Geum.ru

Информация

  • 42941. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
    История

    Уряд М. Дзюринди у 20032005 рр. втілював жорсткі економічні реформи, внаслідок чого тимчасово погіршилося соціальне становище. Через службові зловживання посаду міністра фінансів змушений був залишити П. Руско. На початку 2006 р. урядову коаліцію покинули християнські демократи. Так вони не погодилися з прем'єр-міністром, який не висунув на обговорення питання про угоду з Ватиканом, за якою віруючі могли відмовлятися від виконання професійних обов'язків з огляду на свої переконання. У березні країною прокотилася хвиля протестів медичних працівників з приводу підписання нових контрактів про роботу. За таких умов 17 червня 2006 р. відбулися позачергові вибори до Національної ради. На 150 парламентських мандатів претендувала 21 політична сила, представлена 2343 особами. Виборча активність була порівняно низькою 54,67 %. Найбільшу підтримку здобула опозиційна "Смер соціал-демократія" (29,4 %) і 50 мандатів. Партія влади Словацький демократичний і християнський союз опинилася на другому місці 18,3 % (31 мандат). По 20 мандатів дістали Словацька національна партія (11,73 %) і Партія угорської коаліцїі (11,68 %). Парламентськими стали також Народ на партія Рух за демократичну Словаччину (8,79 % і 15 мандатів) та Християнсько демократичний рух (8,31 % і 14 мандатів). Отже, право на формування коаліційного уряду отримали лівоцентристи. Програма їхньої діяльності передбачає гнучкіші економічні реформи та звернення більшої уваги на вирішення соціальних питань.

  • 42942. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
    История

    В економіці намітилися зміни у бік закріплення стабільного динамічного розвитку. Якщо у 2004 р. темпи економічного росту становили 3,5%, то у 2005 2006 рр. близько 5 %. Головним чинником економічного зростання останніми роками стало збільшення інвестицій до основних фондів. Зручне географічне положення Чехії з доступом на ринки товарів, відносно низька вартість кваліфікованої робочої сили, інвестиційні гарантії, приваблива система заохочень для іноземних інвесторів, висока оснащеність транспортної інфраструктури, стабільний політичний розвиток створюють сприятливий інвестиційний клімат. Сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених у чеську економіку в 19902003 рр., становить приблизно 37,8 млрд. дол. Основний обсяг прямих іноземних інвестицій надходить з країн ЄС (84 % ). Помітно активізувалися на чеському ринку американські та японські фірми, що працюють в автомобільній, електронній, скляній та текстильній промисловості. 60 % прямих іноземних інвестицій надходить в сектор послуг, у виробничий сектор 38 %, в добувні галузі, сільське та лісове господарство 2 %. Водночас чеські експерти відзначають такі негативні наслідки як нерівність конкурентних умов і витіснення вітчизняних товаровиробників, низький рівень інвестування високотехнологічних галузей і науково-прикладних розробок. Чехія помітно відстає від країн ЄС за рівнем витрат на науку і науково-прикладні дослідження: рівень державних витрат на науку становить приблизно 75 % до рівня ЄС, а витрат підприємств 60 %.

  • 42943. Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
    География

    У рослинництві найбільшу питому вагу займає зернове господарство (30%). Основна культура пшениця. У 1999 р. її вирощено майже 37 млн. т (57,7% від усієї кількості зернових). Основними пшеничними районами є Північно-французька і Аквітанська низовини, де особливо багато великих капіталомістких господарств, а також у субрайонах Центр, Пікардія, Шампань-Ардени, Іль-де-Франс. Середня врожайність пшениці перевищує 50 ц/га. Другою зерновою культурою є кукурудза. Головні посіви зосереджуються на південному заході країни. Середній збір зерна кукурудзи, при врожайності 80-100 ц/га, у кінці дев'яностих років XX ст, впритул наблизився до 17 млн. т, що становить понад четверту частину від загальної кількості зібраних зернових. Третьою зерновою культурою є ячмінь. Його збір сягає 10 млн. т. На півночі Франції місцями вирощують овес, а на бідніших ґрунтах Центрального масиву жито. На зрошуваних землях у дельті Рони рис.

