Geum.ru

Информация по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 4121. Проблема погашения внешних долгов Турции в конце ХХ века
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Турецкое руководство извлекло уроки из пережитого кризиса и в 1980 г. внесло радикальные изменения в свою экономическую стратегию («решения 24 января»), заявив о переходе от закрытой и этатизированной экономической системы к открытой и целиком рыночной, от импортзамещения к экспортной ориентации. Кризис обнажил неэффективность импортзамещения и недостижимость его изначальной цели «самоподдерживающегося роста», несостоятельность данной модели с точки зрения платежеспособности страны, выполнения ее текущих долговых обязательств и импортных программ. Защищенная таможенными барьерами и ориентированная на внутренний рынок турецкая экономика, в том числе обрабатывающая промышленность, базировалась на низкой производительности труда. По этой причине национальная продукция при сохранении низкой конкурентоспособности не могла стать источником растущих валютных доходов. Начиная с 80-х годов, турецкое руководство использовало все меры, включая экстраординарные, для развития экспорта и всех других сфер и отраслей хозяйства, обладающих благодаря географическому положению и естественному потенциалу страны сравнительными преимуществами и способных зарабатывать валюту (туризм, транзитная торговля, транспорт, экспорт рабочей силы и услуг фирм-подрядчиков). В число этих мер входила прямая государственная поддержка в виде налоговых, таможенных льгот и освобождений, оформляемых через систему «поощрительных сертификатов» для всех видов предпринимательской деятельности, связанных с экспортом продукции и предоставлением услуг, оплачиваемых конвертируемыми валютами, обеспечение таких предприятий льготными кредитами (с этой целью был создан ряд специальных фондов, а в 1987 г. государственный «Эксимбанк»), установление государственными предприятиями низких отпускных и высоких закупочных цен для частных предприятий.

  • 4122. Проблема пользования нелицензионными товарами.
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Дополнительный сервис, предоставляемый владельцам лицензионных товаров. Объективный параметр. Для нелицензионных товаров данный параметр имеет значение 0. Производители лицензионных же товаров как правило предоставляют сервис даже для таких товаров, как видеокассеты - у некоторых производителей это какой-нибудь лотерейный купон или талон на скидку на другие товары данного производителя. Лицензионные CD-ROM и всевозможные картриджи как правило поставляются с документацией на программное обеспечение. Но программные продукты настоящего времени поставляются с электронной документацией, что компенсирует отсутствие бумажной. Также покупателям программного обеспечения на лицензионных CD-ROM'ах предоставляется бесплатная линия технической поддержки, скидки на последующие версии и так далее. Наличие данных видов сервиса не может склонить к покупке лицензионного CD-ROM'а. Как правило, бесплатная телефонная линия - где-нибудь за рубежом, так что придется платить "только" за междугородний разговор. Цена последующих версий программного обеспечения даже со скидкой в десятки раз больше цены нелицензионного CD-ROM'а, содержащего к тому же не один программный продукт, а десятки. Вообще, данные прелести нелицензионных товаров исчезнут в ближайшем будущем, по мере внедрения носителей DVD, вмещающих объем 6 компакт дисков CD-ROM или несколько фильмов с саундтреками на различных языках. Изготовление таких носителей практически невозможно в условиях маленьких пиратских студий.

  • 4123. Проблема правовой субъективности Евросоюза
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Очевидно, что усиливающиеся процессы интернационализации и интеграции неизбежно приводят к необходимости создания институтов, представляющих человеческое сообщество как единый субъект собственного бытия и осуществляющих более эффективные формы его саморегулирования. Известно, что сегодня человечество уже выступает в качестве единого субъекта в целом ряде аспектов своей деятельности. Возможно, наиболее ярким проявлением является создание универсальных международных организаций, таких как ООН и Евросообщество, действующих от имени всего человечества и уполномоченных решать вопросы глобального характера. Само появление общего международного права следует рассматривать как одно из проявлений структуризации универсального внутреннего механизма саморегулирования человеческого сообщества. Сюда же следует отнести и возрастание роли международного права как одного из основных механизмов саморегулирования и самоуправления человечества по сравнению с внутренним правом государств, усиливается понимание его приоритета перед внутренним правом. Еще одним иллюстративным примером в данном контексте является универсализация политического и юридического статуса отдельного индивидуума вне зависимости от того, где он проживает и к какой нации принадлежит. Возможно, последнее является наиболее важным критерием степени интеграции и единства человеческого сообщества в целом и Европейского сообщества в частности.

