Информация

  • 42921. Політичне лідерство
    Политология
  • 42922. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
    История

    Косинський здобув Білу Церкву, Переяслав, Трипілля, захопив велике число гармат, порох, військовий риштунок. Повстання розгорталося. Повстанські загони оточили навіть Київ та Київський замок. На початку 1593 р. феодалам за допомогою польського короля для придушення повстання вдалося зібрати значні, добре озброєні військові сили шляхти. На чолі війська став київський воєвода К. Острозький. Біля містечка П'ятки (тепер село Чуднівського району Житомирської області) протягом тижня повстанці хоробро оборонялись, завдали великих втрат шляхетським військам, але 23 січня 1593 р. зазнали поразки. Однак, відійшовши на Низ, вони не склали зброї. У травні 1593 р. двохтисячне козацьке військо вийшло із Запорізької Січі, рушило двома загонами по Дніпру, берегом підійшло до Черкас і обложило замок. Повстання почало швидко поширюватися у Подніпров'ї. Проте Косинського було підступно схоплено слугами Вишневецького і вбито.

  • 42923. Політичний діяч Алексис де Теквіль
    Политология
  • 42924. Політичний іслам
    Разное

    Вочевидь, невипадково період розквіту політичного ісламу співпав у часі з кризою лівих ідеологій. Вище ми вже говорили про навернення ряду лівих та інших політиків і мислителів до фундаменталізму. Окрім усього іншого, цей момент може мати певне змістовне обгрунтування. Схожість лівих ідеологій початку XX ст. і політичного ісламу пояснюється, звичайно ж, не спільністю їх походження, а швидше спільністю завдань. І ті, й інші являють собою наче єдиний клас революційних ідеологій. Змістовний компонент лівих ідеологій, особливо комунізму із його запереченням приватної власності, атеїстичним пафосом, завжди відкидався ісламськими фундаменталістами (в Іраці, наприклад, у постійних сутичках з баасистським режимом ісламісти ані на хвилину не забували про те, що комунізм також є найголовнішим ворогом ісламу, і вели невтомну боротьбу з іракською компартією). Але сама логіка політичної боротьби, спрямованої на кардинальну зміну існуючої політичної системи, і методи цієї боротьби (від словесної полеміки до політичного екстремізму) протягом більш ніж століття - з першої половини XIX до 90-х років XX ст. - розроблялась і відшліфовувалась на практиці саме лівими. Ліві створили певне поле боротьби і радикальних соціальних реформ, яке стало порожнім у зв'язку з кризою лівих ідеологій, і його згодом почали активно окупувати ісламісти. Ключовими моментами цієї логіки боротьби є: 1) заперечення легітимності діючих властей на основі передвічних, непідвладних людській волі законів (законів природи, законів розвитку людського суспільства - в марксизмі, вищого божественного закону - в політичному ісламі); 2) сакралізації суспільного конфлікту (класова боротьба марксистів, джихад ісламістів) і легітимізація насильства; 3) ставка на маргінальні суспільні групи (пролетарі марксистів, міські люмпени в мусульманських країнах та етнічні меншини в країнах з переважаючим неісламським населення, таких як Індія і Росія), які завдяки своїй участі в боротьбі отримують шанс значно поліпшити своє становище в суспільстві; 4) заперечення культурних цінностей суспільства, що підлягає революційному перетворенню (буржуазна культура і наука російських комуністів і "нова джахилія (невігластво, язичництво)", в якій ісламісти звинувачують своїх сучасників); 5) ідея особливої обраності (вахум калїл - "а їх мало", говорить Саїд Кутб про перших мусульман і своїх сучасних однодумців, цитуючи Коран) і керівної ролі освіченої меншості стосовно до решти людства (пор. диктатуру пролетаріату, партію як авангард суспільства - в російських комуністів, принцип "керуючої ролі" ісламської умми - в ісламістів). У конкретному контексті Близького Сходу сюди можна додати і спільну для лівих та ісламістів ідиосинкразію на все західне, особливо американське.

