Основнi концепцii фiлософii iсторii
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?рода виявляiться у просторi.тАЭ.
Якими же засобами користуiться тАЬсвободатАЭ для свого здiйснення? Вiдповiдь на це питання, за Гегелем, полягаi в розумiннi про сам iсторичний процес, про його обiктивнi закономiрностi. тАЬРетельний розгляд iсторii, пише Гегель, переконуi нас у тому, що дii людей обумовленi iх потребами, пристрастями, iнтересами, характерами, здiбностями, i таким чином, що спонукальними чинниками i тiльки цi потреби, пристрастi, iнтереси. Тiльки вони вiдiграють головну роль.тАЭ
Здогадка про закономiрнiсть iсторичного процесу i, безперечно, заслугою Гегеля. За його словами, розгляд закономiрноi ходи iсторii повинен бути головним завданням фiлософii iсторii. Всупереч дiйсностi, iсторiя зображувалася Гегелем як самовияв, самопiзнання абсолютного духу. В цьому твердженнi знов проявляiться хибнiсть концепцiй фiлософа: тi цiннi здогадки, яки мали мiiе при розглядi минулоi iсторii як поступового руху уперед, зникали в теорii всесвiтнього духу, вiд якого залежить цей розвиток iсторii.
В роботi тАЬФiлософiя iсторiiтАЭ Гегель тлумачив становлення суспiльства як тАЬпоступовий перехiдтАЭ, що виключав революцiйнi перетворення суспiльного життя. Цей свiй погляд вiн пiдтверджував прикладами з тогочасного революцiйного життя.
Революцiйне суспiльне перетворення Германii фiлософ вважав неприродним; навпаки, реформаторський шлях розвитку суспiльства Гегель розглядав як iдине правильним й закономiрним перетворенням. З цих позицiй вiн критикував теорiю договiрного походження держави, вiдповiдно до якоi держава i людське, а не боже утворення. Для Гегеля революцiя це неправомiрне обурення людського духу проти дiйсностi, яка обумовлена вищим, тАЬвсесвiтнiмтАЭ духом, i через те i тАЬрозумноютАЭ, божественною. Люди не розумiють, в силу своii обмеженостi, сутi всесвiтнього, божественного порядку, який дii в iх же iнтересах. За Гегелем, треба не заважати саморозвитку абсолютного духу та змiритися з тАЬрозумноютАЭ дiйснiстю. Прогрес в розумiннi свободи Гегель вiдносив тiльки до минулого, а не до сучасного та майбутнього.
Гегель виправдовував реставрацiю монархii у Францii, яка прийшла на змiну революцiйним перетворенням. Це пiдтверджувало його думку про тАЬнерозумнiстьтАЭ революцii. Навiщо була революцiя, стiльки жертв, якщо все повернулося на своi мiiя? Реставрацiю вiн трактував як виявлення вищого духу, який поставив все на своi мiiя i вiдновив тАЬрозумнийтАЭ стан речей.
Гегель у своiй роботi тАЬЛекцii з iсторii фiлософiiтАЭ розглядаi вiдмiннiсть фiлософсько-iсторичного та спецiально-iсторичного пiдходiв у дослiдженнi ходу розвитку людства. Гегель вважав, що ефективне вивчення питання про те, що собою являi фiлософська всесвiтня iсторiя, потребуi передусiм зясування ii своiрiдностi щодо iнших форм iсторiографii. Вiн вирiзняв три види iсторiографii: а) первiсна (в значеннi початкова) iсторiя; б) рефлективна iсторiя; в) фiлософська iсторiя. Вiрний своiму принциповi все розглядати в процесi розвитку, незворотних якiсних змiн вiд нижчого до вищого, вiд несвiдомого через свiдоме до самосвiдомого, Гегель i тут першi двi iсторiографiчнi форми iнтерпретуi як щаблi, що передують виникненню фiлософii iсторii, або ж, як вiн ii ще називаi, фiлософськоi iсторii. В широкому сенсi слова iсторiя у нiмецького фiлософа теж постаi, зрештою, як темпоральний рух усього сущого, основою, рушiiм i метою якого i iдеальне, духовне начало, абсолютна iдея. Фiлософiя iсторii у нього, вiдповiдно, теж постаi не лише як фiлософське дослiдження планетарного поступу всесвiтньо-iсторичних народiв, а й як фiлософiя космiчного духу.
Заслугою Гегеля i й те, що вiн висунув iдею вiдмiнностi мiж фiлософiiю iсторii та нефiлософською iсторiiю: а) за iх предметами (при спiльностi обiкта); за ступенем рефлексивностi. Вiн доводив, що саме i тiльки фiлософiя iсторii i в повному сенсi слова рефлексiiю, самосвiдомiстю iсторичного процесу розвитку людства; можливостi ж тих чи iнших спецiальних галузей iсторичного пiзнання i в цьому планi значно обмеженiшими. Нарештi, правильною сама по собi i й обстоювана Гегелем думка про вiдмiннiсть предметiв фiлософii iсторii та нефiлософськоi iсторичноi науки за iх масштабнiстю.
Таким чином, фiлософiя iсторii Гегеля маi подвiйний та суперечливий характер. З одного боку Гегель визнавав закони розвитку людства, iсторii. Вiн один iз перших iормулював деякi дiалектичнi закони. З iншого боку, зокрема в роботi тАЬФiлософiя iсторiiтАЭ, вiн всi змiни, якi можуть вiдбуватися в суспiльствi, повязуi з iснуванням всесвiтнього, божественного Духа, який встановлюi тАЬрозумнийтАЭ, тАЬсвiдомийтАЭ порядок. Розповсюджуючи своi дiалектичнi закони, щоб пояснити суспiльства минулих епох, для сучасних i майбутнiх епох вiн iх не застосовуi. Але, не зважаючи на те, його метод пояснити iснування i розвиток суспiльства за допомогою теорii розвитку, був використаний iншими мислителями i застосований, щоб пояснити хiд iсторii людства.
2. Культурологiчний пiдхiд до фiлософii iсторii Шпенглера
Ще одним кроком у розвитку фiлософii iсторii стало фiлософсько-iсторичне вчення Освальда Шпенглера, викладене в системнiй формi у двохтомнiй працi тАЬПрисмерк РДвропи: Нариси морфологii свiтовоi iсторiiтАЭ. Перший том був написаний у 1918 роцi, другий у 1922 роцi.
Фiлософ розглядав свiтову iсторiю не в цiлому, а роздiляючи ii на складовi форми. Вiн дослiджуi види, типи таких форм, причому з дуже великим бiологiчним нахилом. Вихiдне, ключове поняття фiлософii iсторii Шпенгл?/p>