  • 42944. Політичні еліти і політичне лідерство: світовий досвід і українські реалії
    Политология
  • 42945. Політичні еліти та лідерство
    Политология
  • 42946. Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
    История

    Хоча М. Костомаров, описуючи дискусії щодо майбутнього устрою словянської федерації, у “Автобіографії” дещо інакше трактував це питання. Він писав: “Ми почали уявляти собі всі славянські народи зєднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або зєднаних держав у Північній Америці з тим, щоб усі находилися у тіснім звязку з собою, але щоб кожна зберігала свято свою окрему автономію. Федерація тільки по одним народностям не видавалася нам зовсім придатною з багатьох причин, а зокрема з огляду на чисельну нерівність мас, що належали до народностей. Яке союзництво могло існувати в дійсности на підставі взаїмної рівности між незначними щодо кількости Лужичанами й великою масою російського народу з незмірними просторами його батьківщини? Ми прийшли до думки, що з збереженням права народностей потрібний конче інший поділ частин будучої славянської держави для її федеративного ладу. Таким робом поставала думка про адміністративний поділ земель заселених славянським племенем, незалежно від того, до якої з народностей належить це племя в тій чи іншій полосі заселення простору. Ми не могли вияснити собі подрібно картини в якій мала зявитися наша уявна федеративна держава; утворити цю картину ми полишили будучій історії. В усіх частинах федерації пропонувалися однакові основні закони та права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торгівлі, загальне скасування кріпосного права й невольництва, в якій ні було б формі, єдина центральна влада, що завідувала б зовнішніми справами союзу, військом і флотою, зате повна автономія кожної частини у відношенні до внутрішніх уладжень, внутрішньої управи, судівництва і народної освіти". [7]

  • 42947. Політичні ідеї у країнах Стародавнього світу
    Политология
  • 42948. Політичні конфлікти і кризи
    Политология
  • 42949. Політичні кризи другої половини 20 сторіччя
    Политология
  • 42950. Політичні партії, організації и рухи
    Политология
  • 42951. Політичні погляди і діяльність Платона
    Политология
  • 42952. Політичні технології
    Политология
  • 42953. Політично-правова теорія Жана Бодена
    Юриспруденция, право, государство

    Розкриваючи ознаки і зміст суверенітету, Боден пояснював, що суверенна політична влада має постійний характер. Тобто тільки така влада є суверенною, яка надана її суб`єкту на невизначений строк, тобто постійно. Далі, верховна влада повинна бути абсолютною, тобто не обмежуватися жодними умовами. Абсолютний характер влади передбачає, що її носій може користуватися і розпоряджатися нею безумовно, необмежено, аж до передачі цієї влади іншому суб`єктові. Тобто народ, як суверен, вправі передати свою владу монархові. Суверен не повинен бути зв`язаний законами: ні своїми власними, ні своїх попередників. Тобто юридично суверен не зв`язаний законами будь-якої людської влади. В іншому випадку ця влада не буде абсолютною, тобто суверенною. Надзаконний характер державної влади випливає з того, що над нею не стоїть ніяка інша політична влада ні в даній державі, ні поза нею. Разом з тим, Боден чітко визначає межі абсолютизму державної влади, у зв`язку зі справедливістю, правдою, правом, а також цілями та завданнями держави, як політичного спілкування. Під цим оглядом, суверен обмежений законами "божественними", "природними" і "людськими законами, спільними для всіх народів". Саме на "законах Бога, природи і спільних людських законах" базуються і в них закріплені деякі фундаментальні людські інститути і принципи людського співжиття. До них, перш за все, належать: приватна власність, сім`я, політичне спілкування і його цілі, тобто мир і правопорядок, справедливість в людському спілкуванні, у визначенні та розподілі благ і покарань. Звідси випливає ряд фундаментальних засад соціально-політичного життя, а також певні властивості і прагнення людини у політичному спілкуванні, на які суверен не повинен посягати. Зокрема, з права недоторканості приватної власності випливає положення про те, що суверен не може встановлювати податки для підданих без їхньої згоди. Суверенна влада, підкреслював Боден, є єдина і неподільна. Суверенітет це властивість влади бути абсолютною і незалежною від кого б то не було. А це означає, що така влада і її рішення загальнообов`язкові для всіх в державі. Суверенітет реалізується у повноваженнях державної влади вирішувати найважливіші питання життя країни: видання законів та зміна їх, право війни і миру, призначення посадових осіб, правосуддя в останній інстанції, чеканка монети, стягнення податків і зборів.