  • 42925. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
    Политология
  • 42926. Політичний портрет О.Г. Лукашенко
    Политология
  • 42927. Політичний портрет Тоні Блера
    Политология
  • 42928. Політичний портрет Ф.Д. Рузвельта
    История

    Із самого початку своєї діяльності Рузвельт зробив правилом переконливі, прості і дохідливі роз'яснення пропонованих мір і вчинків. Першим у політичній практиці він увів щотижневі радіозвернення до країни. У цих "бесідах у камелька" (у цьому спонтанно народженому найменуванні відбилася невимушеність розмови і довірчий тон, коли кожному здавалося, що президент звертається саме до нього) ФДР розповідав, що і як він збирається робити, і чому це варто робити так, а не інакше. Його спокійна мова і переконаність у кінцевому успіху сполучалися з повною відсутністю догматизму і доктринерства. Він постійно говорив про необхідність експерименту, пошуку, не представлявся верховною істотою, заздалегідь усе знаючою і привабливою усіма відповідями. Люди відчували його своїм, відчували його бажання допомогти, що виглядало особливо контрастно на тлі крижаної байдужості Гувера. "Одного, чого ми повинні боятися, це самого страху", - сказав Рузвельт в одному зі своїх перших виступів, і він зумів зробити саме головне, без чого неможливо ніяке відродження, ніяке реформування: він вдихнув у народ віру у свої сили, повернув надію на завтрашній день. Він прекрасно розумів, що законодавчі й економічні наміри дають тільки напрямок, змусити ж суспільство піти по необхідному шляху може лише стан духу, готовий до боротьби. Навряд чи не сама головна перешкода на шляху виходу з кризи - психологічна депресія, а неї перебороти важче всього. "Президент насамперед відповідальний за моральне керівництво, - говорив ФДР. Усі наші великі президенти були насамперед духовними лідерами". Натхненний голос Рузвельта звучав над Америкою, ніхто не міг устояти перед чарівністю великої людини, і ця відкритість, постійно випромінюваний оптимізм і швидкі, наочні досягнення зробили його в очах більшості абсолютно харизматичною главою держави. За словами одного виборця: "Я прошу Бога простити мені мій гріх, коли я голосував за Гувера, тому що Франклін Рузвельт - найбільший вождь з часів Ісуса Христа" - погоджувалися мільйони.

  • 42929. Політичний портрет: Уго Чавес
    Политология
  • 42930. Політичний режим
    Политология

    Авторитарні режими мають різні форми. Вони залежать від певної епохи чи країни, в рамках якої діють, від політичних орієнтацій розробників та пріоритетних політичних уподобань реалізаторів. Так, якщо на початку XIX ст. вперше сформульована теорія авторитаризму мала яскраво виражену ультраконсервативну, реакційну спрямованість, то на кінець сторіччя переважними стали ідеї національної й державної єдності. На початку XX сторіччя вона почала набувати націоналістичного, антидемократичного характеру, а друга половина сторіччя ще більше збагатила різноманітність авторитаризму. Найвідомішими його формами є такі:

    1. військовий режим, що має кілька різновидів: а) військово-диктаторський режим, де армія є пріоритетною правлячою силою, ділячи виконавчу владу з правлячою бюрократією (наприклад, Нігерія, Судан та ін.); б) військово-демократичний режим, при якому армія є однією з політичних інституцій і не підмінює інших, має місце політична діяльність, режим стартує в результаті активізації партизанського руху (наприклад, Нікарагуа, 1979 р.), військового державного перевороту (наприклад, Панама, 1968 р.) і позначений недовготривалістю; в) авторитарний преторіанізм (преторіанці - привілейовані військові частини в Римі, гвардія імператорів, які за доби імперії були значною політичною силою, що брала участь у двірських переворотах) - режим, що базується на насиллі найманих військ;
    2. монархічний режим, що поділяється на: а) абсолютну монархію, де влада належить монарху, парламенту немає (наприклад, Саудівська Аравія); б) дуалістичну (подвійну) монархію, в якій парламент хоч і діє, але його роль є мінімальною, такою, що не заірохує самодержавному режиму (наприклад, Кувейт);
    3. теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;
    4. персоніфікований режим, репрезентований: а) персональною тиранією, в якій влада належить вождю, котрий спирається за відсутності розгалужених політичних інституцій передусім на поліцію (наприклад, режим Аміна в Уганді); б) матримоніальною тиранією, де влада впродовж десятиріч передається спадково (наприклад, режим Стресснера у Парагваї);
    5. однопартійний режим, який має: а) напівконкурентний характер, оскільки хоч вибори до органів влади проводяться, але кількість суб'єктів, що беруть участь, зумисно звужена, оскільки відбір і відсіювання претендентів здійснюють спочатку в рамках "партії влади", а відтак відібраних висувають далі, незаперечне творячи "новий" суспільний порядок; б) патронажно-клієнтальний характер, коли в політичний світ впроваджують сімейно-родинні, кланові, етнічні, конфесійні та інші взаємозв'язки, на грунті чого формується "партія патрона", котрий стає для мас уособленням режиму й життєстверджувальним гарантом;
    6. конституційний режим, що має такі різновиди: а) конституційно-патріархальний, де життя позначене простотою політичних звичаїв, відданістю старим традиціям та звичаям (наприклад, країни Океанії); б) конституційно-авторитарний, позірно демократичний, оскільки тут чинність конституції має декоративний, зовнішній характер за реальності культивування монократичної влади, сконцентрованої в руках однієї людини або в одному органі влади.
  • 42931. Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.
    История

    Боснія і Герцеговина (БІГ) свій суверенітет у межах СФРЮ проголосила 31 липня 1990 р. Визначальними у су-спільно-політичних процесах виявилися етнічні та релігійні чинники. Найбільш численними (понад 2 млн, близько 41 %) були босняки (боснійські мусульмани), серби (православні) становили близько 1,4 млн (майже 31 %), хорвати (католики) 760 тис. (близько 17,5 %). Перші багатопартійні вибори зафіксували переконливу перемогу коаліції національних партій мусульман, сербів і хорватів, які здобули разом 202 мандати з 240 в обох палатах. Після виборів було сформовано коаліційний уряд. У виборах до Президії БІГ за мусульманською квотою перемогли Ф. Абдич і А. Ізетбегович, за сербською Н. Кольович і Б. Плавшич, за хорватською С. Клюїч і Ф. Борас. Головою Президії обрано лідера боснійських мусульман А. Ізетбеговича (Ф. Абдич, який отримав на виборах більше голосів, відмовився на його користь). Прем'єр-міністром став хорват Ю. Пеліван, головою парламенту серб М. Країшник.

  • 42932. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
    История

    Значні суспільні зміни в країні розпочалися на початку 1990 р. На перших багатопартійних виборах (20 березня) боротьба розгорнулася між трьома блоками партій (ліві; національно орієнтовані сили; албанська меншина), але жодна з цих сил не отримала більшості. Коаліційний уряд склали представники Всемакедонської революційної організації (ВМРО), Демократичної партії македонської національної єдності (ДПМНЄ), Союзу комуністів Македонії Партії демократичних перетворень (СКМ ПДП) і Партії демократичного процвітання. Новий склад парламенту прийняв Декларацію про суверенітет Соціалістичної республіки Македонії (січень, 1991 р.), а її президентом став К. Глігоров, один з провідних комуністичних лідерів. На референдумі 8 вересня 1991 р. більшість населення проголосувало за незалежність (68,32 %). Попри його бойкот етнічними албанцями, македонський парламент ухвалив Декларацію про незалежність (17 вересня). Процес оформлення державності де-юре завершився 17 листопада прийняттям конституції, яка визначила Македонію як суверенну, незалежну, демократичну і соціальну державу. 21 лютого 1992 р. керівники Македонії і офіційного Белграда підписали договір про вивід з території республіки частин Югославської народної армії. Таким чином, Македонія стала єдиною колишньою республікою, якій вдалось уникнути війни при розпаді Югославської федерації.