  • 4124. Проблема преемственности российской правовой политики
    Другое Юриспруденция, право, государство

    К совместной компетенции Федерации и ее субъектов отнесены такие вопросы, как: соответствие нормативных актов субъектов Российской Федерации Конституции Российской Федерации и федеральным законам, защита прав человека, разграничение государственной собственности, вопросы владения, пользования и распоряжения природными ресурсами, природопользование и охрана окружающей среды, охрана памятников истории и культуры, общие вопросы воспитания, образования, науки, культуры, физкультуры и спорта, координация вопросов здравоохранения, охрана семьи, социальная защита и социальное обеспечение, осуществление мер по борьбе с бедствиями и ликвидация их последствий, установление общих принципов налогообложения и сборов в Российской Федерации, административное, административно-процессуальное, трудовое, семейное, жилищное, земельное, водное, лесное законодательство, законодательство о недрах, об охране окружающей среды, кадры судебных и правоохранительных органов, адвокатура, нотариат, защита среды обитания и традиционного уклада жизни многочисленных этнических общностей, установление общих принципов организации системы органов государственной власти и местного самоуправления, координация международных и внешнеэкономических связей субъектов Российской Федерации, выполнение международных договоров Федерации. Таким образом, к совместной компетенции Федерации и ее субъектов отнесены все важнейшие вопросы, затрагивающие обе стороны. По предметам совместного ведения Российской Федерации и ее субъектов издаются федеральные законы и принимаемые в соответствии с ними законы и иные нормативно-правовые акты субъектов России. Причем федеральные законы не могут противоречить федеральным конституционным законам.

  • 4125. Проблема преодоления социально-экономической отсталости развивающихся стран
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Роль сельского хозяйства в экономике развивающихся стран велика и многообразна. При общей тенденции ее снижения в мире многие развивающиеся страны до сих пор остаются аграрными по структуре хозяйства, при этом очень высока доля занятых в сельском хозяйстве среди экономически активного населения (50%-60%). Сельское хозяйство не только обеспечивает трудовую занятость основной массы населения и дает ему средства к существованию, за счет экспорта сельскохозяйственной продукции происходят основные поступления валюты. Причем многие развивающиеся страны, несмотря на их сельскохозяйственную ориентацию, не обеспечивают себя необходимым продовольствием. Производство продовольствия в расчете на душу населения фактически сокращается. Основными причинами этого являются: низкий уровень производительных сил и технического оснащения сельского хозяйства в развивающихся странах, его архаичность, недостаточное использование минеральных удобрений, слабое развитие инфраструктуры. Большая внешняя задолженность и выплата процентов по внешнему долгу также лишают развивающиеся страны возможности модернизации сельского хозяйства.

  • 4126. Проблема преступности несовершеннолетних в современном обществе
    Другое Юриспруденция, право, государство
  • 4127. Проблема равноправия женщин в странах Северной Африки
    Другое Юриспруденция, право, государство

