Основи культурології
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
? здібностей людини, втілений у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у цінностях, які створюються ними.
1.3 Основні концептуальні парадигми культурології
Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і повязана з філософськими концепціями історії Дж. Віко, І. Гердера і Г. Гегеля. Уперше термін культурологія використав американський культурантрополог Л. Уайт. Більшість культурологів сходяться на тому, що в розвитку культурології можна виділити декілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш-менш відрефлексованих теоретичних і методологічних положень, на які спираються культурологічні дослідження. Вони простежуються в аналітичних моделях сучасної культурології як способи впорядкування емпіричних даних і пояснення культурних фактів. Ними є такі домінуючі напрямки:
- циклічний;
- еволюціоністський;
- психологічний;
- соціологічний;
- функціоналістський;
- ігровий;
- теологічний;
- структуралістський.
Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італійський філософ Дж. Віко (1668-1740). Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де стосунки між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обовязку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, люди знову падають на нижчий. Епоху Середньовіччя Віко, наприклад, трактує як друге варварство.
Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М. Данилевського (1882-1885), О. Шпенглера (1880-1936), А. Тойнбі (1889-1975) та інших вчених.
Формуванню еволюціоністської парадигми культурології передували емпіричні етнографічні дослідження культури, які будувались на порівняльному аналізі багатьох культур і на природничо-науковій концепції розвитку (специфіка попереднього стану культури розглядається як причина появи наступного). Основні ідеї еволюціоністів полягають у встановленні лінійної спрямованості розвитку культури, у розрізненні соціокультурних феноменів за ступенем складності їхньої організації та можливості їх впорядкування за шкалою еволюції (від простого до складного).
Еволюціоністська теорія культури представлена в працях американського вченого Л. Моргана (1818-1881), англійського історика Е. Тейлора (1832-1917) та інших дослідників. Суть цієї концепції культури полягає у тому, що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури.
Англійський антрополог Е. Тейлор (1832-1917) запропонував одне з перших наукових визначень культури як сукупності знань, вірувань, мистецтва, моралі, законів, звичаїв, засвоєних людиною як членом суспільства. Таке розуміння культури ототожнює її з цивілізацією.
Л. Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію. Провідна ідея еволюціонізму це прямолінійність культурного прогресу та обовязкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.
Англійський соціолог Г. Спенсер (1820-1903) вважав, що суспільство розвивається під впливом зовнішніх (географічне середовище) та внутрішніх (фізична і психічна природа людини) факторів. У праці Основи соціології він уподібнював культуру організму, виділяючи в ній харчувальну систему (виробництво), розподільчу (торгівля) та регулятивну (держава) систему. Йому належить сама концепція еволюціонізму як послідовності незворотних змін культурних феноменів.
Англійський етнограф Дж. Фрезер (1854-1945) визначав прогрес суспільства як послідовність стадій розумового розвитку людства (магія релігія наука). У дванадцятитомному дослідженні Золота гілка він стверджував, що культурні зміни виникають внаслідок адаптації людей до оточення і здійснюються в напрямку диференціації та спеціалізації соціокультурних функцій.
Американський культурантрополог Л. Уайт (1900-1975) розумів культуру як спосіб оволодіння світом, перетворення й регулювання його процесів за допомогою символів. У своїй книзі Еволюція культури він виділив такі підсистеми культури: соціальну, технологічну, ідеологічну і поведінкову. Усі ці компоненти культури він вважав відображенням її матеріально-технічного базису.
У сучасній культурній антропології еволюціоністські ідеї залишаються найбільш впливовими.
Психологічна парадигма ґрунтується на ідеї психологічної обумовленості культуротворчості людства. Її засадою є ствердження вирішальної ролі несвідомих імпульсів у поведінці людей, яке становить суть психоаналітичної концепції австрійського психоневролога 3. Фрейда (1856-1939), який розглядав культуру як систему норм і заборон, що знімає психологічний конфлікт між устремліннями людини до індивідуальної свободи і стримуванням цих прагнень культурними нормами заради інтересів соціуму. Культура тлумачиться ним у роботі Тотем і табу як спосіб приборкання людської агресивності й деструктивності, повязаних із дією природного потягу до задоволення. Відповідно, прогрес культури, на його думку, не впливає на людину позитивно, навпаки, він невротизує особистість, негативно впливаючи на ї?/p>