Основнi концепцii фiлософii iсторii
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Вµра це поняття тАЬорганiчне життятАЭ, тАЬживi формитАЭ. Такими живими формами, або великими iндивiдами свiтовоi iсторii Шпенглер вважав, однак, не цивiлiзацii, а культури. На його думку, трактування iсторii як iдиного, поступального процесу i неспроможним. У тАЬлюдства, писав вiн, немаi нiякоi мети, нiякоi iдеi, нiякого плану, як немаi мети у бiологiчного виду метеликiв чи орхiдей. Людство це зоологiчне поняття, або пусте слово. РЖ лише усунувши цей фантом, ми дiстаiмо можливiсть побачите те, що iсторiя не що iнше, як вражаюче розмаiття живих iсторичних форм, або потужних i цiлiсних вiдносно замкнених культуртАЭ. Цi культури, за Шпенглером, i живими iстотами вищого рангу, що iснують з пiднесеною безцiльнiстю, як квiти в полi. Кожна з таких культур i самобутня. Й зумовлена така самобутнiсть певною душею, що складаi основу вiдповiдноi культури. Скажiмо, основу захiдноiвропейськоi культури, гадав мислитель, складаi тАЬфаустiвська душатАЭ, основу греко-римськоi тАЬаполлонiвськатАЭ тощо. Спiльними для всiх культур i й основнi стадii iх iснування: зачаття, народження. Розвиток, розквiт, занепад, загибель. Адже тАЬкультури, зауважуi Шпенглер, суть органiзми. Всесвiтня iсторiя iх спiльна бiографiя. Величезна iсторiя китайськоi чи античноi культури являi собою морфологiчно точну подобу мiкроiсторii окремоi людини, якоi-небудь тварини, дерева чи квiткитАж Якщо i бажання впiзнати повсюдно повторювану внутрiшню форму, то порiвняльна морфологiя рослин i тварин давно вже пiдготувала вiдповiдну методикутАЭ
Загалом, вважав Шпенглер, iсторичний процес конституюють вiсiм великих культур: iгипетська, iндiйська, вавилонська, китайська, тАЬаполлонiвськатАЭ (греко-римська), тАЬмагiчнатАЭ (вiзантiйсько-арабська), тАЬфаустiвськатАЭ (захiдноiвропейська) i культура майя. Загинули перу i кечуа. Кожна з цих культур центрована на собi, кожна маi свiй первiсний прасимвол, осягнути який можна лише iнтуiтивно. Нарештi, кожна з культур маi приблизно однаковий термiн життя 1000-1200 рокiв. Виникаючи як духовне прагнення, як форма опредметнення вiдповiдноi душi, кожна з культур неминуче з часом перероджуiться в цивiлiзацiю. Цивiлiзацiя, за Шпенглером, це форма чи стадiя вмирання культури, перiод ii перетворення зi становлення в стале, ii окамянiння, знерухомлення. А також форма iснування культури пiсля смертi. Для культури характернi гуманiтарнi начала, прiоритетнiсть творчих форм мистецтва, фiлософii тощо. Для цивiлiзацii передусiм технiцизм, мiлiтаризм, бюрократiя, урбанiзм, просякнутiсть усiх iер життя агонiстичним, спортивним началом.
Свого найчiткiшого i найрозвинутiшого вигляду означенi розрiзнення мiкро- та макрокосмiчного, рослинного й тваринного, простору й часу, жаги i страху набувають, вважав мислитель, у людини. Людина не тiльки володii простором тiiю мiрою, якоi на дано жоднiй тваринi; вона ще знаi про власну смертнiсть, тобто про неминучiсть колись перестати бути уособленням часу й постати у виглядi чистого простору. З простором повязанi в людинi й сподiвання на реалiзацiю ii життiвих планiв i цiлей в усiх iерах дiяльностi вiд матерiального добробуту до влади та пiзнання. Але й потяг до часу в людини набагато сильнiший, нiж у решти представникiв тваринного свiту. РЖ не тiльки потяг, а й усвiдомлення своiх темпоральних, часових характеристик бiоритмiв, рiзноманiтних життiвих циклiв, зясування своiх пуповинних звязкiв з космосом та космiчними процесами, свого прагнення до рослинного iснування як уособлення часу тощо. Саме оце, небачене у попередникiв гомо сапiiнс гiпертрофоване i рефлексоване вiдчуття часу й часових ознак свого буття, несамовита спрямованiсть до рослинноi цiлiсностi й приводить, з точки зору нiмецького фiлософа iсторii, до виникнення культури.
Адже культура, за Шпенглером, це насамперед свого роду рослинна душа поiднаноi в народi певноi спiльноти. Всi iншi характеристики культури вiд матерiальноi життiдiяльностi та економiки до начал духовних (науки, релiгii, фiлософii тощо) i утвореннями вторинними, продуктами життiвих процесiв цiii душi, а то i ii вiдмирання. Культура, вважав Шпенглер, народжуiться в ту мить, коли з прадушевного стану вiковiчно-малечого людства прокидаiться й вiдшаровуiться велика душа, якийсь лик з безоднi безликого, щось обмежене й минуще з безмежного та перебуваючого, сталого, тривкого. Культура у даному разi уподiбнюiться до квiтки, що розпукуiться на ТСрунтi строгого вiдмежованого ландшафту, з яким вона залишаiться нерозривно, вегетативно повязаною. Якщо ж цей звязок в силу якихось причин порушуiться, то культура передчасно помираi. Але й при збереженнi оптимальних умов кожна культура маi певну межу свого iснування, свiй природний життiвий цикл. Цей цикл виповнюiться тодi, коли душа культури здiйснила вже всю суму своiх можливостей у виглядi народiв, мов, вiровчень, мистецтв, держав, наук тощо i розчиняiться в тiй само прадушевнiй стихii, з якоi виникла. Коло життя кожноi культури це певна послiдовнiсть великих епох (близько 300 рокiв кожна), що окреслюi поступальне самоздiйснення, самореалiзацiю культури як великого iндивiда iсторii. Ця послiдовнiсть розглядаiться Шпенглером як боротьба за утвердження iдеi. З одного боку проти сил хаосу, що тиснуть ззовнi; з iншого проти несвiдомого, що розпираi зсередини, куди цi сили, як вiн пише, злобно стягнулися. Але мiрою того, як iдея утверджуiться i втiлюiться, а повнота внутрiшнiх можливостей вивершуiться i здiйснюiться назовнi, культура раптово заклякаi, вiдмираi i стаi цивiлiзацiiю. Цивiлiзац?/p>