    При последующих президентах Алжира Хуари Бумедьене (занял этот пост в 1965 г.) и Шадли Бенджедиде (в 1979 г.) усиливается место ислама во всех его проявлениях: и на официальном уровне и на уровне массового сознания. В стране развернулась интенсивная пропаганда, направленная на исламизацию общественной жизни, укрепление норм мусульманской морали, защиту от влияния европейского образа жизни. В официальных документах тех лет Конституции и Национальной хартии (1976 г.) проблема эмансипации женщины тесно увязывается с необходимостью соблюдать все моральноэтические нормы ислама. В новой редакции Национальной хартии и принятой на ее основе конституции 1986 г. ислам занял ключевые позиции. В трактовке вопроса о равноправии женщины отмечался более ортодоксальный подход по сравнению с предшествующей редакцией. Если Хартия 1976 г. провозглашала необходимость эмансипации, хотя и опирающейся на мусульманские этические нормы, то здесь этот лозунг был практически снят. Попрежнему отдавалось должное героической борьбе женщин в период национальноосвободительной войны, но был упразднен раздел, требовавший вовлечения женщин в экономическую и общественную жизнь.

  • 4128. Проблема терроризма и исламского радикализма в Египте
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Одной из важнейших контртеррористических мер является Закон «О чрезвычайном положении» (ЧП), принятый в Египте после убийства исламскими боевиками президента А.Садата в 1981 г. В феврале 2003 г. его действие было продлено на очередной трехлетний срок. Однако в сентябре 2003 г. на закрытии ежегодной конференции правящей в стране Национальной демократической партии президент Египта Хосни Мубарак объявил об отмене военных указов, составляющих основополагающую часть Закона. Речь здесь идет об упразднении военных трибуналов Минобороны и чрезвычайных судов госбезопасности МВД7. Согласно решению президента, судьи в них назначались непосредственно президентом по рекомендации соответственно министров обороны и внутренних дел. В 1992 г. Верховным конституционным судом президенту АРЕ было предоставлено право передавать любые дела, даже носящие гражданский характер, на рассмотрение судам госбезопасности. Приговоры, которые выносились этими судами, после утверждения президентом являлись окончательными и не подлежали обжалованию в Кассационном суде. Все дальнейшие апелляции рассматривались только президентом страны. Суд над гражданскими лицами, осуществляемый военными трибуналами и судами госбезопасности, рассматривался западными правозащитными организациями как серьезное нарушение основных прав человека со стороны египетских властей, т.к. подсудимый лишался возможности рассчитывать набеспристрастное, независимое расследование и судебное разбирательство. В ежегодных докладах Государственного департамента США «О соблюдении прав человека в мире» особо акцентировался именно этот факт. С 1 октября 2003 г. официально вступил в действие Закон об отмене судов госбезопасности, согласно которому все дела передаются в обычные уголовные суды. Такое важное решение, принятое президентом страны, является существенным продвижением Египта по пути строительства демократического государства. Этот политический ход, несомненно, повысит престиж АРЕ на мировой арене и даст возможность заручиться еще большей поддержкой у международного сообщества.

  • 4129. Проблема уменьшенной вменяемости в уголовном праве
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Кудрявцев "Ограниченная вменяемость"./ "Гос-во и право", 1995