  • 42933. Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.
    История

    Його головний зміст поєднання патріотизму з суспільно-моральним ідеалом на засадах месіанства, які у підсумку народжували дуже високі суспільні очікування, входили в суперечність з дійсністю. Історичні катаклізми XX ст. сприяли консервації в ментальності поляків елементів політичного романтизму, які стали невідємною складовою політичної свідомості суспільства, що підживлювалася освітою, вихованням, культурою як комуністичним режимом, так і опозицією. Саме ці елементи є причиною психологічного опору суспільним змінам. Дійсність вимагає зміщення акцентів з політичного романтизму в бік політичного праґматизму. Демократичний устрій передбачає формування громадянського суспільства, яке суперечить романтичній візії єдиної нації. Зіткнення суспільних очікувань і реальності спричиняє психологічний дискомфорт, часом призводить до фрустрації. Перебіг трансформації яскраво підтверджує думку відомого вченого і публіциста А.Бохенського, що загальною психологічною рисою польської нації є те, що поляк не може обійтися без ідеальних стимулів діяльності. З другого боку, наступ соціального прагматизму народжує втечу до романтичних ідеалів. Тому стан ментальності поляків зламу XX i XXI ст. деякі дослідники окреслюють як «перехідний», «між романтизмом і прагматизмом».

  • 42934. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
    История

    З самого початку в країні встановилася багатопартійна політична система. Вирішальний вплив на формування влади мали колишні комуністичні лідери, які очолили рух за самостійну Словенію і посіли вищі державні посади. Зміни суспільно-політичних та економічних структур проходили в умовах досягнення національної злагоди щодо нових цілей розвитку, взаємодії і співпраці між старою та новою політичною елітою. Водночас перехід від планової економіки до режиму вільного ринку супроводжувався значними труднощами. Розрив економічних зв'язків з колишніми республіками СФРЮ, на які в 1991р. припадало 60% товарообігу, позбавив Словенію традиційного ринку збуту і дешевих джерел сировини. Як наслідок, у 1992р. ВВП скоротився порівняно з 1989р. на 20%, середня заробітна плата знизилася втричі, кількість безробітних досягла 103 тис. (12%). На тлі економічного спаду стався розкол однієї з провідних партій урядової коаліції Словенського демократичного союзу. На його основі утворилися лівоцентристська Ліберально-демократична партія і Народна партія консервативного напрямку.

  • 42935. Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.
    История

    Треті демократичні вибори до угорського парламенту (1998) знову засвідчили про зміни політичних симпатій виборців. Тепер вони віддали перевагу правоцентристським силам в особі Союзу молодих демократів - Угорської громадянської партії (148 мандатів). Парламентськими стали також УСП (134), НПДГ (48), УДФ (17), СВД (24) і крайньо права Угорська партія справедливості і життя (14). Оскільки жодній з політичних сил не вдалося одержати абсолютної більшості мандатів, ФІДЕС - УГП, запропонувала утворити коаліційний правоцентристський кабінет. Коаліцію ззовні підтримала також Угорська партія справедливості і життя. ФІДЕС зблизився з УДФ на позиціях національно орієнтованого ліберального демократизму. Водночас, на відміну від УДФ і ХДНП, які наполягали на державному регулюванні економіки, ФІДЕС виступав за помірковане втручання держави в економічні відносини. В результаті переговорів і узгоджень між основними політичними силами уряд очолив лідер СВД В. Орбан. Президентом країни в червні 2000 р. став кандидат від правоцентристських партій Ф. Мадл. Його кандидатуру підтримали 5 із 6 парламентських фракцій (243 голоси з 386).