  • 42954. Політологія, як наука
    Политология
  • 42955. Полки "нового строя" (XVII в.)
    История

    Во время Донского похода 1648-1649 гг., который возглавил дворянин А.Т. Лазарев, его отряд составили спешно набранные Посольским приказом солдаты. Командовали ими майор Я. Урвин, 4 капитана, 5 поручиков и полковой квартирмейстер из иноземцев, подчиненные Лазареву. Однако младшие офицерские должности занимали русские командиры. Об этом свидетельствует запись о расходовании Лазаревым казенных средств, для чего опрашивались участвовавшие в походе лица. Среди тех, кто давал об этом показания, были "солдатцкого строю прапорщики" М. Левшин, С. Кулапин, сержанты М. Епишев, В. Левонов, капралы И. Назарьев, А. Дворянинов. При производстве в офицерские чины и назначении на должность в полки "нового строя" и гарнизонные части, как правило, учитывался опыт и личные заслуги. Так, в 1653 г. в Москве раздали 700 мушкетов старым солдатам, послав их в южные города "в урядники". Среди младших командиров большинство начальных людей составляли тогда русские люди, однако штаб- и обер-офицерские должности занимали в основном иностранцы. В 60-х гг. XVII в. из 277 полковников и майоров русскими являлись лишь 18 человек, из 1921 офицеров, служивших в чине капитана, ротмистра, поручика и прапорщика 648 человек.

  • 42956. Полководцы Великой Отечественной войны
    История

    ,%20%d1%88%d0%b5%d1%81%d1%82%d1%8c%d1%8e%20%d0%be%d1%80%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d0%b0%d0%bc%d0%b8%20%d0%9a%d1%80%d0%b0%d1%81%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d0%bc%d0%b5%d0%bd%d0%b8%20%d0%b8%20%d0%bc%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%b8%d0%bc%d0%b8%20%d0%b4%d1%80%d1%83%d0%b3%d0%b8%d0%bc%d0%b8.%20%d0%93%d0%bb%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d0%b0%d1%8f%20%d0%b6%d0%b5%20%d0%bd%d0%b0%d0%b3%d1%80%d0%b0%d0%b4%d0%b0%20-%20%d0%bf%d0%b0%d0%bc%d1%8f%d1%82%d1%8c%20%d0%b8%20%d0%b1%d0%bb%d0%b0%d0%b3%d0%be%d0%b4%d0%b0%d1%80%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82%d1%8c%20%d0%bf%d0%be%d1%82%d0%be%d0%bc%d0%ba%d0%be%d0%b2.%20%d0%91%d1%8e%d1%81%d1%82%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d1%88%d0%b0%d0%bb%d0%b0%20%d0%a1%d0%be%d0%b2%d0%b5%d1%82%d1%81%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d0%a1%d0%be%d1%8e%d0%b7%d0%b0%20%d1%81%d1%82%d0%be%d0%b8%d1%82%20%d0%bd%d0%b0%20%d0%b5%d0%b3%d0%be%20%d1%80%d0%be%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%b5,%20%d0%b2%20%d0%92%d0%b5%d0%bb%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%9b%d1%83%d0%ba%d0%b0%d1%85.">Летом 1942 года Константин Рокоссовский получает новое назначение - командует Брянским фронтом. В 1943 году руководит Центральным фронтом, который успешно отразил наступление фашистских войск в Курском направлении, выиграл Курскую битву и перешёл в контрнаступление. Рокоссовский также очень продуктивно руководил Белорусским фронтом. Впрочем, Константин Константинович Рокоссовский не считал себя гениальным полководцем. Был уверен - выполняет солдатский долг. Книга, написанная маршалом Советского Союза Констанином Рокоссовским, носит именно такое название: «Солдатский долг». Хотя трижды раненный на полях сражений Рокоссовский совершил немало воинских подвигов, дважды Герой Советского Союза был награждён орденом «Победа», 7-ю орденами В.И. Ленина <http://www.bestpeopleofrussia.ru/persona/134>, шестью орденами Красного знамени и многими другими. Главная же награда - память и благодарность потомков. Бюст Маршала Советского Союза стоит на его родине, в Великих Луках.