  • 4130. Проблема эвтаназии в контексте прав человека
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Из всего вышесказанного можно сделать вывод, что проблема эвтаназии не нова. Она существует столько же веков, сколько живут и умирают люди на земле. Правда, общество не склонно обсуждать её широко, имеет место нечто вроде молчаливого согласия считать её компетенцией медиков. Общество отдаёт решение вопроса в конкретных ситуациях в ведение врачей; при этом предполагается, что одобряемые им этические нормы медицинской профессии однозначно диктуют линию их поведения. Я считаю, вполне обоснованно, что в настоящее время недопустимость эвтаназии считается в нашей стране общепринятой нормой медицинской практики. Хотя и здесь есть исключение. Надо сказать, что, к сожалению, быт и нравы, царящие во многих наших больницах, очень часто являются причиной, толкающей пациента и его родственников на эвтаназию в самом определённом смысле этого слова. Научно-технический прогресс в медицине постоянно сталкивает людей с новыми, неожиданными и непростыми проблемами. Расширяя возможности человека, этот прогресс одновременно увеличивает и многообразие ситуаций, в которых человеку надлежит сделать выбор. В немалой степени это связано с тем, что новейшие медицинские приборы и препараты позволяют бороться за жизнь больного в таких ситуациях, в которых совсем недавно это было немыслимо. С другой стороны, в настоящее время существуют специальные медико-социальные учреждения хосписы, предназначенные для безнадёжно больных людей, где наряду с врачами за ними ухаживают психологи, пытающиеся облегчить страдания своих пациентов. У нас в России всего около 20, первое было открыто в 1990 г. в Санкт-Петербурге. Увы, сказать, что российские хосписы являются образцом благополучия, нельзя. На них в нашей стране выделяется так же мало средств, как и на все остальные медицинские учреждения. Однако поскольку хосписы являются в некотором роде альтернативой эвтаназии, а последняя нашим законодательством отвергается, необходимо подчеркнуть, что требуется самое детальное обсуждение в обществе и научных кругах самой проблемы законодательной регламентации деятельности хосписов. Необходимо детализированное законодательство в этой сфере, которое бы защищало больного, формировало его уверенность в том, что последние часы жизни он проведёт достойно. Если же эвтаназия будет законом разрешена, необходимо, чтобы им предусматривалось добровольное, осознанное требование больного, выраженное в письменной форме, а также обязанность привлечения к решению вопроса об эвтаназии не заинтересованного в исходе компетентного лица, подтверждающего правомерность принятого решения.

  • 4131. Проблема эмансипации женского населения стран Магриба
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Еще в 1932 г. В Алжире состоялся международный съезд женщин из стран Средиземноморья. Однако он был преимущественно европейским по духу и по составу участниц. Начало женскому движению было положено участием женщин в борьбе за независимость. Алжирские женщины сыграли заметную роль в боевых действиях или заменяли ушедших на войну мужчин на производстве. В 40-е годы XX столетия возникли первые женские организации в Марокко. В Тунисе созданные еще в 1936 г. первые женские организации были ориентированы на распространение образования. В 1945 г. был образован Союз тунисских женщин (СТЖ), в который вошло 30 тыс. человек. Почти повсеместно возникли благоприятные условия для развития женского движения за равноправие. Осознание ими своей новой роли в обществе повлияло в дальнейшем на динамику женского движения. Тем более, что власти получивших независимость государств создали правовую основу для подобной деятельности, чему способствовала и проводимая правительствами политическая модернизация.

  • 4132. Проблеми законодавства в області інтелектуальної власності та перспективи його розвитку
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Закон України «Про авторське право і суміжні права» захисту авторського права і суміжних прав присвячує спеціальний розділ V, який містить 4 статті. Зазначений Закон проголошує, що авторські права і суміжні права у випадку їх порушення захищаються в порядку, встановленим адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення є порушенням авторського права і суміжних прав, що є підставою для судового захисту. Примірники творів, фонограм, відеограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і суміжних прав, визнаються контрафактними. Закон про авторське право передбачає цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав. Використання чужого твору без договору з особою, що має авторське право і суміжні права, недотримання умов використання твору і об'єктів суміжних прав, порушення особистих немайнових і майнових прав осіб, що мають авторське право і суміжні права, захищаються в судовому порядку судом.

  • 4133. Проблеми правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства
    Другое Юриспруденция, право, государство

    На ефективність боротьби із зазначеними злочинами негативно впливають розбіжності в окремих положеннях, що регулюються нормами кримінального і господарського права [1, с.141]. Так, згідно зі статтями 218-221 КК України великою матеріальною шкодою вважається сума, яка в 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто сума понад 8,5 тис. грн. Водночас справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати. Різниця у наведених взаємопов'язаних показниках перевищує 10 разів. Така неузгодженість між нормами статей 218-219 КК України та ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави не вважати злочином, передбаченим статтями КК України, випадок, коли заява не є підставою для порушення справи про банкрутство. За таких умов значна частина фіктивних банкрутств і доведень до банкрутства не потрапляють під дію кримінального закону, а особи, винні в їх вчиненні, залишаються безкарними. До того ж критерієм оцінки матеріальної шкоди у кримінальному законодавстві обирається така досить стабільна економічна категорія, як неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а при визначенні величини безспірних вимог кредитора до боржника в Законі застосовується гнучка в бік збільшення категорія мінімальний розмір заробітної плати, що періодично призводить до збільшення розриву між названими величинами.