  • 42936. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
    История

    Весна і початок літа 1994 р. пройшли під знаком президентських виборів. 3 обранням О. Лукашенка на посаду глави держави поступово утверджувався авторитарний стиль правління, сформувалася «вертикальна структура» виконавчо-розпорядчих органів як у центрі, так і в провінції, він отримав повноваження самостійно призначати керівників місцевої адміністрації. Президент почав масовий тиск на політичну опозицію, яка до кінця 90-х років XX ст практично була усунена з органів державної влади " У квітні 1995р. О.Лукашенко, незважаючи на заперечення парламенту, призначив проведення референдуму. На знак протесту опозиційні депутати почали в приміщенні парламенту голодування. Проте їх швидко вигнали звідти, не допускали до ефіру на радіо і телебаченні. Травневий референдум підтримав пропозиції глави держави. Зокрема, за надання російській мові рівного статусу з білоруською, проголосувало 83,3 % Були також схвалені пропозиції про нові зразки державного прапора і гімну (75,1 %), курс на економічне зближення з Росією (83,3 %), право президента розпускати парламент (77,7 %). Національно-патріотичні сили зазнали чергової значної поразки. Парламентські вибори, які відбувалися паралельно з референдумом, не дали позитивного результату, оскільки було обрано менше двох третин депутатів (133 з 260). Однак довиборів не проводили, повноваження старого складу не продовжено. Отже, з літа 1995 р. країна опинилася без законодавчого органу. Вся повнота влади зосередилася у президента. Довибори парламенту відбулися лише у грудні 1995 р., законодавців стало 195 і парламент набув легітимності. У листопаді 1996 р. в Мінську відбувся масовий мітинг на підтримку тих парламентаріїв, які висловилися за імпічмент. На знак незгоди з політикою глави держави у відставку подав прем'єр-міністр М. Чигір. Новий уряд очолив С. Лінг. Можливий імпічмент стурбував владні структури Росії: для тиску на офіційний Мінськ до столиці прибули російські прем'єр-міністр і керівники законодавчого органу. Після цього конституційний суд країни відклав розгляд справи про імпічмент.

  • 42937. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
    История

    Важливим напрямком зовнішньої політики в 90-х роках XX ст. були Балкани, причому найбільше значення надавалося нормалізації відносин із Грецією і Туреччиною. Цієї мети болгарській дипломатії вдалося досягти. У жовтні 1991 р. було укладено на 20 років болгаро-грецький Договір про дружбу, добросусідство і безпеку. Аналогічний договір Болгарія підписала з Туреччиною у травні 1992 р. За згодою Туреччини питання про права болгарських мусульман було знято з порядку денного міжнародних форумів, зокрема Ісламської конференції, що дозволило Болгарії в 1992 р. стати членом Ради Європи. Своєю чергою Софія підтримала ідею офіційної Анкари про створення зони Чорноморського економічного співробітництва, ставши співзасновником цієї організації (1992). Влітку 1997 р., під час офіційного візиту до Туреччини, президент П. Стоянов офіційно вибачився за дискримінаційну політику щодо турецької національної меншини у 80-х роках XX ст. і оголосив про припинення підтримки з боку Болгарії антитурецьких курдських організацій.