  • 42957. Полководцы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.
    История

    По первоначальному плану операции Генштаба предусматривалось нанесение одного мощного удара. При докладе в Ставке 23 мая 1944 года Рокоссовский предложил наносить два примерно одинаковых по силе удара с целью окружения и уничтожения бобруйской группировки противника. Сталин с этим не согласился. Рокоссовскому дважды было предложено выйти, «хорошенько подумать» и вновь доложить свое решение. Командующий фронтом настоял на своем. Его поддержали Жуков и Василевский. Белорусская наступательная операция прошла успешно, были окружены и уничтожены в районе Бобруйска более пяти германских дивизий. Сталин вынужден был сказать: «Какой молодец!.. Настоял и добился своего...» Еще до окончания этой операции Рокоссовскому было присвоено маршальское звание.

  • 42958. Полководцы древней Руси
    История

    После смерти Святослава между Рюриковичами началась борьба за киевский стол. Сначала Ярополк выступил против Олега. В битве старший брат оказался удачливее. Олег с остатками своего войска бежал и в страшной толкотне нашел смерть свою. Ярополк как будто и не хотел смерти брата, по его приказу Олега разыскали и похоронили, а Ярополк оплакал его смерть. Между тем Владимир понял замысел брата стать полновластным хозяином всей Русской земли; не ожидая нападения, он бежал «за море», то есть к варягам. И Ярополк без брани овладел Новгородом. Два года спустя, накопив силы; Владимир вернулся в Новгород с варяжской дружиной. Он отправил в Киев посадников Ярополка: «Идите к брату моему и скажите ему: Владимир идет на тебя, готовься с ним биться». Может быть, Владимир вспомнил здесь рыцарский обычай своего отца, который всегда предупреждал врагов: «Иду на вы!» Но, видимо, была и другая серьезная причина: Владимир считал, что если он нападет на брата тайно и победит, то подданные не простят ему такого успеха и не будет он признан законным князем.