  • 4134. Проблеми соціальної диференціації населення в Україні та в світі
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Причини бідності:

    1. Несправедливий розподіл доходів, що призводить до їх величезної диференціації по окремих групах населення і до появи бідняків і навіть жебраків. Зазначимо, що ця причина призвела до спаду виробництва, оскільки саме у бідняків упав попит на товари вітчизняного виробництва, а багаті ж стимулювали попит на дорогі і насамперед імпортні товари. У свою чергу спад виробництва спричинив падіння доходів як працюючих, так і непрацюючих, у т.ч. пенсіонерів. Несправедливість передусім у тому, що багатство переважної багатих пояснюється не їхнім трудовим внеском, а факторами, повязаними з переходом до напівкримінальних ринкових відносин.
    2. Згортання окремих виробництв унаслідок слабкої конкурентоспроможності окремих видів вітчизняної продукції, що сталося через непродумане відкриття кордонів України для вільного переміщення товарів на її територію. А це, природно, спричинило різке скорочення зайнятості і доходів населення.
    3. Значне скорочення попиту на вітчизняну продукцію в країнах колишнього СРСР і РЕВ унаслідок згортання виробництва, що призвело до скорочення експорту в ці країни і, природно, до спаду виробництва в Україні. А це також скорочення доходів населення.
    4. Різке скорочення капіталовкладень через розкладання національно багатства для особистих цілей невеликим відсотком багатих і надбагатих громадян України. Іншими словами, замість, замість нагромадження відбувається поїдання не тільки знову створеної вартості, а й раніше створеного багатства. А скорочення капіталовкладень веде, звичайно, до зменшення попиту на засоби виробництва і відповідно падає завантаження галузей народного господарства і знижуються доходи населення.
    5. Надмірна тінізація економіки внаслідок послабленого контролю.
  • 4135. Проблеми суб’єкта злочину в сфері господарської діяльності
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Проблема кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства, незважаючи на її значущість і актуальність, є ще недостатньо теоретично розробленою в науці кримінального права. Розгляд цієї проблеми вичерпується коментарями до Кримінального кодексу та підручниками і посібниками. Це стоїть на заваді ефективного використання вказаних кримінальних норм і створює перешкоди для здійснення необхідної кримінальної охорони субєктів господарської діяльності від злочинних посягань визначеного виду. Тому ряд основних питань кримінальної відповідальності за вказані злочини не вирішені. Існує велика кількість підприємств, які, ховаючись за процедурою банкрутства, не бажають платити кредиторам і, особливо, державі. Симптомом, що насторожує, тут є виведення активів або незаконне їх заміщення. Ці маніпуляції виявляються шляхом аналізу фінансових документів, що може дати привід для більш поглибленої перевірки. Якщо наявне різке погіршення фінансового стану, а виведення активів відбувається швидкими темпами, це дає підстави припускати наявність ознак навмисного банкрутства. У практиці банкрутства дуже часто буває так, що залишки майна підприємства-банкрута правдою і неправдою "виводяться" із кризового підприємства в нове ще до процедури банкрутства. У результаті виходить така ситуація: підприємство, що заборгувало, просто "хоронять", а його майно працює на новому підприємстві. Кредиторам залишається тільки чекати, коли їм нададуть документ про неможливість задоволення вимог у звязку з відсутністю майна. В кінцевому підсумку вони можуть лише списати дебіторську заборгованість з балансу за рахунок валових доходів. При цьому керівники боржника, як правило, не несуть жодної відповідальності. Банкрутство у поєднанні з іншими інструментами може використовуватися в необмеженій кількості махінацій, що передбачають не тільки зовні легальні операції, а й прямі порушення закону фальсифікацію документів, підкуп посадових осіб, приховування майна тощо. Вчинення таких злочинів супроводжується перекручуванням звітності, фальсифікацією і підробкою документів і може заподіяти значну шкоду не тільки кредитору, державі, а й іншим субєктам господарювання. Внесена пропозиція доповнити коло суб'єктів досліджуваних злочинів вказівкою на громадянина-підприємця. Характером злочинів, передбачених ст. ст. 218-221 КК України, їх єдиним видовим обєктом посягання та сприянням глибшому дослідженню ознак цих злочинів обумовлюється необхідність введення терміну „кримінальні банкрутства”. Кримінальні банкрутства це злочинні діяння, внаслідок яких субєкт господарської діяльності потрапляє у стан фінансової неспроможності, спотворюється інформація щодо наявності в субєкта господарської діяльності такого стану, а також унаслідок яких порушується законна процедура провадження у справі про банкрутство, якщо такі дії призводять до завдання шкоди у великих розмірах. Пропонується також закріпити в законодавстві термін “фінансова неспроможність” це фінансовий стан субєкта господарської діяльності, при якому він нездатен самостійно відновити свою платоспроможність і задовольнити законні вимоги кредиторів. Викликано це відсутністю законодавчого закріплення значення цього терміну.

