Основи підприємницької та управлінської діяльності
Методическое пособие - Маркетинг
Другие методички по предмету Маркетинг
ішенням тих завдань, що виникли в процесі управління.
Основні види менеджменту:
. Генеральний менеджмент - це управління діяльністю організації в цілому або ж управління діяльністю її окремих підрозділів;
. Функціональний менеджмент - управління певними сферами діяльності організації або її підрозділів.
. Нормативний менеджмент - передбачає розробку і реалізацію філософії організації, її підприємницької політики, визначення політики, визначення позиції організації в конкурентній ніші ринку і формування загальних стратегічних намірів.
. Стратегічний менеджмент припускає вироблення набору стратегій, їх розподіл в часі, формування потенціалу успіху організації і забезпечення стратегічного контролю за їх реалізацією.
. Оперативний менеджмент передбачає розробку тактичних і оперативних заходів, направлених на практичну реалізацію прийнятих стратегій розвитку організації.
Використання теоретичних і практичних надбань західного менеджменту у вітчизняній практиці управління дасть змогу керівникам організацій посилити їх гнучкість, мобільність, забезпечить позитивні структурні зрушення, а значить, сприятиме підвищенню ефективності їх діяльності.
. Рівні управління та взаємозвязок між ними
Розподіл праці дає змогу працівникам виконувати свої функції кваліфікованіше і з меншими зусиллями, що сприяє зменшенню витрат організації. Розподіл праці може бути горизонтальним і вертикальним. Горизонтальний поділ праці передбачає утворення в організації підрозділів, які спеціалізуються на різних видах діяльності. Вертикальний - відмежовує безпосереднє виконання роботи від роботи з координування діяльності виконавців; відображається в ієрархії рівнів менеджменту.
Результатом вертикального поділу праці є утворення рівнів управління.
Найчастіше виділяють три рівні управління:
- технічний рівень (нижній рівень управління) - менеджери безпосередньо контактують з працівниками-виконавцями, вирішують конкретні питання;
управлінський рівень (середній) - (менеджери, відповідальні за перебіг виробничих процесів у підрозділах, що складаються з декількох структурних одиниць; менеджери штабних та функціональних служб апарату управління; керівники допоміжних та обслуговуючих виробництв, цільових програм та проектів);
інституційний рівень (вищий) - адміністрація підприємства, яка здійснює загальне стратегічне керівництво; вирішує питання стратегічного менеджменту - управління фінансами, вибору ринків збуту, розвитку підприємства, на цьому рівні зайнято всього 3-7% загального управлінського персоналу.
Вищий рівень управління розробляє довгострокові плани, формулює завдання для середнього рівня. Значне місце в інституційному рівні управління посідає адаптація фірми до змін ринкового середовища, управління відносинами між підприємством та зовнішнім середовищем. Вища керівна ланка може бути представлена президентом, генеральним директором, іншими членами правління.
Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших управлінців. Вони визначають проблеми виробничого, організаційного, фінансового характеру, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для управлінських рішень, що приймаються менеджерами вищої ланки. Це - керівники окремих підрозділів, служб, відділів підприємства.
Нижній рівень управління підпорядкований середньому. До управлінців нижнього рівня відносяться виробничі майстри, бригадири, керівники груп. Це вузькоспеціалізовані професійні менеджери, котрі виконують чітко регламентовані обов'язки з виробництва, збуту, маркетингу, управління матеріальним постачанням тощо. Вони відповідальні за раціональне використання виділених їм матеріальних ресурсів, робітників, обладнання. Така побудова організаційної структури забезпечує чіткість управління, використовує переваги вузької, поглибленої спеціалізації менеджерів. Проте водночас вона ускладнює визначення внеску кожного менеджера в загальний результат підприємництва, його відповідальності за прийняті рішення.
На малих та середніх підприємствах управління має дещо іншу організаційну структуру. Менеджери таких підприємств більшою мірою стикаються з проблемами нестабільного зовнішнього середовища, з непередбачуваними результатами діяльності. Тому в малому та середньому бізнесі припускається виконання менеджерами одночасно декількох функцій управління, взаємозамінність окремих керівників.
Побудова організаційної структури управління в цій групі підприємств залежить від організаційно-правової форми підприємницької діяльності, відносин між власниками та управлінцями. За цих умов від підприємницьких здібностей менеджерів, їхнього вміння працювати як одна злагоджена команда, залежить ефективність управління. Тому організаційна структура управління в малому та середньому підприємництві будується за горизонтальним принципом.
Характерною рисою горизонтальної структури управління є зосередження зусиль усіх без винятку менеджерів на вирішенні конкретної задачі, на успіхові фірми як єдиної системи. Це означає, що в малому та середньому підприємництві може не існувати суворого розмежування між управлінцями за рівнем їх повноважень та відповідальності. Лише декілька менеджерів вищої ланки мають у розпорядженні фінансові й трудові ресурси. Інші працюють спільно над вирішенням кардинальних питань. Завдяки цьому стає можливим досягнення таких переваг:
- з