  • 42959. Полководческое искусство А.В. Суворова
    История

    4(15) апреля 1799 г. Суворов прибыл в Валеджо, где вступил в командование русско-австрийской армией. В короткий срок провёл подготовку к наступлению. Блокировав частью войск крепости Пескьера и Мантуя, Суворов с главными силами (48,5 тыс. человек) выступил 8(19) апреля из Валеджо. 10(21) апреля союзники овладели крепостью Брешиа, 13(24) апреля Бергамо, а затем, наступая на широком фронте, 1517(2628) апреля в сражении на р. Адда нанесли крупное поражение французской армии Моро. 17(28) апреля союзные войска вступили в Милан. К концу апреля армия Суворова сосредоточилась в районе Павия, Тортона, Пьяченца. Остатки армии Моро 6(17) мая начали отход из района Валенца Алессандрия к Генуе. 7(18) мая союзная армия двинулась на запад и 15(26) мая заняла Турин. К концу мая союзники овладели крепостями Пескьера, Касале, Валенца, Алессандрия, цитаделью Милана. Французское командование решило нанести по армии Суворова двойной удар: с юга из района Генуи войсками Моро (14 тыс. человек) и с востока войсками Макдональда, которые 29 мая (9 июня) начали выдвигаться в Северную Италию из района Тосканы в направлении на Модену, Парму, Пьяченцу. Суворов решил разбить французские войска порознь. Оставив австрийский отряд генерала Б. Бельгарда (14 тыс. человек) для заслона против Моро, он с главными силами (около 22 тыс. человек) вечером 4(15) июня выступил против армии Макдональда и, преодолев за 2 суток 85 км, 68 (1719) июня во встречном сражении на р. Треббия при полуторном превосходстве противника в силах нанёс ей поражение. Выделив для преследования отступавших австрийские войска, Суворов 12(23) июня повернул против войск Моро, который начал теснить отряд Бельгарда в надежде оттянуть часть сил Суворова от Макдональда. Узнав о приближении войск Суворова к Алессандрии, Моро поспешно отступил к Генуе, куда вскоре подошли остатки армии Макдональда. В конце июля объединенная французская армия под командованием генерала В. Жубера (35 тыс. человек) перешла в наступление в районе Генуи на Алессандрию, где находились главные силы союзников. Суворов, усилив свои войска до 50 тыс. человек осадным корпусом, подошедшим из Мантуи после её взятия 17(28) июля, выступил навстречу Жуберу и 4(15) августа в сражении при Нови одержал победу. Моро, сменивший убитого Жубера, отступил к Генуе. Успешные действия русских экспедиционных сил, а также политические противоречия внутри коалиции способствовали тому, что Великобритания и Австрия, опасаясь усиления влияния России, решили удалить русские войска из Италии. Поводом к этому послужил план союзных держав о сосредоточении всех русских корпусов в Швейцарии для последующего их вторжения во Францию с юго-востока. 16(27) августа Суворов получил согласованное с Павлом I предписание императора Австрии Франца I оставить в Италии австрийские войска, а с русскими войсками идти в Швейцарию на соединение с корпусом Римского-Корсакова.

  • 42960. Полководческое искусство Святослава и военная деятельность Владимира Мономаха
    История

    Летом 967 г. войско Святослава с обозами, через земли уличей и тиверцев, неожиданно вышло к Переяславцу на Дунае (город-крепость в 18 км северо-восточнее Хорсова). Часть рати прибыло к нему на ладьях через Георгиевское гирло и обеспечила переправу. Наспех собранное войско болгар не оказало серьезного сопротивления. Настроенное против византийцев оно не желало воевать с русскими. Святослав мгновенно оценив обстановку, очистил Северо-Восточную Болгарию от провизантийски настроенных феодалов. Столь быстрое распространение русского влияния в Болгарии греческие источники объясняют сохранением политического "равенства и справедливости" между двумя государствами. За царем Болгарии была сохранена царская власть, и русские ничего не меняли в государственном устройстве болгар. Святослав вернулся в Переяславец пункт, контролирующий торговые пути, связывающие Русь с европейскими и балканскими странами. Византийский император, оказавшись перед объединенной силой двух государств, опасаясь за Константинополь, подготовил столицу к обороне, перекрыв цепью вход в бухту Золотой Рог. В целях устранения опасного соседа Византия прибегла к традиционному способу и попыталась разъединить союзников. Подкупленные византийцами печенеги, пользуясь отсутствием дружины Святослава, в 968 г. подступили к Киеву и разбили свой стан в его окрестностях. Орда, соблазненная богатством города, однако, не решилась на штурм. Киевляне собрали вече и решили мужественно защищаться. Юный киевлянин пробрался через стан печенегов, переплыл Днепр и поставил в известность воеводу Претича о приходе печенегов. Претич с дружиной пришел к Киеву и заключил с ними перемирие. Прибытие конной дружины Святослава в 968 г. из Переяславца в Киев изменило военно-политическую обстановку. Печенеги заключили с Русью союз и весной 969 г. совместно с киевским князем направились в Болгарию.