  • 4136. Проблемні питання зміни обвинувачення в суді
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Однією із важливих проблем зміни обвинувачення в суді є питання захисту прав потерпілого, тобто яким чином повинен діяти потерпілий при такій зміні або взагалі при відмові прокурора від обвинувачення. Як відомо прокурор може скористатись правом, передбаченим у статті 277 КПК, і змінити предявлене особі обвинувачення під час судового розгляду до закінчення судового слідства. Якщо при цьому він ставить в своїй постанові питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин чи про зменшення обсягу обвинувачення, то можна також говорити про повну чи часткову відмову від обвинувачення (попередньо заявленого) і формулювання обвинувачення в новому обсязі. Ставлення наукових кіл до права потерпілого чи його представника підтримувати обвинувачення в разі його зміни чи відмови від нього прокурора є неоднозначним. Скажімо, в Російській Федерації отримала перевагу позиція, за якою відмова прокурора від обвинувачення тягне за собою припинення кримінальної справи, аналогічно зміна обвинувачення тягне за собою припинення провадження у відповідній частині (ч.7 ст.246 КПК РФ) . Вважаємо, що з такою позицією не можна погодитись, оскільки таке припинення провадження є безумовним і вже цим порушує права потерпілого на захист власних інтересів. Навіть передбачене право потерпілого звернутись в порядку цивільного судочинства з цивільним позовом про відшкодування завданих збитків не є рівнозначною заміною розгляду справи в порядку кримінального судочинства. Варто зауважити, що в проекті КПК України збережено право потерпілого та його представника підтримати обвинувачення в разі відмови від нього прокурора. Також залишилось право підтримувати обвинувачення в раніше предявленому обсязі, якщо в постанові прокурора ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, чи про зменшення обсягу обвинувачення. При цьому правове регулювання отримало більш детальну регламентацію, хоч недоліки законодавства все ж залишились. Згідно чинного КПК коли в результаті судового розгляду прокурор приходить до переконання про непідтвердження обвинувачення, він зобовязаний відмовитися від обвинувачення. В такому випадку суд розяснює потерпілому та його представнику право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення. Розяснення судом потерпілому та його представнику такого права є обовязковим, тому при наявності у справі потерпілого його участь в судовому розгляді, коли прокурор вирішує відмовитись від обвинувачення, є обовязковою. Тому при відсутності потерпілого чи його уповноваженого представника суд, на нашу думку, не може прийняти рішення про припинення провадження. В таких випадках суд зобовязаний прийняти рішення про вжиття заходів для забезпечення його явки. Як мінімум - це повідомлення про час судового засідання і повідомлення про відмову прокурора від обвинувачення і що потерпілий та його представник викликаються для зясування позиції щодо підтримки обвинувачення. Представник має виражати волю самого потерпілого, коли вираження такої волі є можливим (наприклад, потерпілий перебуває в лікарні). Такі ж гарантії активності потерпілого та його представника повинні бути забезпеченні і при зміні обвинувачення. Крім цього, потерпілий і його представник повинні як мінімум ознайомитись з текстом постанов прокурора. Це є важливим хоча б тому, що в постанові прокурора викладаються мотиви прийнятого рішення (з якими вони можуть погодитись чи не погодитись). При зміні обвинувачення прокурор вручає копії з викладеним новим обвинуваченням та мотивами зміни учасникам процесу, в тому числі потерпілому і його представнику (при відмові від обвинувачення цього взагалі не передбачено). Вважаємо, що потрібно піти далі і у випадку відсутності в судовому засідання потерпілого і його представника передбачити надсилання постанов і відкладення судового засідання для зясування позицій цих учасників. Вважаємо за можливе також запровадити в КПК норму, згідно якої прокурор, якщо від потерпілого надходить відповідна письмова заява, зобовязаний продовжувати підтримувати обвинувачення і не може відмовитися від цього. Підтримання потерпілим і його представником обвинувачення обмежене раніше предявленим обвинуваченням. Під “раніше предявленим обвинуваченням” має розумітись те, з яким обвинувачений був відданий до суду (а не те, яке було, наприклад, предявлене на досудовому слідстві і було потім змінене). Певною проблемою є ситуація, коли прокурор дійшов до думки про необхідність зміни обвинувачення, але це потягнуло повернення справи на додаткове розслідування. В такому випадку потерпілий фактично втрачає право підтримати обвинувачення, яке фігурувало в попередньому судовому розгляді. На нашу думку, він повинен все ж мати таке право, хоч таке твердження і не є безспірним. Кілька потерпілих можуть мати різні позиції щодо підтримання обвинувачення (хтось повністю підтримувати, хтось частково, дехто може заперечувати проти провадження у справі). В такому випадку, продовження провадження має здійснюватись з врахуванням позицій потерпілих (зі збереженням єдності процесу) - кожен буде підтримувати ту частину провадження, яку вважатиме за потрібне. Остаточне рішення у справі так чи інакше залишатиметься за судом, в межах сукупного обвинувачення.

