, автор писав цей твiр , перебуваючи пiд глибоким враженням вiд страшного досвiду Другоi Свiтовоi вiйни, i зокрема, концентрацiйних таборiв, де люди i дiйсно втрачали себе, переступали за межi людського (i це не обовязково були якiсь монстри, а навiть i мирнi бюргери, слухнянi чиновники). Жах, який принесла вiйна, маi бути усвiдомлений людством, i нi в якому разi не забутий, - лише в цьому випадку i надiя, що вiн не повториться. Протистояти загрозам майбутнього людина може лише у боротьбi з можливiстю зла у свiтi . тАЬЛише вiдповiдальнiсть за сучасне дозволяi нам вiдчути вiдповiдальнiсть за майбутнiтАЭ.
Автор визначаi вирiшальнi тенденцii, якi можуть дозволити зробити певнi висновки щодо перспектив людства. Цими тенденцiями i:
- соцiалiзм (як iдея справедливоi органiзацii мас),
- iднiсть свiту ( потяг усiх до мирного iснування, яке може реалiзуватися у формi свiтовоi iмперii, або ж тАЬсвiтового порядкутАЭ),
- вiра (те всеохоплююче начало, яке повинне лягти в основу перших двох).
Ясперс розкриваi свою тезу про значущiсть iсторii. За його словами, вона являi собою основу, звязок з якою ми зберiгаiмо, якщо не хочемо зникнути безслiдно. Лише у контекстi iсторичного знання можливо прийти до розумiння природи людини. Саме тому iсторичне не i для наiимось байдужим, а виступаi моментом нашого життя.
Такий звязок проявляiться, зокрема, у тому, що разом з iсторiiю змiнюiться i наше iсторичне мислення. Так, сьогоднi воно визначаiться усвiдомленням кризи (мова про цю кризу вже йшла у попереднiй частинi книги). Зрозумiти, вiдчути цю кризу допомагаi нам знання iсторii. РЖсторiя - це те, що вiдбуваiться. Воно перетинаi час, зни