  • 42938. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
    История

    Ще одним викликом для національних інтересів Греції стала косовська криза 1998-1999 рр. Від початку кризи грецький уряд вбачав у діях США і НАТО прагнення до фактичного переділу існуючих на Балканах кордонів і загрозу територіальній цілісності Греції. Реальних обрисів почали набувати побоювання того, що Албанія може реанімувати свої претензії на історично недавно включену до складу Греції область Південний Епір. Тривогу у греків викликала й перспектива висунення мусульманською меншиною країни (5% населення) вимог автономізації. Уряд К. Сімітіса висловився за мирне врегулювання кризи, а суспільна думка країни майже одноголосно засудила бомбардування СФРЮ. У відповідь Вашингтон недвозначно попередив Афіни, що альянс у будь-який момент може послабити свої зусилля у “стримуванні Туреччини”. Змушений зберігати внутрішньонатівську дисципліну, грецький уряд сформулював нову позицію Афін, за якою пріоритетом є захист національних інтересів у такий спосіб, щоб не стати частиною балканської кризи, але бути активним елементом зусиль, спрямованих на її регулювання. У руслі цієї програми Афіни 17 квітня 1999 р. висунули “Всеохоплюючі пропозиції Греції з подолання кризи, стабілізації і демократизації Балкан”, а 19 квітня скликали у себе нараду представників МЗС Греції, Албанії, Македонії, Болгарії, Румунії і Туреччини, під час якої обговорювався план дій “після завершення конфлікту в СФРЮ”. Греція підтримала рішення саміту країн-учасниць Пакту стабільності для Південно-Східної Європи у Сараєво і виступила проти виключення з цього процесу СФРЮ.

  • 42939. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
    История

    Масовий рух за незалежність країни започаткували виступи громадськості в 1987р., які мали екологічну спрямованість. У 1988 р. було створено Народний фронт Естонії, виникло декілька політичних партій, рухів і об'єднань, які порушували питання виходу Естонії зі складу СРСР. Під тиском народних мас керівником естонської Компартії, а, отже й республіки, став реформатор Н. Валяс. 16 листопада цього ж року Верховна рада Естонської РСР проголосила Декларацію про суверенітет (254 голоси за, 7 проти), якою визнавалося верховенство естонських законів. Відтоді в країні посилилися заклики до повної державної незалежності. Комітет естонських громадян провів кампанію виборів делегатів з'їзду для відновлення незалежності на основі принципу правової спадковості Першої республіки. Новий склад Верховної ради, обраний у березні 1990 р., взяв курс на досягнення повної незалежності, проголосив державний суверенітет (31 березня), а у травні усунув ідеологічне визначення з назви держави: вона стала називатись Естонська Республіка. Противники незалежності, переважно російськомовне населення, об'єдналися у т. зв. Інтер-фронт, який проводив численні акції протесту і навіть провокаційні дії. На всенародному референдумі (3 березня 1991 р.) 77,8 % громадян висловилося за відновлення естонської державності. На цій підставі Верховна рада Естонії 20 серпня прийняла ухвалу про її відновлення. Президентом країни було обрано Арнольда Рюйтеля, який до того часу очолював законодавчий орган. 28 червня 1992 р. на всенародному референдумі схвалено нову конституцію.

  • 42940. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
    История

    У суспільно-політичному житті країни помітною подією стали парламентські вибори в січні 2007 р. Голосувало 60,49% виборців. На 250 місць у законодавчому органі претендували 20 політичних сил, але 5 % бар'єр подолали лише 6. Відносним переможцем стала Сербська радикальна партія (лідери В. Шешель і Т. Ніколич), яка отримала 28,59 % і 81 мандат. Дещо меншу підтримку (22,71 % і 64 мандати) мала Демократична партія (лідер Б. Тадич). Як третя потужна політична сила до парламенту пройшла коаліція Демократична партія Сербії Нова Сербія (лідер В. Коштуніца), за яку проголосувало 16,55 % (47 мандатів). Парламентськими стали також "Група 17 плюс" (6,82 % і 19 мандатів), Соціалістична партія Сербії (5,64 і 16 мандатів) та блок у складі Ліберально-демократичної партії, Громадянського союзу Сербії, Соціал-демократичного союзу і Ліги соціал-демократів Воєводини (5,31 % і 15 мандатів). П'ять політичних сил, які представляли національні меншини, хоча й не подолали визначеного бар'єру, отримали зарезервовані для них місця: Союз угорців Воєводини (1,3 % і 3 мандати), Коаліція за Санджак (0,84 % і 2 мандати), Союз циган Сербії і Коаліція албанців Прешовської долини (по 0,42 % і по мандату) та Циганська партія (0,36 % і 1 мандат).