  • 4137. Проблемы апелляционного производства и сбора доказательств судом
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Анализ изучения уголовных дел, поступивших на рассмотрение в апелляционную инстанцию в районные суды г. Читы, показывает, что в 55 % случаях стороны заявляют какие-либо ходатайства, из них 76 % ходатайств содержится в тексте апелляционной жалобы (представления), а 24 % поступают в суд в виде оформленных отдельно от жалобы просьб к суду. Следовательно, объективно, сторонами процесса ходатайства заявляются, как при подаче апелляционной жалобы или представления, так и до начала рассмотрения дела судом апелляционной инстанции. Закон позволяет это делать в любой момент производства по уголовному делу (ст. 120 УПК). Таким образом, отсутствие указания в ч. 1 ст. 364 УПК на необходимость разрешения заявленных по делу ходатайств является существенным недостатком, нарушающим права участников уголовного судопроизводства. Кроме того, разрешение судом ходатайств, заявленных при подаче апелляционных жалобы или представления, непосредственно в судебном заседании (его подготовительной части) зачастую приводит к отложению дела слушанием. В этой связи предлагается внести изменения в ч. 1 ст. 364 УПК, дополнив ее содержание еще одним пунктом, обязывающим судью разрешить заявленные сторонами ходатайства и заявления и отразить решение по ним в постановлении о назначении судебного заседания суда апелляционной инстанции.

