Основи культурології
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
? психічне здоровя. Сублімація як переключення частки статевої енергії на культуротворчість розглядається як її джерело.
Швейцарський психолог К. Юнг (1875-1961) ввів у науку поняття колективного несвідомого як загальнолюдського досвіду памяті про минуле, що є фундаментом формування психіки. У своїй праці Архетип і символ К. Юнг стверджує, що культура веде не боротьбу, а діалог з несвідомим у намаганні зберегти цілісність людської особистості. Проте розвиток цивілізації та раціоналізація свідомості, на його думку, веде до втрати психічної рівноваги людини. Якщо свідомість не приймає досвід архетипів, то вони вторгаються в культуру у своїх примітивних і жорстоких формах. Символічне знання оберігає людину від зіткнення з колосальною руйнівною енергією колективного несвідомого.
Важливим моментом психологічної концепції є визнання особистості, її внутрішньо прихованих процесів, поведінкових і ціннісних стереотипів, взаємодії з оточенням (основним предметом культурного аналізу).
Соціологічна парадигма пройшла шлях від природничо-наукової, орієнтованої парадигми (механістичне розуміння соціальних процесів, підкорення людини та її культуротворчості дії зовнішніх соціальних сил) до центрованої парадигми шляхом аналізу субєктивних смислів культури (ідей, цінностей, вірувань), що визначають її обєктивні явища, соціальні інститути.
Німецький соціолог М. Вебер (1864-1920) вивчав вплив ідей і уявлень на формування соціокультурних типів. Він обґрунтував тезу про рівнозначність економічних і світоглядних факторів в історичному процесі та застосував її у своїх працях Протестантська етика і дух капіталізму, Господарська етика світових релігій. Створений ним метод ідеальних типів як теоретичних конструкцій був отриманий у результаті акцентування і звязування феноменів, характерних для різних культур. Ідеальні типи не мають прямого аналогу в культурній дійсності, проте уможливлюють цілісне вивчення множинності культурних явищ.
Російський соціолог П. Сорокін (1889-1968) розумів культуру як систему значень цінностей, за допомогою яких підтримується інтеграція суспільства. Він стверджував, що культура не є конгломератом елементів, а завжди пронизана одним принципом і виражає одну цінність. Відповідно, культурологічний аналіз має бути підкорений пріоритетному виявленню культурних цінностей. У своїй роботі Соціальна і культурна динаміка П. Сорокін виокремлює три типи культури: ідеаціональний, ідеалістичний і чуттєвий. Ідеаціональний тип культури ґрунтується на єдиній реальності та цінності Бога, наближення до якого становить сенс людського життя. Чуттєва культура (її історія починається з Нового часу) визнає як єдину цінність сенсорно сприйнятий людиною світ. Вона позбавлена символізму і є натуралістичною. Ідеалістична культура має перехідний характер, оскільки поєднує в собі цінності інших двох типів (ренесансна, давньогрецька).
Російський соціолог М. Данилевський (1822-1885) у роботі Росія і Європа розробив концепцію локальних культурно-історичних типів, що послідовно проходять у своєму розвитку стадії народження, розквіту, занепаду й загибелі. Він виділив 10 культурно-історичних типів: єгипетська культура, китайська, давньосемітська, індійська, іранська, єврейська, грецька, римська, аравійська, європейська. В основі філософії М. Данилевського лежить ідея заперечення єдності людства, єдиного прогресивного напрямку його розвитку.
Німецький філософ О. Шпенглер (1880-1936) вважав, що культура є зовнішнім проявом внутрішнього складу душі народу. Розуміючи культуру як організм, він вважав, що кожна культура має свій темп розвитку, час життя і певні стадії: від зародження через молодість, зрілість і старість до смерті. Життєвий цикл культури він визначав у 1000 років, після чого вона втрачає творчий потенціал розвитку і перероджується на цивілізацію як останню механістичну фазу культури. У своїй праці Занепад Європи він виділяв вісім типів культур: єгипетську, індійську, вавилонську, аполлонічну (античну), магічну (візантійсько-арабську), фаустівську (європейську) і культуру майя.
Соціологічна парадигма культурології заклала основи розуміння культур як сутнісних феноменів, існування яких задається системою категорій культурної свідомості.
Функціоналістська парадигма полягає в аналізі культури як системи, що складається зі структурних елементів, повязаних між собою, які виконують функції підтримки і збереження цілого культури. Культурологічний аналіз у такому випадку ґрунтується на виявленні функцій культурних елементів у їх системі.
Англійський антрополог Б. Малиновський (1884-1942) повязував виникнення та розвиток соціокультурних інститутів із задоволення людських потреб. Відмінність між культурами, таким чином, виявляється в різних способах задоволення органічних потреб індивіда.
Американський соціолог Т. Парсонс (1902-1979) у дослідженні Соціальна система розглядав взаємодію і взаємозвязок функціональних елементів культури як умову забезпечення розвитку й підтримки всієї системи.
Сучасна наука надає перевагу розгляду функціоналізму не як теорії, а як загальнонаукового методу дослідження культури.
Теологічна парадигма культурології ґрунтується на систематизованих принципах релігійного віровчення. Принцип її полягає в тому, що людська діяльність стає культурогенною мірою, що пронизана ідеєю Бога.
Російський філософ М. Бер