  • 4138. Проблемы банковской тайны
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Достаточно важной представляется вопрос соблюдения банковской тайны после вступления в силу 1 февраля 2002 года Федерального закона от 07.08.2001 г. №115-ФЗ «О противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем». Согласно ст.7 Закона, кредитные организации обязаны предоставлять в Комитет РФ по финансовому мониторингу сведения по операциям клиентов, подлежащим обязательному контролю, а также по операциям, которые вызывают подозрения у служб внутреннего контроля. Причем это положение касается как субъектов предпринимательской деятельности, так и физических лиц. На основании Закона Банком России 28.11.2001 г. принято Положение №161-П «О порядке представления кредитными организациями сведений в уполномоченный орган», и Положение №160-П «О порядке осуществления Банком России контроля за исполнением кредитными организациями Федерального закона «О легализации...». Согласно п.2.1 Положения №161-П представление из кредитной организации в уполномоченный орган сведений, предусмотренных Федеральным законом, осуществляется через территориальные учреждения Банка России. Таким образом, Банк России также становится обладателем информационных ресурсов, составляющих банковскую тайну. И хотя ст.26 Закона о банках содержит указание на то, что Банк России не вправе разглашать сведения, полученные им в результате исполнения лицензионных, надзорных и контрольных функций, Законом в то же время не предусмотрено запрета на использование указанных сведений, например, для проведения анализа тех или иных операций. Причем стоит отметить, что такая ситуация дает возможность проводить Банку России анализ операций не кредитных организаций, а именно клиентов. Фактически Положение №161-П предоставляет ЦБ РФ право осуществлять внутренними средствами контроль за деятельностью клиентов банков, то есть осуществлять деятельность, выходящую за рамки функций Банка России, определенных в ст.4 Федерального закона от 02.12.1990 г. №394-1 «О Центральном Банке».

  • 4139. Проблемы борьбы с организованной преступностью
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В генезисе организованной преступности и коррупции лежат экономические производственные отношения социализма, которые к 60-70 гг. полностью исчерпали свои возможности для поступательного развития общества, но продолжали использоваться государством с помощью малопригодных в такой ситуации идеологических стимулов, основанных на энтузиазме, уравнительности в распределении материальных благ. Тотальная идеологизация, включая и производство, полностью игнорировала такие экономические критерии как прибыль, стоимость, доход и т.п., возводила в абсолют политические категории, например, план. Директивно спущенный план регламентировал всю деятельность не только отраслей экономики, но и каждого хозяйствующего субъекта. Производству заранее предопределялись объем, режим работы, себестоимость, количество, качество, ассортимент и т.п. выпускаемой продукции без учета степени ее полезности и потребностей общества. Складывалась уникальная ситуация - произведенная продукция не пользовалась спросом, превращалась в залежалый товар. В то же время сохранялись напряженность, дефицит в потреблении качественных товаров. Это приводило в 70-х годах к гигантским потерям материальных ресурсов, которые по оценкам некоторых экономистов в несколько раз превышали материальный урон за годы Великой Отечественной войны[6].

  • 4140. Проблемы взаимодействия органов конституционного правосудия и местного самоуправления в субъектах Российской Федерации
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В последнее время применительно к характеристике судебного конституционного контроля все более широко стало использоваться понятие «конституционное правосудие», которое определяется учеными [3] как деятельность судебных органов, состоящая в рассмотрении дел, предметом которых являются конституционно-правовые вопросы, связанные с обеспечением соблюдения конституции органами власти и в принятии по ним решений, влекущих правовые последствия. Причем конституционному правосудию присущи основные признаки правосудия, характерные для всех судов (осуществление правосудия от имени государства; осуществление судебной деятельности только судами; осуществление правосудия методами, определенными в законе; гласность судопроизводства; коллегиальность при рассмотрении дел; использование в необходимых случаях мер государственного принуждения). В этот перечень включаются и такие признаки, как: «самостоятельная процессуальная форма отправления конституционного правосудия; юридическая сила решений конституционного суда, приравненная к юридической силе конституции; особая система законодательства, регулирующего конституционное правосудие» [4].